Закарпатський туризм очима дармштадтця

Очима німецьких гостей вже близько 13 років бачить наш край мешканець ужгородського міста-побратима Дармштадта Питер ҐООС. Вперше пан Ґоос приїхав на Закарпаття у 1991 році, захопившись творчістю ужгородського фольклорного колективу «Писанка» (тоді його керівником був нині покійний Олександр Хижун). З того часу організовував поїздки на Закарпаття вже чималій кількості груп німецьких туристів, а у себе, в Німеччині, так чи інакше допоміг побувати понад півтисячі закарпатців. Тож від нього можна почути про усі враження, що виникають у людей при таких взаємних відвідинах.

Спілкування з німецьким гостем найкраще нещодавно було влаштовано у товаристві викладача кафедри німецької філології УжНУ Володимира ОЛЕНИЧА, який увесь цей час допомагає Питеру Ґоосу приймати німців на Закарпатті, сам організував подорож до міста-побратима 14 груп студентів-германістів, учителів німецької мови та, до речі, є єдиним ужгородцем, який за свою працю нагороджений магістратом Дармштадта почесною медаллю.

Пан Ґоос очолює Гурток друзів міст-побратимів Дармштадта. Це німецьке місто, до речі, «побраталося» вже аж з 15 колегами. Проте активна співпраця налагоджена лише з одиницями. Приятелювання з Ужгородом пан Ґоос хотів влаштувати на рівні стосунків з англійським Честерфільдом. Протягом останнього десятиліття Питер спостерігає розвиток Ужгорода. Як він стверджує, з того часу багато що змінилося на краще. Проте, наприклад, про елементарні потреби іноземного туриста досі ніхто так і не дбає. Якщо свого часу найбільш неприємно вразили вокзали із відсутністю будь-якої інформації англійською, то зі зміною їх зовнішнього вигляду інформації не побільшало. Досі відсутній переклад вказівників, настільки звичний для європейських вокзалів, а серед їхніх працівників годі шукати англомовного, — констатує П. Ґоос. Він зауважив: «У Вашому краї все ще забагато «екзотики». Зокрема, офіціанти і продавці, якщо вони не є власниками закладів, не зацікавлені у клієнтові-покупцеві, бо одержують «тверду» зарплату. В ресторанах, кафе, магазинах лунає гучна музика, від якої у захваті обслуговуючий персонал, але яка тільки заважає відвідувачеві-іноземцю».

Німецький турист звик до комфорту та впорядкованості, тим більше прагне його під час відпустки. Тоді як поруч з терасою кафе, на якій п’ємо каву, пан Ґоос помічає стихійні звалища будматеріалів. Такі звичні українському оку, німців у місцях відпочинку вони вражають особливо неприємно. Для європейців дикими видаються наші «маршрутки». Їх дивує «майстерність» власників авто, які вдаються до перебудови посадкових місць, збільшення їх кількості, а також гучна музика у салоні. У цивілізованому світі таке не можливе.

Проте, отримавши перші приємні враження від гостинної атмосфери та людської чуйності, красивих ландшафтів, Питер, за його словами, вирішив показати усе це німецьким друзям і організував 1996 року першу поїздку земляків до Закарпаття. Втім відгуки про поїздку виявились найрізноманітнішими. Приймали гостей, як правило, студенти та викладачі. Їхні помешкання, графік подачі води та інші «зручності» по-ужгородськи справили неадекватне враження на німців. Дивувала відсутність звичної їм кімнати для гостей, що змушувало усю родину скупчуватись в одній кімнатці (чи взагалі спати у сусідів), аби віддати ліпшу гостеві. Крім того, українські уявлення про те, як слід «прийняти гостя» не надто схожі на німецькі. Коли «зеленого» німецького туриста після походу в гори хазяї садовлять за багатий стіл і гостять до опівночі — для німця це не відпочинок. Узагалі, європейці не люблять тиску і віддають перевагу свободі. Українська гостинність часто виявляється для них надмірною.

Селян часто доводилось переконувати, що принади, які вони демонструють для потенційних іноземних туристів, потребують суттєвого покращення. Так, ванна під відкритим небом у с. Новоселиця Перечинського району справді вразила німців, але вже після того, як, за порадою П. Ґооса, власники виконали елементарні норми облаштування такого об’єкту. На жаль, свідчить Питер, із тих німців, які побували на Закарпатті, лише невелика кількість людей виявляють бажання приїхати сюди знову. «Занадто екзотично», — знову констатує німець.

Питер Ґоос усе ж не покидає розпочату співпрацю із Закарпаттям. За допомогою вчительки німецької мови с. Дубриничі Перечинського району Аліси Смирної він видає путівники для німецьких туристів про Ужгород та Ужанську долину. Це збірники найпростіших порад, підказок, опис туристичних атракцій краю та навіть конкретні пропозиції щодо якісних можливостей зупинитися в гостях у місцевих мешканців. Іноземець пропагує наш край за кордоном поза будь-якими вітчизняними фінансованими програмами розвитку туризму — погодьтеся, це заслуговує на повагу.

«Дуже мирна долина, різноманітні чарівні ландшафти — нагадують Альпи то в Швейцарії, то в Австрії, — ділиться враженнями про Закарпаття Питер Ґоос. — Радує, що люди починають зводити сучасні європейські будови, близькі до ландшафту, а залишені радянською індустрією архітектурні непорозуміння потроху зникають. Часто ситуація виглядає так, як у нас після війни, коли слід було розраховувати лише на власні сили. Але це добре, що люди прив’язані до своєї землі». Дармштадтець також відзначає, що «мешканці Закарпаття все ще дуже дружні, відкриті до чужих. Тут нема проблеми зав’язати з кимось розмову, поспілкуватися». Якщо в інших країнах засилля іноземців стало вже звичним, то у нас до приїжджих усе ще ставляться з особливою увагою. Разом з тим П. Ґоос розповідає, що, наприклад, люб’язність та увага від учасниць одного з фольклорних гуртів припинилася після відвідин ними Дармштадта, організованих Питером. «Вони думають, що більше не поїдуть до Німеччини, тому не хочуть даремно приділяти мені уваги», — щиро констатує Питер.

З ініціативи П. Ґооса в Ужгороді у 2001 році побували також представники організації «АҐЕНДА ХХІ». Девізом її активістів є «рятувати ХХІ століття для нащадків». Вони оглянули Ужгород та дали тодішньому мерові ряд дружніх порад щодо збільшення привабливості міста в очах іноземного туриста. Одна з найперших — розмістити вказівники з назвами вулиць не лише безпосередньо на будинках, а й, наприклад, на електричних стовпах, щоб було зрозуміло, у якому напрямку слід рухатись.

Звичайно, ми не надто любимо, коли нас критикують. Та ще й заїжджі «ситі європейці». Тоді деяким ужгородцям не надто сподобалося і відео, відзняте АҐЕНДА-групою на чолі з Питером Ґоосом, бо німці просто знімали на плівку усе, що бачили перед собою — на екрані вийшло не надто привабливо. Зовсім не так, як у ліричних сюжетах місцевого виробництва про принади «квітучого Закарпаття»… На жаль, турист бачить не вибірково, як камера за натхненним сценарієм, а усе, що потрапляє йому на очі під час поїздки.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати