Дід Соломка допомагає людям і свійським тваринам упоруватися з недугами, зокрема й після зміїного укусу

Я маю косу,

Дід Олекса наспівує бойківську коломийку, йдучи з онуком Анатолієм у сад — вкосити різнотрав’я для кіз. Для обох це — розмова поколінь, свято...

Та я нев не кошу.

Горі селом, лолі селом,

На плечі ї ношу.

ОЧІ в старого такі живі, глибокі, мудрі. Це той дід Олекса Соломка, про якого в окрузі можуть розповісти міх казок і півтайстри правди. Його хату підпирає синьоголовий Пікуй, а вітри приносять безліч звісток. Олекса завжди міцний і непохитний. Мабуть, удався в свого батька Іллю Андрійовича, коріння якого — в селі Латірка Воловецького району.

— Про такого, як наш няньо, в народі кажуть: має царя в голові. Усе вмів робити, господарював розважливо. Щоб прогодувати і зодягнути нас дванадцятьох, знаходив час і на виготовлення скрипок, інших музичних інструментів, розумів природу, вмів лікувати людей. Навіть навчився говорити зі зміями, яких на той час у нашій окрузі аж кишіло. Усе це мистецтво, та й уміння заговорювати плазунів, передав мені, — розповідає Олексій Ілліч.

Отож із молодості й до цього часу Олекса Соломка своєю силою духу і віри допомагає людям і свійським тваринам упоруватися з багатьма недугами, зокрема й після зміїного укусу. Цього року багато худоби позбитковано зміями. Нещодавно постраждала дівчина-восьмикласниця. Від наданої дідом Соломкою першої допомоги температура в неї спала, тож у лікарню й не зверталися...

Приїжджали до діда Олекси науковці з Ужгорода, Львова, Праги — не вірили, сумнівалися, але все-таки переконалися у його надзвичайних здібностях. Він знає свою справу. Хто ж у горах, як не він, де не так легко дочекатися невідкладної медичної допомоги, поспішить зарадити біді?

— Ніщо не можна категорично заперечувати у справі лікування людини, — наголошує дід Олекса, життєлюб із великим досвідом. — Маю право так говорити: цього року відсвяткував своє вісімдесятиріччя. До колгоспу вступив двадцятирічним. Керівництво побачило мої здібності, доручило малознану в горах ветеринарію. На той час бура карпатська порода ВРХ стала зникати. На мої плечі лягла нелегка ноша: втримати, покращити її генофонд — аби була найпридатнішою для нашої гірської суворої місцини. Не всі односельці тоді сприйняли моє молодече завзяття, мій підхід до справи. Гадали так: дідам і прадідам служила ця худібка, а ти, розумака, хочеш її змінити. Однієї ночі селяни навіть виламали двері на пункті штучного осіменіння, розбили мікроскоп, пробірки, порвали журнал...

— Дивовижний він чоловік. Шиковний газда — талант в усьому, — говорять жителі села. — Золоті руки має. Вміє шити, взуття полагодити. Одне слово — і швець, і кравець, і на дуді гравець.

ЩОВЕСНИ на дідовій присадибі квітує виплеканий його мозолястими руками сад. По краях стіною-гординею росте обліпиха. З її плодів Олексій Ілліч виготовляє ліки, якими допомагає долати недуги односельцям. А хто бажав мати такі деревця на своєму обійсті, то їх дід Олекса висаджував власноруч. Хоч би де садив Соломка дерева чи кущі — усюди приймаються: легка рука у нього.

На Закарпатті його знають як глибокого знавця місцевих звичаїв та обрядів. Протягом десятиліть Олексій Ілліч брав участь у фестивалях, "головував" на сотнях весіль у різних районах Закарпаття та сусідніх областей. Ось нещодавно поєднав юні серця Олександра Урдинця і його нареченої Тетяни. Відстаростував усе весілля, від початку до кінця, як годиться. Бо ж між людьми з давніх-давен живе повір’я: вдасться весілля — славно складеться і життя пари. А свою радість староста озвучував приповідками, коломийками... Одружувався його наймолодший похресник, а їх у нього — сорок сім.

Теги: казка, лікувати, змії, фестиваль, весілля

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати