У Рахові увіковічили пам’ять «народного єпископа» Івана Маргітича

У заповіті владики говориться: "Важливо, аби в Україні християни об'єдналися в єдину Помісну Церкву, яка би була рівноправною Церквою – посестрою інших Помісних Церков і водночас – невід'ємною гілкою єдиної Божої Церкви. Бо Ісус Христос ясно казав: "Буде одне стадо і один пастир". Хай би процес загального єднання починався з України".

Позаяк українство у нашому краї потребує захисту, серед української греко-католицької громадськості Закарпаття виникла ініціатива до утворення Закарпатської обласної спілки ім. Івана Маргітича.

А нещодавно у м. Рахові відкрито барельєф Івану Маргітичу, меморіальну кімнату-музей та філію Інституту Церкви, який носитиме його ім'я.
      
Пропонуємо матеріал про цю подію декана Рахівського деканату МГКЦ ставр. прот. Василя Носи.

       
 "В усіх часах християнські спільноти молилися до Бога за добрі покликання до святої Тайни священства, усвідомлюючи важливу роль духовних наставників у житті кожної громади. Отримуючи від Бога цю благодать – добрих священиків, громади наслідували їхню віру та із вдячністю берегли та донесли пам'ять про своїх наставників і нашим сучасникам. У книгах "Життя святих" та інших часописах.

Особливий дар від Бога мала і Успенська громада м. Рахова в особі свого наставника Преосвященого владики Івана Маргітича. Ще зовсім молодим, на першому році священства, Іван Маргітич у листопаді 1946 р. був направлений своїм святителем Теодором Ромжою в Успенську церкву Рахова звіщувати Слово Боже. Нелегкою була ця його місія, позаяк радянська влада уже розпочала діяльність на знищення Греко-католицької Церкви в Закарпатті. На початку лютого 1949 р. у церкву під час служби зайшли НКВДисти, забрали священика з собою, але потім відпустили, попередивши, що повинен негайно залишити Рахів. Тож повертається на рідну Виноградівщину і до 3 березня 1951 р., коли був заарештований, здійснює підпільні Богослужіння. Засуджений на 25 років таборів, звільнений у вересні 1955 р. за амністією. Надалі довгі десятиліття, працюючи вдень у колгоспі, вночі підпільно займався душпастирством.

10 вересня 1987 р. Іван Марґітич був підпільно висвячений на єпископа (святитель єпископ Софрон Дмитерко). У багатьох місцевостях Закарпаття проводить підпільні Богослужіння. Поряд із місцевими священиками Катакомбної церкви, проводив таємні Богослужіння і в Рахові та навколишніх селах, дав приклад тисячам вірників та сотням священиків непохитно вистояти у Христовій вірі.

Був активним членом Комітету захисту прав УГКЦ. Разом із владикою Павлом Василиком став ініціатором заяви, що 4 серпня 1987 р. надійшла до Папи Римського Івана Павла ІІ (копія Генеральному секретареві ЦК КПРС М. Горбачову), в якій повідомлялося "про вихід певної частини УКЦ з підпілля". Навесні 1988 р. виступив у Москві на таємній прес-конференції для закордонних журналістів,  де розповів про становище УГКЦ, а незабаром – 19 травня 1988 р. на симпозіумі, організованому американським посольством напередодні приїзду президента США Р. Рейгана в СРСР. Під час візиту Р. Рейгана,  він же зустрівся із кардиналом Казаролі, через котрого передав листа главі УГКЦ, кардиналу Мирославу Івану Любачівському. У наступному році закарпатська делегація, яку очолював І. Маргітич, взяла участь у голодуванні греко-католиків під час роботи Першого з'їзду народних депутатів СРСР У тому, що у грудні 1989 р. Греко-католицька Церква в СРСР була легалізована – є і велика заслуга жертовної діяльності Івана Марґітича.

25 січня 1991 р. владика був призначений єпископом-помічником Мукачівської греко-католицької єпархії, а в 1993 р. і синкелом для українців Закарпаття. В умовах нав'язаного тодішньою владою церковного сепаратизму, послідовно домагався перед Апостольським Престолом єдності Греко-католицької церкви в Україні.

Помер Іван Марґітич у неділю, 7 вересня 2003 р., під час проведення Архієрейської літургії у селі у Пилипець Міжгірського району, похований у крипті збудованого ним у с. Боржавське прекрасного Храму.

Пам'ятаючи свого наставника, вдячна церковна громада Успенської церкви м. Рахова, разом із автором цих рядків, вирішила увічнити пам'ять Народного єпископа. Вона звернулася до єпископа Мілана Шашіка з проханням на підтримку відкриття у м. Рахові філіалу Інституту історії Церкви ім. І. Маргітича, який видав на це відповідний Декрет, за що йому глибоко вдячна вся наша громада. Водночас почався збір коштів на пам'ятну дошку з барел'єфом владики та збір матеріалів для меморіальної кімнати у фарі, де він жив у 1946 – 1949 роках.

Складаємо глибоку всім жертводавцям на ці цілі. Найбільші внески зробили І. Сурмачевський, Д. Андріюк, Є. Бортош-Федорко та вся Успенська громада, значну організаційну роботу провели Рахівський міський голова Я. Думин, В. Приступа, М. Сенько та десятки інших рахів'ян. Подружжя Кравчуків, О. Шкуро та В. Данишек взяли на себе оформлення музею. Глибоко вдячні племіннику владики та іншим його родичам за збереження документів та реліквій, а родинам Я. Турок та Ю. Штефурів за збереження раритетів побуту і дарування їх музеєві.

І от, нещодавно у м. Рахові, у церкві Успіння Пресвятої Богородиці зібралися як вірники, так і численні гості, серед яких були і родичі та земляки владики. Вшанувати його світлу пам'ять прийшли і протосинкел, ректор Ужгородської богословської академії ім. Блаженного Т. Ромжі Т. Ловска, декани Хустського, Великобичківського та Іршавського деканатів (В. Зейкан, М. Копич, І. Костак), священики та богослови як Рахівського, так і інших деканатів. Після Божественної Літургії, відбулося відкриття та освячення Пам'ятної дошки (автор – скульптор Ю. Гав'юк), а також меморіальної кімнати та філіалу Інституту.

А найбільша хвала, честь і поклін належить Господу Богу, що допоміг здійснити увічнення імені Івана Маргітича у часі, коли ідеологи русинського політичного та церковного сепаратизму почали новий виток очорнення українства, у т. ч. і світлої постаті справді "Народного єпископа", великого мужа Христової Церкви і гідного сина українського народу та підготовлених ним ревних священиків. Щойно вдалося владиці Мілану Шашіку вгамувати антиукраїнські пристрасті на Закарпатті, як тут знову почалася деструктивна та диверсійна писанина Бендасів, Садохи та іже з ними (журн. "Благовісник", № 3 за 2002 р., с.8, книги: С. та Д Бендасів  "П'ять років за колючим дротом". – 2008, М. Садохи "Добробратово". – 2010, від яких тхне антиукраїнською істерією. А водночас ця писанина змусить українство гуртуватися на захист своєї гідності у своїй державі"

Декан Рахівського деканату МГКЦ ставр. прот. Василь Носа

Теги: Маргітич, УГКЦ, греко-католицький, єпископ, барельєф, Рахів

7 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати