Катерині вистачало сил хіба що на одне — згадати секрети в'язання, які їй передалися від обох
бабусь і мами, й в'язати — светри, шкарпетки, шити рукавиці. Кожна копійка добувалася щоденною понадміру копіткою працею. Дорогою до Києва і назад Катерина встигала виплести два светри.
Проблем із реалізацією не було, тому що кожен для неї був більше, ніж просто виріб для продажу —
завжди хотілося, щоб він вийшов особливим.
А вдома на сім'ю чекала виснажлива робота з суницями. Тутуже вистачало труда й для маленьких
дочок і сина. Завдання було для всіх зрозумілим і обов'язковим - кому скільки років, стільки рядків повинен пройти. Тобі три рочки - отже, маєш три рядки... Згодом удалося купити «москвича» - для інвалідів їх виділяли без черги. Машина почала вивозити ягоди на базари, відробляти позичені гроші...
Сьогодні Катерина Ягер разом із чоловіком Миколою — власники фермерського господарства — вирощують тисячі квітів, помідори в теплицях, зерно. Першими в районі взялися за кавуни - тоді були популярними сорти «Огонек» і «Харківський». Мають два гектари винограду, який хотілося б оновити, замінити «ізабеллу» на європейські сорти. Є свій трактор, свій магазин «АВС». Спробували займатися і вирощуванням Свиней, але так прогоріли, що Катерина нині не бажає «розводити свинство» навіть своєму ворогові.
Гроші не головне, але жінка щаслива тим, що діти повиростали, стали на ноги, мають достаток у домі. Один із зятів, як і вони, починає фермерську справу, інший - агроном за фахом - роботи за
спеціальністю не має, але теж обробляє свою землю і заодно допомагає родині порадами. Син трудиться разом з батьками. Здавалося б, можна бути задоволеною - доля підкорилася їй. Мабуть, настав час втихомирити власну енергію й, сидячи в кріслі, в'язати щось для онуків.
Але років три тому в Нове Клиново почали навідуватися іноземці з різною гуманітарною місією.
Звісно, їх треба було десь розмістити, нагодувати, показати Закарпаття... Помітила, що гостей привабили місцеві вишивані й в'язані вироби, ексклюзи-вність яких завжди цінується у світі.
Задумалася, що ж можна їм запропонувати ще такого, чого не знайдуть у своїх магазинах?
— І у Новому Клинові, і в сусідніх селах є багато жінок, які вміють вишивати, плести кошики та інші вироби з кукурудзяного шу-мелиння, вміють прикрашати тарілки аплікаціями із зернят. Одного
разу я зібрала всіх разом і запропонувала робити все це не тільки для себе й своїх близьких, а для того, щоб продавати туристам, — каже пані Катерина.
Жінки були не проти, але чого вартий такий «бізнес», мало хто собі уявляв. Зате Катерина Ягер
переконана, що ця справа перспективна. Тому продумала, як залучити туристів на Затисянщину,
переговорила з господарями і тепер уже має кілька десятків будинків, які можуть повноцінно прийняти любителів «зеленого» туризму. Ось так і виникла ідея створення спілки «Південноуго-чанський сільський зелений туризм і агротуризм». Однією з перших ефектних «вилазок» стала виставка, презентована півден-ноугочанцями під час творчої акції у виноградівському музеї «Митці — жінки Виноградівщини». Вона відкрилася напередодні жі-
ночого свята, презентувавши мистецькі здобутки і вже відомих, і нових авторів. Жіночу творчість
розпізнаєш з першого погляду — буяння квітів на живописних полотнах, фітокомпозиціях, вишиваних
рушниках і скатерках, талановито подані еротичні мотиви в модерністичних картинах, символіку
домашнього затишку на оздоблених тарелях можуть створити тільки жіночі руки — руки таких
майстринь, як Ольга Гал, Маргарета Тегзе, Ганна Горват, Олена Бідзіля, Ганна Кочерган,
Магдалина Бірак, Ніна Корнієнко, Мелінда Молнар, Єва Григора, Зінаїда Удуд, Катерина Фулитко,
Катерина Шоланкі...
Якщо словосполучення «зелений туризм» більш поширене у користуванні, то «агротуризм» потребує
певного пояснення. Мова йде про вирощену продукцію, страви із неї, які можна запропонувати
туристам. До речі, кулінарне мистецтво - неодмінна складова в організації сільського туризму.
Сама Катерина Ягер, здаючи екзамени за результатами освоєння основ зеленого туризму, приготувала привабливу страву за місцевим рецептом. Комісії настільки вона сподобалася, що автора запросили в Угорщину на фестиваль токану (кулеші). Але Катерина туди обов'язково повезе і свої вишивки та інші вироби майстринь Затисянщини. Серед найближчих планів — створення магазину, де були б представлені вироби народних умільців з усього Потисся з повною інформацією про кожного автора, про традиції, історію розвитку народних промислів. Звичайно, щоб ця справа себе виправдала
фінансово, потрібен час, але Катерину Ягер це не зупиняє. Гроші, зрештою, - не головне.
Василь ГОРВАТ, "Новини Закарпаття"
25 червня 2007р.
Теги: