6 квітня 2022 року Юрій перевіз родину до села Великі Лучки на Закарпатті, а сам вирішив піти на війну. Довго не міг потрапити у Збройні сили України, отримував відмову у військкоматі. 30 січня 2023 року таки вступив до лав ЗСУ як стрілець. Бився в Нью-Йорку біля Горлівки, під Андрієвкою, Кліщіївкою, Бахмутом, у Костянтинівці. У червні 2023 отримав звання старшого солдата.
Військовий з 28 березня вважався зниклим безвісти, згодом стало відомо, що того дня він загинув унаслідок російського обстрілу біля села Іванівське (біля Часового Яру) Бахмутського району Донецької області.
Дослідник Владислав Гулевич написав у Фейсбуку, що остання стаття Юрія була присвячена відомостям венеційського мандрівника Марко Поло про Київську Русь, нещодавно вона вийшла в часописі "Сіверянський літопис".
Юрій Лущай народився 10 лютого 1982 року в Краматорську в сім'ї працівників Новокраматорського машинобудівного заводу. 2006 року закінчив магістратуру історичного факультету Харківського національного університету імені Каразіна, досліджував історію Давньої Русі, культуру слов'ян Середньовіччя, а також слов'янську лінгвістику. Знав давньоруську, російську, українську, білоруську, болгарську та польську мови.
На початку 2010-х років навчався у Харківському педуніверситеті, здобував ступінь кандидата історичних наук. Працював викладачем, автор десятків наукових статей.
З 2009 року дописував у російськомовному розділі "Вікіпедії". 2012 року отримав права патрульного та відкочувача (функції користувачів, які контролюють якість контенту статей "Вікі"). З 2018 року – адміністратор.
У 2015, 2017 та 2020 роках обирався до Арбітражного комітету "Вікіпедії" (обов'язкова колегія редакторів для вирішення суперечок).
В україномовному розділі Вікіпедії Юрій Лущай створив та поліпшив низку статей на теми своїх наукових інтересів — наприклад, про Острозький літописець та «Літопис Аскольда».
«Я пам’ятаю Юрія як врівноваженого та справедливого вікіпедиста. Він завжди намагався розібратися в питанні перед тим, як робити адміндію. Одночасно він був нетерпимий до фальсифікаторів та перекручувачів статей на історичну тематику.
Юрій був людиною з доброю душею. Пам’ятаю, як на початку повномасштабного російського вторгнення він переживав за руйнування Харкова навіть більше, ніж за рідний Краматорськ», – згадує адміністратор російського та українського мовних розділів Venzz.
"Більшість правок роблю в лікарнях, а якщо правок довго немає, значить у мене така можливість відсутня. Якщо протягом місяця не буде правок, то мене більше немає", – написав 13 грудня 2023 року Юрій на своїй сторінці "Вікіпедії".
У Фейсбуку Юрія Лущая залишилися надзвичайно зворушливі вірші, які він писав українською мовою. Як йдеться у Вікіпедії, з 1995 року він почав писати білі вірші, з 2000 року – римовані. З 2018 року почав писати прозові казки. У 2023 році Лущай видав збірку власних віршів.
У свій день народження, 10 лютого, він ще висловив сподівання, що проживе і цей рік.
29 лютого в інтерв'ю він сказав: "Я дуже люблю Україну і хочу, щоб тут не було жодного ворога. Після перемоги я хочу бачити рідний Краматорськ квітучим, хочу, щоб моє рідне місто, як і інші населені пункти Донбасу, розвивалося, підприємства працювали, щоб усі повернулися додому".
З Героєм попрощалися 10 квітня в селі Великі Лучки на Закарпатті.