Таким запамятали Володимира Сірку
Після здобуття Україною незалежності щороку буває в Ужгороді. Привіз чимало гуманітарних вантажів для закарпатських лікарень та Ужгородського Національного університету.
Така увага до Ужгороду була невипадковою. Адже тут проживав його старший син Володимир, якому через тиждень мало виповнитися 46 років. Та не судилося...
Володимиру випала нелегка доля. Батьки розлучилися, коли йому було чотири роки. Під час служби в Афганістані юнак отримав важкі поранення, внаслідок яких йому ампутували ногу. Довгих 19 років він пересувався на милицях. Тільки після падіння Берлінської стіни батько нарешті зміг побачити сина. Привезений з Німеччини фахівець виготовив протез, і Володимир знову вчився ходити.
Життя почало налагоджуватися. Сірка-молодший, попри інвалідність, знайшов роботу до душі і саме тепер вимальовувалися гарні перспективи в кар’єрі. У відрядження до Києва Володимир поїхав на своєму авто. Та ще й взяв до столиці старшу доньку Лізу, студентку УжНУ.
Їхали довго, тож вирішили заночувати в машині неподалік Новоград-Волинського. Але навіть така обережність не врятувала від біди. Шофер проїжджого “Ікаруса” заснув за кермом і автобус врізався в стоянку авто. Машина Сірків від удару була буквально вм’ята до вантажівки.
Олександр ГАВРОШ, Ужгород
05 жовтня 2006р.
Теги: