Закарпаття: Чому штормило на Зарічанських ставках?

ЦІНА СПРАВЕДЛИВОСТІ
Спочатку узяв в оренду колишню занедбану водойму, з якої пожежні машини набирали воду. Поряд була чимала вирва - місце, де копали колись глину. Одержавши дозвіл сільської ради, Іван Кинів взявся облагороджувати територію. З допомогою бульдозера розширив одне й друге місце для водойми, впорядкував дамбу і спробував зайнятися обраною справою.
Проблема тільки в тім, що почав він своє діло у Заріччі — селі з хорошими для городництва землями і з дуже прив'язаними, до цієї землі людьми. У 90-х роках Зарічанській сільській раді підпорядковувалося й сусіднє село Сільце. Але зарічани стали ініціаторами того, щоб села розділити, створити у Сільці свою сільраду. Дивно, чи не правда? Як правило, розподілу сіл вимагають ті села, які не мають свого органу самоврядування. А тут- навпаки. Причина цьому була одна - земля, оскільки місцеве господарство тоді доживало останні дні. В цілому Заріччя домоглося свого, хоча це аж ніяк не вирішило земельної проблеми. Сільрада зовсім не має запасу земель, новим сім'ям уже нема де виділяти ділянки під забудову - все приватизовано. 12 років тому вільні землі ще були, але вже тоді зарічани подумки почали ту землю ділити. Сільський пустир і пожежна яма поки що нікого не цікавили, аж поки Іван Кинів не почав там закладати озера. Коли ж водойми почали набирати цивілізованого вигляду, сесія сільської ради вирішила відібрати цю територію.
— Я вже врешті згоден був, хай забирають ці ставки, тільки б повернули мені хоча б прямі витрати. На той час на створення рибників я затратив 19 тисяч доларів. Про зусилля всієї сім'ї я вже й не говорю.
Депутати спокійно проголосували за рішення про скасування власного ж дозволу на виділення Івану Киніву згадуваної території під рибники. Про те, щоб повернути фермерові гроші, не було й мови. Мовляв, це його проблеми.
Тут уже відступати не було куди. Іван Михайлович мусив шукати адвоката і звертатися з позовом у суд на рішення місцевих урядників. Це були два роки виснажливих судів, протистояння, в якому владні структури - місцеві й районні - були не на його боці. Можна було сподіватися винятково на закон і справедливість судового рішення. Судова тяганина тривала довго й інтенсивно. Більшу частину часу Іван Кинів витрачав не на працю, щоб утримувати сім'ю, а на виснажливі правові процедури. Довелося продати обидва КамАЗи, поки настав момент остаточної ухвали суду. Дійшло до того, що фермер разом із дружиною й дітьми готовий був їхати у Київ і там голодувати, поки на його біду не звернуть увагу наші можновладці. Але врешті закон виявився на боці фермерського господарства «КІМ».
НАСТАЛИ МИРНІ БУДНІ...
Минає 10 років більш-менш спокійного ґаздування фермера. За цей час Іван Михайлович спробував займатися не лише рибництвом. Маючи паї, поділені для його родини і близьких, він узявся вирощувати картоплю. Вивчав сучасні технології, шукав продуктивні сорти і власне у вирощуванні досяг непоганих результатів. Щороку він видавав по 50-60 тонн урожаю на продаж. Проблема тільки в тому, що збувати картоплю за прийнятними цінами не вдавалося. Щось приймали бюджетні установи в Іршавському й сусідньому районах, але в підсумку картоплярство для Івана Киніва виявилося неперспективним. Ріллю він врешті повністю віддав під зернові, які стали постійним кормом для мешканців його ставка —коропа, білого амура, товстолобика. Перспективним вважає Іван Михайлович вирощування судака і ляща. На відміну від картоплі, риба виявилася більш потрібною для споживчого ринку, її розкуповують постійні партнери, більшість забирають односельчани. Словом, витрачати час у пошуках ринків збуту не доводиться.
Не можна сказати, що розведення риби виявилося простою справою. Мешканці водойм теж піддаються хворобам, вони також потребують сумлінного ставлення. Наприклад, щоб не переборщити з кормом. Товстолобики полюбляють свіжос-кошену траву. Вони її пожирають з такою ж швидкістю, як і корови - здавалося б, лише встигай підкидати. Але якщо, особливо в холодну пору, вкинути забагато трави, і риба не встигає її з'їсти, починаються гнійні процеси, у воді зменшується кількість кисню, і риба може загинути. Всі тонкощі справи Іван Михайлович набував з досвідом.
Узагалі догляд за ставками - справа Івана Михайловича і дітей. їх у нього п'ятеро (багатодітні сім'ї для Заріччя — звичайне явище). Причому всі вони забезпечені, виховані, мають для навчання й дозвілля книги, комп'ютери і все, що пропонує сучасна цивілізація.
Отже — сім'я Киніва. Дружина Ганна Юріївна займається підприємництвом, Вона керує хлібопекарнею. Донька Ольгг - бухгалтер. Вона веде всі справи фермерського господарства й приватного підприємства. Донька Марина вийшла заміж, Вікторія вчиться і допомагає по господарству. На самостійних хлібах син Ярослав. Менший син Іван поки що допомагає доглядати рибу, але має мету - стати перевізником, як і більшість молодих односельчан.
І нарешті про перспективи. Вони знову-таки пов'язані з рибництвом, з облагородженням території — колишнього пустира, де теж треба докласти і рук, і грошей, щоб облаштувати під нові проекти. Здається, починаються часи, коли Іван Михайлович не шкодує, що став фермером.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати