Як знищувалося рашистами "Праведне Місто Марії"

Днями отримав поштою від очільників Українського історичного товариства у Польщі п. Романа Дрозда та п. Богдана Гальчака посилку із опублікованими матеріалами Міжнародній науковій конференції «Українці та їхні сусіди протягом віків: політика, економіка, релігія, культура і щоденне життя”, що відбулася  рік тому у Перемишлі (Польша), на якій я виступав. Про конференцію та змістом моєї доповіді можна ознайомитися в статті у цьому блозі за посиланням: https://zakarpattya.net.ua/Blogs/232151-Domashnii-inzhyr-ta-naukova-konferentsiia-u-Peremyshli Мав запрошення взяти участь й у цьгорічній конференції, однак відмовився, із-за причини, признаюся, - такі поїздки роблять у бюджеті пенсіонера велику дірку.

Видання дуже гарне, якісне та солідне, містить доповіді 31 україніста з низки країн Європи. Тож щиро вдячний свом друзям - польським українцям п. Романові та п. Богдану.

Серед інших, особливо вразила стаття доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри теорії та історії держави і права Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, керівника Центру документування та дослідження воєнних злочинів (м. Івано-Франківськ) Сергія Адамовича  «Знищення російськими військами міста Маріуполь зі свідчень внутрішньо переміщених осіб та відкритих джерел».

До героїчної оборони, у ситуації кількамісячного повного оточення «Праведного Міста Марії», як назвав його Святослав Вакарчук, а також його жахливого знищення рашистськими окупантами прикута увага всієї громадськості. А ще – до долі його захисників, котрі за наказом Головнокомандувача України В. Зеленського здалися у полон, отримавши «обіцянку», що їх незабаром «обміняють». Та, до сьогодні, хоча минуло вже два роки та чотири місяці, абсолютна більшість їх перебуває у катівнях рашистів. Особливо це стосується понад 900 бійців полку «Азов». Серед них і мій племінник, азовець Мирослав Піпаш, котрий вже 24 лютого 2022 р. вирушив до Маріуполя (див: «Мирослав!» - https://zakarpattya.net.ua/Blogs/220201-Myroslav! ) і про котрого, впродовж уже дуже тривалого часу – звісток нема.

Ласкаво погодившись на моє прохання, С. Адамович надіслав статтю для публікації у цьому блозі. Тож, запасіться валер’янкою і читайте. Це треба знати всім. І запам’ятати…

Сергій Адамович

Знищення російськими військами міста Маріуполь зі свідчень внутрішньо переміщених осіб та відкритих джерел

Sergii Adamovych

The destruction of the city of Mariupol by Russian troops from the testimonies of internally displaced persons and open sources

Summary

In this article the author analyzed the process of capture of the city of Mariupol by Russian troops in the beginning of full-scale military invasion in the year of 2022 based on the testimonies of internally displaced persons. The author claims that Russians had a goal not only to capture Mariupol but also to show demonstrative massacre of its inhabitants as those who refused to accept pro-russian orientation in 2014.  For this, Russians widely applied shelling of civilian infrastructure, deprived people of sources of food, water and medicine. Russians applied towards inhabitants of the city illegal detentions, tortures, filtration measures, deprivation of property, they mocked their dignity. In order to be prosecuted it was enough for the inhabitants of Mariupol to have at least a little bit of Ukrainian self-identification. Mentioned testimonies of inhabitants of Mariupol in this article allow to claim according to Rome Statute of International Criminal Court that actions of Russian troops and occupation administration were aimed at genocide against Ukrainians.

Key words: testimonies of war crimes of Russians, the destruction of Mariupol, genocide against Ukrainians, war aggression of Russians, shelling of civilian infrastructure, filtration camps, criminal prosecution.

