Три роки тому разом із колегами вона почала переводити школу в закарпатському селі Тур’ї Ремети на сучасні стандарти. Тепер ця школа – зразок для багатьох міських.
Щоб опанувати німецьку мову добре, школярам потрібна мовна практика. Шукати співрозмовників для своїх учнів – дітей із восьми сіл Перечинського району, що з’їжджаються в Тур’ї Ремети – Марія Федушка вирішила в інтернеті. Свій проект вона назвала «Ровесники, відгукніться!» й зібрала на краудфандинговому майданчику GoFundEd кошти на мультимедійну дошку з ліцензійним програмним забезпеченням, проектор і ноутбук. Пожертвували навіть трохи більше, ніж потрібно.
«Ми залучали всіх, кого знаємо, публікували інформацію про проект на різних сторінках у фейсбуку, – розповідає Марія. – Йдеш селом, а всі цікавляться: «Ну, як ваш проект? Перемогли? Молодці!»
Два роки тому вона та її колеги заповнили анкети для участі в програмі «Пілот-24». Це можливість розвиватись для двадцяти чотирьох сільських шкіл – по одній у кожній області, – які отримали статус опорних.
Вчителька німецької мови Тур’є-Реметівської школи Марія Федушка
«Ми поїхали на навчання до Києва, – згадує вчителька. – Коли я побачила молоду команду організаторів, то дуже розчулилась. Ця енергійна й розумна молодь не виїхала за кордон, а розповідає нам про свої досягнення в Україні. Якщо вони можуть, то чому ми – ні?»
У школі почали запроваджувати уроки інтегрованого навчання. Німецьку поєднують з українською, світовою літературою, математикою, музикою тощо. Тепер до поєднання дисциплін додали мультимедійні технології.
«Я даю їм завдання, наприклад, показати німецьке місто на карті. Вони шукають місто в ґуґлі та йдуть показувати», – розповідає Марія Федушка. Учням сподобався формат інтегрованих уроків, на яких учителька переставляє парти, аби діти бачили обличчя одне одного. Так легше дискутувати та робити проекти разом.
«Мене зачепили слова, що дітей у садочку і школі вчать дивитись у потилицю одне одному, – пояснює директорка школи Антоніна Мегела. – Студенти в університеті й ми – вчителі на курсах підвищення кваліфікації – теж дивимось на потилиці своїх колег. Потрібно ж бачити очі.
Сучасний педагог, на думку Марії Федушки, не може працювати без сучасних технологій. Іти в ногу з часом вимагають насамперед діти.
«Попри свій вік, ми вчимося користуватись мультимедійними засобами. Куди подітись? Я, наприклад, можу працювати за комп’ютером, а керувати мультимедійною дошкою мушу навчитися. Це наче казка, якесь чародійство: натискаєш – воно з’являється або зникає», – дивується вчителька.
Мультимедійних дощок у школі п’ять. Розібратись із ними вчителям допомагають учні.
«Ми кажемо школярам: «ми ж не можемо все знати – допомагайте, вчіть нас!». Вони раді, що ми їх питаємо», – каже Марія. За допомогою мультимедійних дощок учні можуть проходити тестування онлайн. «Школярі вже не ті, яким можна задати додому вивчити параграф. Запам’ятовувати слова вони будуть, тільки якщо це буде візуально і практично. Колись ми купували в магазинах аудіокасети, але завжди хотілося мати змогу говорити з носіями мови», – каже вона.
Батьки школярів, які також закінчували школу в Тур’їх Реметах, охоче давали гроші на проект «Ровесники, відгукніться». Тепер молоді селяни цікавляться, чи можна приходити до школи після уроків і підтягувати мову – англійську, німецьку чи словацьку. Проект стартує в кінці навчального року – для нього у школі вже облаштували бездротовий доступ до інтернету.
Тепер Марії Федушці знов подобається її робота. Вона каже, якби запропонували переїхати до обласного центру, не погодилася б.
«Я не планую стояти на місці, – додає вона. – Стежу за новинками у шкільній освіті. Постійно ходити протоптаною стежиною – нудно. Пробувати ж щось нове іноді складно, але цікавіше. Й приємно потім дивитись на здобутки».
Школу в Тур’їх Реметах відкрили тридцять шість років тому. Село велике – понад три тисячі мешканців, і школа простора, триповерхова. Тут може навчатись шістсот п’ятдесят учнів. Зараз – чотириста, близько двадцяти дітей у кожному класі. Антоніна Мегела вважає, що, якщо через об’єднання громад школярів побільшає, їм буде тісно.
Школярі катаються на ковзанці після уроків
«Я бувала у школах у Сербії та подивилась, як там облаштований простір, – каже вона. – В голові засіло питання: чому наші діти мають навчатись у сірих стінах? Чому школа не може бути кольоровою? Чому такі вузькі коридори? У сербській школі в кожному класі – інтерактивна дошка, комп’ютер, великий плазмовий телевізор. На перервах вмикають музику або оголошують якусь інформацію. Страшенно захотілось і тут щось таке зробити».
Після зустрічі в межах проекту «Пілот-24» Марія Федушка й Антоніна Мегела повернулись до школи й на педраді розповіли колегам про те, як можна змінити підходи до освіти. Вчителі сприйняли це спершу скептично, з недовірою. Директорка була готова до того, що процес змін буде довгим і болісним.
Команда школи почала подаватись на освітні проекти для вчителів. Спочатку була програма Liberal Arts для вчителів від Української академії лідерства в Києві, потім mini-EdCamp на Закарпатті. Потім у Тур’ї Ремети запросили тренера з інноваційної педагогіки Івана Іванова. Дедалі більше вчителів починали змінювати підходи до роботи.
Марія Федушка (крайня зліва) та Антоніна Мегела (крайня справа) під час програми Liberal Arts для вчителів від Української академії лідерства в Києві
«Не можна нарікати на те, що діти не мають охоти вчитись, а йти на урок із тими самим конспектами, що двадцять років тому, – каже директорка. – Треба пробувати щось нове. Я дуже не люблю, коли дітям на уроці кажуть: «Будьте уважні, це вам потрібно для ЗНО». Я говорю так: «Ви складете зовнішнє незалежне оцінювання добре, якщо систематично з уроку в урок будете вчитись і виконувати завдання для себе, а не для мами чи заради оцінки».
«Учитель має бути партнером для учня, – додає Марія Федушка. – Й коли вчитель зрозуміє учня, то учень зрозуміє вчителя. Коли вчитель допомагає, учень буде вчитися».
У школі в Тур’їх Реметах змінюється не тільки навчальний процес. Серед шкіл-учасниць проекту «Пілот-24» обрали тринадцять, які отримали кошти на ремонт від благодійного фонду «Карітас Україна». Керівництво школи порадилось із батьківським комітетом, громадою села й депутатами сільради та вирішило, що насамперед треба оновити каналізацію та спорудити пандуси. Ремонт розпочався позаторік.
Оновлений шкільний простір в холі школи
«Ми зробили два пандуси, й на першому поверсі облаштували вбиральню для дітей з інвалідністю, куди тепер можна заїхати на візку. Змінили сантехніку, встановили бойлер. За двадцять тисяч доларів зробили нову очисну систему; воду очищують спеціальні бактерії, тому немає ніяких шкідливих викидів. Повністю реконструювали три вбиральні, спортзал та їдальню облаштували вентиляційною системою, навколо школи встановили відмостки», – розповідає директорка.
Директорка Тур’є-Реметівської школи Антоніна Мегела
Дівчинка з інвалідністю у школі тільки одна – вона має індивідуальний план навчання. В сусідньому селі є хлопчик на інвалідному візку, який зараз навчається у восьмому класі та може продовжити навчання в Тур’їх Реметах.
Англійську, німецьку та словацьку в школі вивчають із першого класу. Тут є три групи продовженого дня, гуртки з туризму, краєзнавства, баскетболу, волейболу, важкої атлетики, хор «Дударик», працює музична школа. Учні вивчають англійську разом із волонтеркою Корпусу миру США Нікі Маффеттон.
Проблеми школи допомагають розв’язувати і місцеві депутати, і її випускники. Але попереду ще багато роботи.
«Нам би грошей, – зітхає Антоніна Мегела. – Хочемо створити у школі простір, аби дитина хотіла сюди йти, хотіла тут учитися. Аби було затишно. Хочу, щоб на стінах були мотивуючі гасла на кшталт «змінюй себе – змінюй Україну». Коли читаєш це 365 днів на рік, на 366-й гасло вже буде у свідомості».
Олена Семенюк, Радіо Свобода
Людина 2018-03-24 / 22:39:31
"Не можна нарікати на те, що діти не мають охоти вчитись, а йти на урок із тими самим конспектами, що двадцять років тому" - золоті слова!
Виявляється, щоб змінити державу треба кожному змінити себе, а не чекати коли зміняться всі інші.
Знімаю капелюха перед вчителями!