Олег Олодарович — корінний закарпатець. Народився в Мукачевому в сім’ї службовців. Закінчив Ужгородський державний університет, за спеціальністю — математик. Працював директором двох шкіл у Мукачевому, начальником обласного управління освіти і науки, заступником губернатора.
Зустрічаємося в камінній залі облдержадміністрації. Олег Гаваші запрошує сісти у великі шкіряні крісла. Секретарка приносить каву.
— Які найбільші проблеми області?
— Найбільше болить Мужіївський золоторудник та Солотвинський солерудник. Перше підприємство — унікальне і єдине в Україні. Воно запрацювало 10 років тому. За час роботи передало в Нацбанк 840 кілограмів золота. Але вже понад два роки простоює, загрожуючи екологічною катастрофою всьому регіону. Ще гірша ситуація на солеруднику в Солотвині. Через часті аварії на шахтах, їх підтоплення в селищі створилася надзвичайна ситуація, що може призвести до людських жертв. У зоні можливих просідань та деформації земної поверхні розташовано 329 будинків, в яких живуть близько тисячі людей, дві школи, унікальні алергологічні лікарні. За ці роки назбиралися томи переписки з вищими органами влади щодо вирішення проблем цих стратегічних державних підприємств, а віз і нині там.
Мусимо таки реалізовувати програму протипаводкового захисту. Бо ж стихію не цікавить, чому з державного бюджету не в повному обсязі фінансуються заплановані роботи. За останні чотири роки державна протипаводкова програма фінансувалася на 20 відсотків. Цього року заплановані заходи проплачені десь на 75. За таких умов не можливо проводити комплексні роботи, що матимуть найбільший протипаводковий ефект, — зокрема будівництво польдерів і акумулюючих ємностей. Небезпека в тому, що перший же серйозний паводок може звести нанівець всю роботу на незавершених об’єктах.
— Чим можете похвалитися?
— У нас виробилася система, що дозволяє планувати на найближчу й віддалену перспективу. В обласному бюджеті створили непоганий резерв, і цього року практично за відсутності державного фінансування продовжили будувати медичні й освітні заклади. У галузі освіти тільки за 2007–2009 роки ввели в експлуатацію 26 загальноосвітніх закладів, із яких 16 — новобудови. Комп’ютеризували всі загальноосвітні школи першого-третього ступенів та на 96 відсотків— першого-другого ступенів.
Після капітальної реконструкції працює обласна інфекційна лікарня — одна з кращих у країні. Побудовано обласний кардіодиспансер, капітально реконструйовані обласні дитяча лікарня, онкодиспансер.
Навіть в умовах кризи ми втримали потужні компанії — світові лідери електронної промисловості ”Джейбіл Сьоркіт Юкрейн Лімітед” та ”Ядзакі Україна”, лижне підприємство ”Фішер”, автомобілебудівне підприємство ”Єврокар” та інші. Це позитивний приклад співпраці обласної влади з великим бізнесом. На сьогодні в регіоні функціонує 821 підприємство з іноземними інвестиціями. Там працює третина працездатного населення області.
— Ви не раз казали, що Закарпаття може бути енергетично незалежним регіоном.
— Гідроенергетичні ресурси Закарпаття є найбільшими в Україні, при цьому область є енергодефіцитною. Науковці розробили схему комплексного використання водних ресурсів регіону, яка з-поміж іншого передбачає і будівництво каскаду невеликих гідроелектростанцій. І вже в першому півріччі 2010 року на річці Тересва в Тячівському районі плануємо розпочати будівництво першої із чотирьох ГЕС потужністю 5,5 мегават кожна. Реалізація цього та інших більш масштабних проектів має забезпечити повну енергетичну незалежність області.
— Вас називають людиною екс-керівника Секретаріату президента Балоги. Чи змінилося ставлення вищого державного керівництва до вас після того, як Віктор Іванович подав у відставку?
— Це запитання логічно було б поставити не мені, а керівництву. Віктор Іванович був моїм попередником на посаді голови облдержадміністрації. Я знаю його багато років, працював у його команді. У принципі, більшість людей із тієї команди і зараз працюють у регіоні. Віктор Балога зробив дуже багато для Закарпаття. Тому моє ставлення до нього не змінюється залежно від посад, які він займає.
— Мер Ужгорода Сергій Ратушняк постійно критикує обласну владу. Які стосунки у вас із ним?
— Облдержадміністрація і я особисто не раз шукали порозуміння в Ужгородській міській раді. На жаль, зворотної реакції не відчувалося. Від того, я впевнений, не виграв ніхто, і передусім — ужгородці. Розподіляючи кошти між містами і районами, не зважаємо на те, дружимо з мером чи ні. Фінансуємо ж не керівника, а розвиток того чи іншого району, населеного пункту. Тому не хочу давати якісь оцінки, хай це за мене роблять прості жителі Ужгорода.
— 24 листопада ви відзначали день народження. Як святкували?
— На нарадах і засіданнях. Якраз у Києві був, — усміхається. — Але в колі сім’ї та друзів, звичайно ж, відзначили. Взагалі, не люблю шумних компаній і застіль, віддаю перевагу тихим посиденькам із рідними. Такі хвилини не часто випадають, тому й ціную їх. Моя сім’я — яскравий взірець багатонаціональності нашого краю. Батько — угорець, мама — українка, дружина Ольга — росіянка, родом із-під Самари. Тому і я, і мій син Дмитро змалечку чули й українську, і російську, й угорську. Одним словом, добре розуміємося. Моя дружина — освітянин, син керує Мукачівським історичним музеєм замку ”Паланок”, невістка викладає у Мукачівському державному університеті. Онук — другокласник.