Чин Святого Василія Великого в часи Карпатської України.

Денис Д. 2011-03-16 / 11:36:00
Кришенику - так, ця ікона зараз знаходиться в монастирі, з слідами від куль.Ця ікона - репродукція Сікстинської Мадонни роботи невідомого художника Окрім неї в монастирі була ікона Різдва Присвятої Богородиці, яка теж була пошкодженна дуже сильно. Пізніше з неї зробили дві репродукції - одна знаходиться в нижній церкві, друга в монастирі.
Щодо бою - один він міг відбутися біля мосту що веде в село через річку Боржава, інший - горах над селом. А монастир гонведи штурмували за всіма військовими правилами - спочатку обстріляли мінометами, потім брали штурмом. Адже монастир являє собою потужне фортифікаційне укріпленя - але січовики перемістилися в присілок Загірку. Туди вйськові побоялися іти - гориста незнайома місцевість.

2011-03-16 / 11:21:00
дурень

деп 2011-03-16 / 10:40:00
братья галичане как обычно приехали в закарпатье. нажрались. в пьяной драке убили двух жандармов. из~за этого погибло потом куча людей. а карпатська украина осталась з голов гузицьов. венгры ушли и оружие забрали

Орися 2011-03-16 / 10:02:00
Цікава мозаїка вийшла

Кришеник 2011-03-16 / 09:05:00
Денис Д., 15.03.2011 19:26

Я теж тут оперся на оригінальні спогади. Тут протиріччя нема. Справді, січовики в сам монастир не заходили, але той бій таки стався і дещо нижче від монастиря. І та прострілена монастирська ікона теж існує. Але описане Вами виходило вже як продовження тої історії.
Цікаво, що 17-18 березня ще інший невідомий загін січовиків пересувався сутичками від Імстичова до Довгого.

Денис Д. 2011-03-15 / 19:26:00
Кришенику - я передав оригінальні спогади. Описане Вами мало місце в околицях села Білки - де і встановлено хрест що на фото. В монастирі ЧСВВ в с.Імстичево січовики не переховувалися - очевидці стверджують що неправдиву інформацію дав "один нехрист" , що володів корчмою в селі і з яким боролися монахи - бо споював нарід. Чота Романенка справді проходила повз село - але бою біля стін монастиря не давала. Деякі з місцевих січовиків переховувалися в присілку Загірка села Імстичова. Прошу Вас не перебільшувати опір монастиря через збройний супротив - було достатньо того що там були проукраїнські насторої.

местный 2011-03-15 / 18:31:00
пан Кришеник, прошу Вас, не повторите моих ошибок - задокументируйте эти воспоминания! Потом уже ничего никому не докажешь...
Встречаемся сегодня на ходi?

Кришеник 2011-03-15 / 14:25:00
Деякі уточнення. Все тут описане відбувалося 16 березня 1939 року. Того дня під стінами Імстичівського монастиря дала бій окупантам січовицька чота інж. Н. Романенка, яка напередодні відступила з бойових позицій поблизу Іршави. Під вечір у бійців не залишилося зовсім набоїв, відтак вже після того, як до них приєднався загін іршавських січовиків під керуванням Осипа Свободи, залишки чоти Романенка за порадою вчителя Василя Галаса відступили через Кошельово на Волівщину. Раніше В. Галас нарадив їм скористатися послугами знайомого місцевого провідника. Більшість тутешніх січовиків із настанням темноти покинули загін та подалися додому в ближні рідні сіла.
Василь Галас наодинці сам рушився йти до Білок. Сталося так, що Василя зранку 17 березня зненацька захопили місцеві мадярони. Потім його разом з керівником білецької “Просвіти” (тоді важко хворим) Петром Фірцаком, гімназистом Іваном Черешнею та захопленими в полон на ночівлі в присілку Білок Телятинці січовиками – Василем Бровдієм із Броду, Петром Микитюком з Косівської Поляни та Юрком Петрашем (Петриною?) (існує припущення, ніби цей чоловік міг бути уродженцем с. Торгановичі, що на Самбірщині) відвели в центр села. Там їх угорські контррозвідники та сободчопотівці піддали полонених найтяжчим тортурам. Після жорстоких побоїв і наруг чотирьох бранців розстріляли в околиці Білок (у Церківному лісі), і тільки побиті до крові, геть зранені І.Черешня та П.Фірцак через активне втручання одного угорського офіцера-медика (раніш знайомого родині Черешні) зуміли врятуватися, тож були відправлені в с. Березники, де знаходився тоді тимчасовий штаб угорської контррозвідки.
До Білок П. Фірцак та І. Черешня змогли вернутися за пару тижнів (їх, ізнов побитих і хворих, було привезено немічними в село на селянському возі). Потім наші бранці мусіли ще місяць-другий лікуватися і відлежуватися в Білках.

P.S. Наслідком того бою під стінами Імстичівського монастиря оо. Василіян стало понівечення в кількох місцях осколками та кулями угорських гонведів запрестольної ікони Матері Божої Імстичівської. І саме такою, із простріленими наскрізними дірами, ця ікона залишається й нині.