Після Другої світової війни у різних регіонах земної кулі було зафіксовано понад 250 збройних конфліктів, але вони переважно були збройними конфліктами внутрішнього характеру. Натомість Російська Федерація у 2014 р. в результаті анексії Криму і розгортання війни на українському Донбасі зруйнувала всі існуючі міжнародно-правові механізми зі збереження миру в світі, а в 2022 р. розгорнула небачене за масштабами з часів Другої світової війни кровопролитне вторгнення в Україну.

Зазначимо, що до військової агресії в Україні російська військові відзначилися здійсненням воєнних злочинів у воєнних кампаніях в Чечні, Грузії, Сирії. Так, значною мірою наслідком участі армії Російської Федерації у громадянській війні в Сирії стало те, що станом на січень 2017 р. з Сирії було близько 5 мільйонів біженців, 6,3 мільйона внутрішньо переміщених осіб, 13,5 мільйонів сирійців потребували гуманітарної допомоги, а за оцінками, кількість загиблих внаслідок війни становила 500 тисяч.

Маріуполь зіштовхнувся з російською військовою агресією серйозно ще у січні 2015 р. 24 січня 2015 р. російські військові разом із підконтрольними Росії бойовиками здійснили серію артилерійських обстрілів житлових кварталів Маріуполя. Тоді загинула 31 людина, а постраждалих було понад 100. Натомість процвітаюче місто, що не здалос росіянам, стало однією з основних цілей для знищення росіянами на початку широмасштабної війни у 2022 р. Дії російських військових під керівництвом свого військово-політичного керівництва у Маріуполі уже дають підстави, на яких міжнародна спільнота може визнати Росію країною-терористом, а дії її військових на території України – злочинами проти людяності.

«Моє місто повністю знищене» – сказала одна з біженок з міста. Уже 24 лютого 2022 р. було обстріляно житловий район «Північний», а також аеродром. У перші дні війни мешканці міста ще виходили на роботу. А далі авіабомби скидали на місто, обстрілювали РСЗВ, артилерією…, у ньому була гуманітарна катастрофа (без води, газу, світла, зв’язку). Електрика була відключена 24 лютого 2022 р., вода –з 28 лютого, газ відключили – 1 березня 2022 р.

В будинках після обстрілів заживо горіли люди, росіяни витягували маріупольців з підвалів і насильно депортували до Росії, навіть не давали можливість взяти речі. На лівому березі все було чорне, бо обстрілювали з моря. Були випадки, коли в житловий будинок було 60 влучань снарядів.

М.Лукіянчук зауважував, що «вогневі удари росіян були ніякі не точечні, а куди попало, туди попало…». І.Снабинська згадує, що в результаті влучання ракети в її будинок на вул. Шопена і його повного вигорання, «люди навіть не змогли зразу усвідомити, що з ними відбувається». О.Головчак описує, що «бомбили за графіком. Росіяни бомбили просто житлові будинки. Люди гинули від бомбардувань прямо в підвалах. На 9 день війни у підвалі будинку зайнялася пожежа, мешканці гасили її під час бомбардувань. З кожним днем перерви між бомбардуваннями ставали все меншими».

Так звані вояки ДНР (Донецької народної республіки) цілеспрямовано закидали гранатами приватні будинки українських вояків. У підвали, де перебували цивільні, росіяни заштовхували хімічну зброю, що викликала опіки дихальних шляхів. Якщо на помешканнях не висіли білі тканини та не було написано «діти», то окупанти заходили в будинки і одразу стріляли.

У деяких районах міста влада по 5 разів переходила з рук в руки. Лівобережний район постраждав менше, найбільше – Приморський район, там не залишилося жодного вцілілого будинку. У Маріуполі було зруйновано Кіровський, Центральний, Східний, Іллічівський райони міста, знищені всі великі торговельні центри (Порт-Сіті, Епіцентр, Метро, ЦУМ). Ю.Кущ згадує, що «у Порт-сіті був підвал, де катували людей. Кадирівці роздягали чоловіків, шукаючи татуювання… Моральний стан був дуже поганий. Кадирівці розстрілювали людей, які їм не подобалися».

Як згадує Є.Богданова: «російські війська зайняли 2-3 поверхи будинку, бо «у вас очєнь харошоє расположеніє – далєко відно». Російський військовий говорить до сусіда-інваліда… – «Ти мнє не нравішся, жуєш много, ми тєбя натренєруєм, будєш з нами воєвать»… російські солдати фізично знущалися з сусіда».

Міський голова Маріуполя зразу виїхав і керував віддалено. Як стверджують свідки «міська влада не сильно готувалася до війни. Ціни на хліб у перші дні зросли до 120 гривень за буханку. Торговий центр «Метро» закрили, а можна ж було роздати продукти людям (лише пізніше військові відкрили супермаркет і роздали їжу мешканцям). Спочатку все розкуповувалося, а за два дні і магазини, і аптеки закрилися. На оптовому ринку ще можна було купити трохи продуктів, але потім його теж розбомбили і було багато трупів. У свою чергу гуманітарної допомоги майже не надходило.

Але діти два дні ще онлайн вчилися, навколо вибухи, а дитина на коридорі в ноутбуці слухає вчительку. Це навчання притуплювало небезпеку і мабуть було неправильно».

Люди готували на вогнищах, чоловіки ловили голубів. Ті, кому вдалося виїхати з міста повідомляли тим, що залишилися, щоб вони зламували їх квартири і забирали їжу, яка збереглася. Червоний хрест покинув місто, бійці ЗСУ роздавали людям їжу, іншої гуманітарки не було, а замість води топили сніг і з труб позливали всю рідину. У дворі М.Ченцова хлопець підігрівав на вулиці чай на вогні і в цей момент біля нього розірвався снаряд і той загинув. Поранених не пускали в лікарні, бо в них не було місця.

Люди були перелякані і розграбували всі магазини, щоб запастися, навіть лампочки викручували. Не зрозуміло навіщо розграбували навіть стоматологічну поліклініку і квітковий ринок. Були конкретні години, коли в місті було затишшя, і люди тоді ходили у супермаркет «Дзеркальний» на проспекті Будівельників, що працював, коли інші магазини вже були знищені. Проте 14 березня 2022 р. почалися обстріли цього супермаркету. Як згадує Н.Яцура «всі почали втікати і Наталя бачила, як людям відривало ноги, руки».

Мешканці сиділи в підвалах і під обстрілами вибігали за їжею. Були сім’ї навіть з місячними дітьми. Замість підлоги в підвалах була суцільна пилюка, ні туалету, ні їжі. Люди настільки звикали до темряви, що запам’ятовували кількість сходинок донизу. Через постійне перебування в підвалах малі діти похворіли. Але якось себе займали, навіть в карти грали. Мертвих людей ховали прямо в дворах, бо не могли добратися до цвинтарів, а в пляшці залишали дані про вбитого. Важко було подати про себе інформацію, дізнатися про родичів, чи живі. Як згадував О.Туманов: «ховали людей біля під’їзду, трупи завернули і в ямку, 5 хвилин на похорони, доки не має обстрілу». Хоронили людей у дворах, хрести самі робили. Є.Богданова ще згадує, що «мертвих людей замотували у одяг, щоб собаки не погризли, бо не було можливості поховати через обстріли».

Українське радіо, яке було єдиним зв’язком, блокувалося, працювало тільки радіо ДНР із закликами здаватися. Як згадує К.Пижова: «не було ніякої комунікації зі сторони влади міста, радіо в цілях економії вмикали умикали лише під час новин. Кожен день був гіршим, рашисти цілеспрямовано позбавляли маріупольців зв’язку».

Один із засобів боротьби ворога з містянами стала вода. На околицях шукали джерела, а центр міста опинився взагалі без води. Деколи допомагали підприємці, так власники магазину «Струмок» мали власний генератор, качали насосом джерельну воду і роздавали її людям. Пожежну станцію росіяни розбомбили, бо там була вода і вони туди кинули бомбу. Є свідчення, що людина йшла по воду, повернулася, а будинку вже не було. М.Ченцов згадує, що «вода була на вагу золота, її набирали з калюж».

Солдати ДНР всіляко знущалися з мешканців міста, так родину Попових ставили на коліна, примусово вивозили жінок та дітей на територію російської федерації. Росіяни активно займалися мародерством, як згадує Ю.Кущ: «солдати рф крали з магазинів речі. В школі №63 стояли вкрадені холодильники, речі… викрадали машини людей і розбивали на вул. Пилипа Орлика. В автошколі на проспекті Миру забрали та викрали машину російські воєнні. Чоловік, який був власником машини почав жалітися, що не дасть машини. Окупанти з погрозами таки забрали її».

Дуже важко в цих страшних умовах було старшим і хворим людям Показовою є доля О.Односума, який напередодні російського вторгнення пережив важку хірургічну операцію. Його з хворою дружиною перевезли волонтери в драматичний театр, де було близько 1300 потребуючих допомоги людей. За день до російського авіаційного удару^.волонтерка порадила спуститися родині на перший поверх, бо там безпечніше. Це врятувало Односумам життя, бо 16 березня, попри те, що росіяни знали про наявність в драмтеатрі тільки цивільних, приміщення зазнало авіаудару. Загинуло близько 500 людей. Пана Олександра з дружиною оглушених витягнули з-під завалів волонтери, вони переночували в кафе «Нільсон», а далі під обстрілами добралися до Маріупольського технічного ліцею.

У ліцеї на вулиці Пушкінській у підвалі переховувалося від військових дій 45-50 осіб з 17 березня до 24 квітня 2022 р.  Військові «Азову» допомагали людям. У важких умовах через нестачу ліків померло 5 осіб. 24 квітня після важкого бою азовців з військами ДНР ліцей захопили війська ДНР, які 4 дні тримали людей без їжі та води. Двічі військовий ДНР спускався в підвалі і кричав до Односума і інших: «8 років нас вбивали, тепер ми знищимо вас».

28 квітня 2022 р. було годування людей на камери російських псевдожурналістів. Далі військові ДНР вивезли родину Односума разом з іншими цивільними у фільтраційний табір у с. Нікольське, де через травму ноги свідок перебував 26 днів в госпіталі, куди звозили поранених військових ДНР, які там і помирали без належної допомоги. Фільтрацію Односум не проходив через поважний вік і наслідки хірургічної операції.  Далі родину росіяни повезли в Ростовську область, а хотіли доправити в Тюмень чи Хабаровськ. Але Односумам вдалося з Ростова виїхати в Макіївку, де вони жили в Будинку інваліда. Завдяки дочці родину за великі гроші вивезли через Ростов, Тверь, Псков, країни Балтії до Варшави, потім п. Олександр опинився у Львові, Івано-Франківську, Богородчанах. Як каже пан Олександр, він так і не залишився за кордоном, бо «Батьківщина є Батьківщина».

Залишив свідчення про фільтрацію і виїзд через росію Ю.Кущ: «Чекали поки пройдемо фільтрацію на вул. М.Курганова в м. Донецьку. Проходження фільтрації було обов’язковим. Роздягали в Донецьку, допитували про все, знущалися з голих жінок. З Донецька виїхали з перевізником до Москви, потім повернули до Латвії, де теж проходили фільтрацію».

Про побут в драмтеатрі згадує також К.Пижова: «Комендантом в приміщенні була художник з освітлення театру Євгенія Забогонська-Афендікова, яка багатьом людям допомогла. В приміщенні були і одинокі, був дідусь, що після операції потребував кисню і мучився. Діти, попри війну, все одно гралися, а дорослі боялися за них, бо вікна високі і могли осколки залетіти. Присутні розбирали стільці, що б можна було на них спати, довжелезними були черги на отримання води. Піднімав всім настрій чоловік з папужкою, що давав дітям погратися з пташкою і цим підтримував їм настрій. Військові приїжджали лише раз – знімали відео, що багато цивільних, і привезли допомогу. 10 чи 11 березня 2022 р. біля драмтеатру поранило жінку в стегно, комендант Євгенія з заступником коменданта забрали її в лікарню, але вже не було ліків і їй лише запхали в рану тампон. Поранили також біля драмтеатру дівчину 16-18 років, що була волонтеркою, її теж забрали в лікарню». К.Пижова також згадує, що був і перепис людей, якщо він зберігся, то можна встановити кількість жертв, що постраждали.

Місцем переховування маріупольців, які страждали від обстрілів стали також філармонія і міський палац культури «Чайка». Територію біля цих закладів росіяни обстрілювали, незважаючи на наявність цивільних.

Окремою проблемою для маріупольців став виїзд з міста на контрольовану Україною територію. Спочатку люди чіплялися за думку: «Куди їхати, тут же робота?». Евакуація була і поїздами, але доки було світло. п. Наталя розказує про втечу їх родини з міста: «пішком йшли, а потім попутками, бомби падали, а ми йшли (не було води, не було вибору, люди вмирали від обезводження). Всі виходили, йшли на страх, на удачу».

Під час евакуації люди гинули і зазнавали поранень. Є свідчення, що людина була поранена в сонну артерію осколком, її машину розбило і вона пішки йшла до Бердянська. Виїжджали люди і попри міни. А в селі Кам’янка біля підірваного мосту лежали останки людини і розбитий «ланос», що потрапив на міну.

Родина Іванових змогла виїхати лише через те, що інша сім’я мала автомобіль, але не мала водія. Під час виїзду аж на 22 російських блокпостах дуже сильно перевіряли весь багаж, переглядали телефон і навіть видалені файли, лазили по запитах, в фейсбуці. Якщо знаходили в телефоні фото військової техніки, то розстрілювали. Часто росіяни вимагали гроші на блокпостах від цивільних осіб – «обдирали», забирали автомобілі. Родина Караулових виїжджала чотири доби, спочатку колони машин просто обстрілювали. Були і спекуляції, коли за вивіз з міста просили до 1500 американських доларів. Натомість сім’я Туманових згадує, що на блокпостах злі і голодні вузькоочі і деенерівці «чоловіків роздягали, щоб подивитися татуювання, а при слові «Азов» трусилися, просили горілку, сигарети, солярку продавали». В чоловіків шукали також потертості на шиї від автомата. Цікаво, що в деяких росіян на блокпостах навіть автоматів не було, лише гвинтівки.

Маріупольців, що евакуювалися з міста на контрольовану Україною територію залякували, що якщо вони не повернуться, то їх житла будуть конфісковані. І дійсно окупанти вцілілі квартири-пустки віддавали іншим, що були без житла.

У свою чергу, тим, що виїхали з міста не давали можливість заїхати назад з контрольованої Україною території. Попри це маріупольці зіштовхувалися з нерозумінням зі сторони родичів в росії, ті їх далі перепитували, чи бачать вони, що місто обстрілює сам «Азов». «Росія – оце остання країна куди я схочу поїхати, одна тільки ненависть залишилася» – стверджує М.Лукіянчук, от і все чого добилися росіяни своїм «освобождєнієм». Однак і евакуація з міста не гарантувала спокій родинам, бо після виїзду їх нервова система розгорталася як пружина і приводила до нових лихоліть. Так, родина п. Юлії виїхала через Росію до Португалії (м. Томар), де через місяць чоловік свідка закінчив життя самогубством, бо не міг знайти роботу.

Натомість зі слів Л.Вандишевої рашисти після окупації навіть не намагалися відновлювати знищені райони, а доруйновували їх: «у Маріуполі знищено 4 квартали (район Морського бульвару, вул. Азовстальська, бульвар Метіоди). Бульдозери зносять все під фундамент, натомість будують нові будинки для життя на сільськогосподарських землях за містом у районі Порт-Сіті. Дають компенсації за знищене майно, якщо ти там прописаний». Натомість мешканців насильно заставляли ставати громадянами росії: «рвуть українські паспорти, не має ніяких виплат з українським паспортом, заставляють брати російський, а український треба здати».

Отже, російські війська на початку широкомасштабного військового вторгнення ставили собі за ціль не лише захоплення міста Маріуполь, а й показову розправу над його мешканцями, як такими, що відмовилися від проросійської орієнтації під час початку гібридної війни росії проти України у 2014 р. Задля цього росіяни широко застосовували невибіркові обстріли цивільної інфраструктури, позбавляли людей джерел харчування, води та медикаментів. До мешканців міста, що потрапили під контроль росіян, застосовували незаконне утримання в неволі, тортури, фільтраційні заходи, їх позбавляли власності, знущалися над їх гідністю. Для переслідування достатньо було хоч якоїсь української національної самоідентифікації з боку маріупольців.

Згідно трактування Римського статуту Міжнародного кримінального суду «геноцид» означає будь-яке з наступних діянь, що здійснюються з наміром знищити повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку: a) вбивство членів такої групи; б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розлади членам такої групи; в) навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її; г) заходи, розраховані на запобігання дітонародженням у середовищі такої групи; e) насильницька передача дітей із однієї людської групи до іншої. Згідно цього визначення наведені вище свідчення мешканців Маріуполя дозволяють стверджувати, що дії російських військових та окупаційної адміністрації були спрямовані на геноцид проти українців. І треба пам’ятати, що ці злочини не підлягають давності, і, як показав досвід судового переслідування лідерів іракського владного режиму за воєнні злочини під час ірано-іракської війни, покарання міжнародних злочинців відбудеться незважаючи на терміни давності.

Відзначимо, що після отримання повного контролю над містом росіяни проводять фіктивні заходи з відновлення інфраструктури і задля пропаганди вибірково допомагають місцевим мешканцям. Але на лояльне ставлення окупантів можуть розраховувати лише ті особи, хто пішов на співпрацю з окупаційною владою і погодився на російське громадянство. Доля репресованих росіянами мешканців окупованого Маріуполя є яскравим прикладом того, що російські війська масово вчиняють воєнні злочини, а державна політика цієї країни спрямована на знищення українців як нації, тобто підпадає під визначення геноциду. Безумовно, що міжнародна спільнота повинна домогтися притягнення винних до кримінальної відповідальності за воєнні злочини в Україні загалом і в м. Маріуполі зокрема, і для застосування реального покарання є достатньо кримінально-процесуальних механізмів.

Бібліографія

Нормативні акти

Римський статут міжнародного кримінального суду. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text/ (доступ 14.05.2022).

Інтерв’ю

Бабіч В. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 31.03.2023. Архів Навчально-наукового юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (далі – Архів ННЮ ПНУ).

Богданова Є. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 29.06.2023. Архів ННЮ ПНУ.

Богдановська Н. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 29.03.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Вандишева Л. м. Харків Харківської області. Опитано свідка 29.06.2023. Архів ННЮ ПНУ.

Глоба О. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 22.04.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Головчак О. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 12.05.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Іванова О. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 22.03.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Казіцка С. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 08.02.2023. Архів ННЮ ПНУ.

Караулова О. м. Маріуполь. Опитано свідка 24.03.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Копачевська А. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 17.05.2023. Архів ННЮ ПНУ.

Крікля С. м.Маріуполь. Опитано свідка 08.02.2023. Архів ННЮ ПНУ.

Кущ Ю. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 17.03.2023. Архів ННЮ ПНУ.

Лукіянчук М. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 25.03.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Мельник Т. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 19.04.2023. Архів ННЮ ПНУ.

Небиліченкова Я. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 17.02.2023. Архів ННЮ ПНУ.

Односум О. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 18.11.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Пижова К. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 08.02.2023. Архів ННЮ ПНУ.

Платошина М. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 31.03.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Попова Н. м. Маріуполь. Опитано свідка 04.04.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Проніна Є. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 11.05.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Рапіна Ю. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 31.03.2023. Архів ННЮ ПНУ.

Снабинська І. м. Маріуполь, Донецька обл. Опитано свідка 18.11.2022 р. Архів ННЮ ПНУ.

Туманов О. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 24.03.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Турська Н. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 04.05.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Циганкова Н. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 06.05.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Ченцов М.О. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 28.04.2022. Архів ННЮ ПНУ.

Юлія. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 14.02.2023. Архів ННЮ ПНУ.

Яцура Н. м. Маріуполь Донецької області. Опитано свідка 28.11.2022 р. Архів ННЮ ПНУ.

Інтернет-джерела

https://www.0629.com.ua/news/3540500/70-mln-evro-zbitkiv-so-zalisilos-vid-merezi-supermarketiv-zerkalnij-v-mariupoli (доступ 21.04.2023).

https://www.radiosvoboda.org/a/novyny-pryazovya-mariupol-obstril-rokovyny/31670318.html (доступ 03.08.2023).

Дослідження

Adamovych S., Mykytyn Y., Prystach L., Savetchuk N & Kozych I., Prospects for Punishing Citizens of the Russian Federation for War Crimes in Ukraine in 2014-2022, „Pakistan Journal of Criminology” 2023, vol.15, nr 02.

Базов В.П., Воєнні злочини: Навч. посібник, „Юрінком Інтер”, Київ, 2008.

Ghorishi S., Niavarani S., Zamani S., Non-applicability of Prescription to War Crimes during Iraq's War against Iran, „Journal of politics and law” 2008, vol. 9 (5).

Steenkamp, C., The Crime-Conflict Nexus and the Civil War in Syria. Stability, International Journal of Security and Development.2017, 6(1).

У статті автор проаналізував процес захоплення російськими військами міста Маріуполь на початку широкомасштабного військового вторгнення у 2022 р. на основі свідчень внутрішньо переміщених осіб. Автор стверджує, що росіяни ставили собі за ціль не лише захоплення Маріуполя, а й показову розправу над його мешканцями, як такими, що відмовилися від проросійської орієнтації у 2014 році. Задля цього росіяни широко застосовували обстріли цивільної інфраструктури, позбавляли людей джерел харчування, води та медикаментів. До мешканців міста росіяни застосовували незаконне утримання в неволі, тортури, фільтраційні заходи, позбавлення власності, знущалися над їх гідністю. Для переслідування достатньо було хоч якоїсь української самоідентифікації з боку маріупольців. Наведені у статті свідчення мешканців Маріуполя згідно визначення Римського статуту Міжнародного кримінального суду дозволяють стверджувати, що дії російських військових та окупаційної адміністрації були спрямовані на геноцид проти українців.

Після отримання повного контролю над містом росіяни проводять фіктивні заходи з відновлення інфраструктури і задля пропаганди вибірково допомагають мешканцям, які пішли на співпрацю з окупаційною владою і погодилися на російське громадянство. Доля репресованих росіянами мешканців окупованого Маріуполя є яскравим прикладом того, що російські війська масово вчиняють воєнні злочини, а державна політика цієї країни спрямована на знищення українців як нації, тобто підпадає під визначення геноциду. Автор вважає, що міжнародна спільнота повинна домогтися притягнення винних до кримінальної відповідальності за воєнні злочини в м. Маріуполі.

Ключові слова: свідчення воєнних злочинів росіян, знищення Маріуполя, геноцид проти українців, військова агресія росіян, обстріли цивільної інфраструктури, фільтраційні табори, притягненнядо кримінальної відповідальності.

Теги: Маріуполь

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати