Стежками опришків і оборонними лініями зможуть незабаром ходити гості Закарпаття

—  У Європі військовий туризм настільки поширений, — каже керівник інформаційно-туристичного центру Закарпаття Олександр Коваль, — що нині існують 14 асоціацій військового туризмУ, а ще -— Всесвітня асоціа-ція військового туризму, центр якої у Франції. Щороку випускаються буклети з видатними пам'ятками військового та бойового мистецтва і розробляються нові атракції, анімативні підходи.
На одній з останніх конференцій у Празі кафедрі туризму УжНУ, де і я працюю, презентували довідник з військового туризму. Відтак підібралася команда, яка взялася за відпрацювання військового туризму на Закарпатті. Вона діє при туристично-інформаційному центрі під керівництвом доцента ЗакДУ Андрія Головача. До речі, він уже уклав угоди з угорським державним музеєм про надання нам карт, що вийшли з обігу, колишніх військових ліній, зведених на території сучасного Закарпаття напередодні і під час Другої світової війни.
— Багато хто з нас знає, чув про лінію Арпада...
— Це багатокілометрова фортифікаційна споруда, яка мала десятки тунелів, казарм, де жили солдати, сотні дотів„ амбразур, незліченнукіль|ість загороджень у вигляді трапецієподібних і конусоподібних протитанкових споруд і.навіть у горах кілька військових шпиталів. Наприклад, недалеко від Підполоззя знаходилася військова стоматологія. Але, виявляється, на Закарпатті було 6 військових ліній! Одна з них — лінія Гуняді, що проходила водороздільним хребтом і включала не лише Закарпаття, а й Львівську та Івано-Франківську області. А ще — лінія святого Ішт-вана і святого Ласло — їх зводила до і під час Другої світової війни угорська держава для охорони кордонів. Крім того, під час пошуків ми виявили, що на Закарпатті були і фортифікаційні споруди часів Чехословацької Республіки 1919—1938 років — лінія Масарика та лінія" Бенеша, що проходила по Ужгородському, Берегівському та Виноградівському районах, там нині зафіксовано 22 доти і амбразури, хоча, на жаль, деякі знищені.
— Найбільший акцент у військовому туризмі краю робитиметься на Другу світову війну. Адже вона не так віддалилася у часі — і об'єкти збереглися, і пам'ять про неї найсвіжіша?
— Так. Хоча наш оргкомітет, який почав розробляти цей туризм, збирає все, що пов'язано з військовими діями. Наприклад, у 107 році до нашої ери поблизу нинішньої Малої Копані відбулася битва між римськими легіонерами і даками. Археологи нині розкопують там городище, знищене римлянами.
Не забудемо і про повстання під керівництвом Ракоці, Теле-кі, військові дії між Австрією та Трансільванією, перехід угорців через Верецький перевал, де вони воювали з Лаборцем, слов'янами, які жили на території Закарпаття, не забудемо про опришків, починаючи від Пинті і до Шугая. У багатьох місцевостях зберігаються пам'ятки Першої світової війни, наприклад, перевал легіонерів, названий так на честь польських вояків, там знаходиться польське кладовище. Поховання з тих часів є і на Ужоцькому та Ворітському перевалах. Звичайно, не можна оминути й військові дії Томаша Есеї біля Вилока, Ференца Ракоці біля Довгого, Гуцульську республіку, Красне поле 1939 року... Використаємо й епізод з книги Ярослава Гашека, де йдеться, що Швейк мав їхати через Ужгород і Малий Берез-ний, але п'яний машиніст повернув на Гуменне. Щоправда, шкода, бо через це ми втратили певний аніматизм.
Елементів, які треба об'єднати в єдиний військовий шлях, багато.
Ще більше було підірвано за час радянської влади, залито бетоном, але їх ще можна розібрати і експлуатувати.
— А чи доцільно, на ваш погляд, включати в туристичні маршрути сховища, укриття радянської доби? Адже це теж дуже цікаві об'єкти.
— Так, колись кожна школа, підприємство мали свої сховища. А нині здебільшого вони або занепадають, або перетворюються у розважальні заклади, кафе, склади, бази, сховища банків. Тому перший етап - позначити їх. Це не надто складно, бо вони ще стоять на обліку в МНС, є старі карти, і для цього не треба оформляти спеціальні археологічні дозволи.
— Все-таки у нас військовий туризм сприймається більше, як гра зі стріляниною для дорослих дядьків...
—  Це швидше екстрем-туризм.А військовий туризм — це, насамперед, вивчення історико-культурного пласту, ознайомлення з особливостями військових атрибутів певної епохи. Він дає, так би мовити, історичний адреналін — особливо чоловікам важливо для себе відзначити: я там був.
Хоча атрактивні моменти теж важливі, й вони вже будуються довкола. Наприклад, можна забезпечити туристам можливість одягнути костюми і відтворити історичні події, запропонувати спробувати їжу того періоду.
Треба наповнити цей туристичний шлях інформативною базою. Звичайно, найбільше залежить від гіда на місці, але у тому числі й наша група, яка працює разом з кафедрою туризму УжНУ та інформаційним центром, збере і надасть максимум інформації.
Наприклад, вся військова техніка того чи іншого часу повинна бути зібрана у довіднику, те ж саме стосується військових відзнак, форми, символіки, прапорів, карт. При цьому треба, наприклад, пояснити, де були які доти, якого розміру, для чого тощо. Багато хто цікавиться особливостями фортифікаційних споруд, любителі збирають цілі колекції їх мініатюрних копій.
Важливо, щоб в Інтернеті було максимум інформації. Це зацікавить когось приїхати подивитись, а хтось навпаки — після подорожі захоче докладніше дізнатися, де був і що бачив. До речі, вже є чимало сайтів, наприклад, української фортифікації, де лінія Арпада і конкретні об'єкти з неї вже внесені як показові.
— А чи є інтерес людей на місцях включитися у розвиток військового туризму?
— Звичайно, і дуже великий. Декілька дотів і військових споруд на місцевому рівні вже активно експлуатується, наприклад, у селі Велика Грабівниця є 800-метровий дот, там відновили ворота, виклали дошками проходи, об-лаштували заклад харчування. Дот став туроб'єктом і одразу ж у селі зробили кілька «зелених садиб», хоча раніше воно було дуже депресивне. Тепер угорці туди часто навідуються.
Є інша проблема — зараз масово скуповують землю, а об'єкти військових дій зазвичай ніде не значаться, тому головне завдання швидко їх позначити, внести до реєстрів як пам'ятку місцевого значення, що не підлягає продажу. Інакше незабаром там можуть початися розкопки, будуть шукати зброю, можуть наткнутися на міни, снаряди, а це вже елементи державної безпеки.
— Кого найбільше цікавить військовий туризм? Хто, так би мовити, потенційні клієнти?
— Для Закарпаття це насамперед угорці й росіяни. Комусь ще хочеться подивитися, де воювали чи загинули їхні батьки або діди. Але багато чоловіків просто люблять військову тематику. В альпіністів є таке поняття як побувати на всіх вершинах 8-тисячниках. А в Росії створено клуби, для членів яких важливо побувати на всіх військових лініях і, як кажуть, поставити собі «галочку». Шість з них можна зробити на Закарпатті.
— Зрозуміло — важливо знайти, вивчити, позначити, сертифіку-вати, придумати якісь атракції, «фішки». Але як з інфраструктурою, адже аби щось побачити, треба туди дістатися?

— Здебільшого військові об'єкти розташовували поряд з населеними пунктами, тому дістатися до них можна і доступ є. Щоб зрозуміти, наскільки це легко, то під час однієї з останніх експедицій ми за 4 години відвідали 22 об'єкти лінії Арпада...
— Цвинтар Орлят у Львові й історія з Верецьким перевалом показали, що довкола військових об'єктів виникають політичні спекуляції і чвари. Чи є якийсь запобіжник, щоб їх уникати?

— Найвагоміший чинник уже діє — час. Йде поступове примирення, переоцінка цінностей, виходить багато літератури, оприлюднюються секретні документи. Переоцінка проходить в усьому світі, скажімо, які зараз стосунки В'єтнаму з США, хоча був надзвичайно кривавий конфлікт. Багато євреїв їздять поклонитися в Освенцім та інші концтабори, бо це пам'ять.
Наприклад, ми уже знаємо, що угорці були причетні до видачі стрільців на Верецькому перевалі, але не стріляли в них, це зробили польські жандарми. Угорці не пускали вояків назад в Угорщину, а поляки стріляли в них як у порушників кордону. На Верецький перевал угорці ходили і тоді, коли не було пам'ятника, і якби його не було, то ходили б і в майбутньому. То чому не встановити символ й не експлуатувати його? Звичайно, завжди знайдуться кон'юнктурники, які на свою користь використовуватимуть будь-що. Але історію не перепишеш — вона така, якою була, і таку її треба пам'ятати. У тому числі аби не наробити і нових бід.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати