Пам’яті Шандора Фодо – палкого угорського патріота та доброго друга України

(26 лютого йому б виповнилося 82 роки)

Засновник Товариства угорської культури Закарпаття Шандор Фодо народився 26 лютого 1940 р. у селі Вишково, у 1967 р. закінчив факультет фіно-угорської філології Тартуського університету (Естонія), на початку 70-х рр. ХХ ст. певний час працював викладачем кафедри угорської філології УжДУ, однак був звільнений за відстоювання національних прав угорської меншини краю, позаяк це уважалося «антирадянською» діяльністю. У ГУЛАГ не відправили, однак змушений був працювати кочегаром. Поновлений на викладацькій роботі у «перебудовчі» часи.

21 січня 1989 р. у приміщенні обласного лекторію  Товариства «Знання» в Ужгороді відбулася установча конференція обласної організації Товариства української мови імені Т. Шевченка (наразі Закарпатське ОО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, яке я наразі маю честь очолювати). У її роботі взяли участь сотні людей зі всього Закарпаття, у т. ч. угорці, зокрема Шандор Фодо та Ласло Балла, котрі підтримали створення організації (Л. Балла з цим і виступив на зібранні).

Заснування  в області Товариства української мови зрушило і процес утворення національно-культурних організацій меншин Закарпаття. Так, 26 лютого 1989 р. у приміщенні обласного лекторію Товариства «Знання», за участі близько 350 учасників відбулися установчі збори «Підкарпатського товариства угорської культури»  (надалі: Товариство угорської культури Закарпаття (ТУКЗ). Було обрано раду, чисельністю 47 осіб та її президію (правління), затверджено статут. Очолив організацію викладач УжДУ Шандор Фодо.

Хочу підкреслити, що Ш. Фодо займав дружню до українства, до відновлення української державності позицію, був прихильником і навіть членом Народного Руху України, що створювався. Тривалий час така лінія домінувала в і в очолюваній ним організації. Так, хустські рухівці ще у червні 1989 р. налагодили зв’язки з угорським товариством. У серпні, разом із Вишківським  осередком цього товариства, вони спільно очистили і впорядкували на Замковій горі м. Хуст могили карпатських січовиків, які загинули у березні 1939 р. та солдатів австро-угорської і російської армій часів Першої світової війни. У вересні того ж року поклали до могил вінки та спільно біля них помолилися.

Шандор Фодо взяв участь в Установчій конференції Закарпатської крайової організації Народного Руху України, яка відбулася в Ужгороді 23 вересня 1989 р., виступив на ній, підтримавши необхідність надання українській мові статусу державної, а ще, й прикріпив до синьо-жовтого прапора, що був на сцені, угорську національну триколірну стрічку.

Делегація ТУКЗу на чолі із Ш. Фодо взяла участь у Четвертій сесії Великої ради НРУ, що відбулася 24 – 25 березня 1990 р. у м. Хуст, яка зокрема була присвячена і річниці Карпатської України, вшануванню її творців та захисників. 24 березня Ш. Фодов і виступив на сесії.

Ведучий зібрання – Голова НРУ І. Драч оголосив пр. виступ «гостя із Будапешта Томаша Манковича», котрий, зокрема, мовив (цитую за стенограмою, опублікованій у «4 сесія Великої Ради Руху (Хуст // Вісник Руху. Часопис Секретаріату. – Київ – 1990, ч.4 (частина друга) – стор. 9.):

 «Шановні пані, панове! Вітаю вас на вашому з’їзді. Дозвольте мені від імені народу Угорщини схилити голову перед вашими вежами. (оплески) І щоб історія, подібна тій, що трапилась тоді, не повторилася. В надії на це, хочу передати вам ці два прапори.(оплески). На знак  єднання демократичної України і всіх вільнолюбних сил Угорщини даруємо їм, нашим братам по боротьбі, як символ незалежної України! (оплески, овації) (скандують «Єдність»)».

Надалі Т. Манкович передав слово Ш. Фодові. Той  закликав до дружби українців та угорців, а знищення  Карпатської України та убивства її захисників поуважав великою трагедією, злочином, вина за які лежить на гортіївському режимові. Процитую його окремі фрази (за вказаною стенограмою):

«Дорогі друзі! Дозвольте сказати декілька слів від імені угорського населення Закарпаття. Я є головою Товариства угорців Закарпаття і хочу звернутися до вас з таким проханням: коли ви згадуєте з болем у серцях ваших предків, тих, котрі загинули за вільну Україну, ніколи не забувайте, що це були жертви не угорського народу, а того режиму, який панував в той час, надалі просимо це запам’ятати й передати дітям, щоб історія більше ніколи не повторилась… Націонал-шовінізм тут з’явився під час диктаторських режимів. Як прояв морального і навіть фізичного нищення інакодумців.

Ми за тих, хто прагне докорінного перетворення суспільства, хто за побудову правової демократичної держави. Усі ми повинні увійти у спільний європейський дім разом — як рівноправні національності. Хто сіє ворожнечу між народами Закарпаття, той підтримує старе — командно-адміністративну систему… Кожен народ має право вшанувати пам’ять своїх героїчних синів, які стали жертвами свавілля, і ми схиляємо голову перед їх священною пам’яттю… Однак усі повинні знати: винні не нації чи народи, а власті та їхні підлі прислужники… Об’єднаймо наші зусилля для досягнення спільних цілей, для демократизації нашого краю, за вільний перехід кордонів між сусідніми державами для всіх жителів області, за збереження цілісності нашого багатонаціонального краю у межах суверенної демократичної України! (оплески).».

Під час меморіального мітингу, що відбувся наступного дня - 25 березня на Красному Полі, делегація ТУКЗУ поклала вінок до Хреста пам’яті карпатських січовиків.

Я  мав честь бути особисто знайомим із Шандором Лайошовичем. Познайомилися в Києві 8 вересня 1989 р., коли я приїхав на Установчий з’їзд НРУ. Учасників з’їзду поселяли напівтаємно по гуртожитках освітніх установ, керівники яких виявляли прихильність до створення НРУ. Мене поселили у кімнаті якогось училища. Іншим ще одним її мешканцем виявився Ш. Фодо. Для знайомства, незнайомих перед тим чоловіків, часто необхідна одна річ. Ця річ – «четвертушка» горілки у Фодова знайшлася. У мене ж були бутерброди, споряджені моєю дружиною. У товариській, дружній розмові, ми знайшли надзвичайно багато спільного.

З прекрасною промовою, як голова ТУКЗу, Ш. Фодо виступив на з’їзді. Подаю її текст за стенограмою з’їзду (Три дні вересня вісімдесят дев’ятого. Матеріали Установчого з’їзду Народного руху України за перебудову. – Київ, 2000. - Стор. 75 ):

«Шановні друзі! Дозвольте мені від імені правління Спілки угорської культури Закарпаття щиро вітати вас із нагоди цього історичного з’їзду. (Оплески). Ми дуже вдячні за те, що нам дали можливість бути присутніми на цьому з’їзді. Присутність представників різних національностей дає змогу спростувати твердження апаратчиків, що Народний Рух України — це націоналістичний рух. Наша присутність говорить, що це не так. (Оплески). Мені дуже приємно чути скандування слова «Єдність», нам було дуже приємно чути з вуст Володимира Яворівського, що Народний Рух України на шляху до єдності хоче крокувати з нами разом. Було приємно чути слово «угорці». Я з великим задоволенням хочу доповісти, що ми на Закарпатті почали крокувати на цьому тернистому шляху, у нас дуже тісні стосунки з Товариством рідної мови (української – прим. В. П.) , з осередками Руху на Закарпатті. Ми були учасниками мітингу у Хусті (перший рухівський мітинг у Закарпатті, організатором якого був М. Джанда відбувся у Хусті 2 вересня 1989 р. – прим. В. П.), де наші представники теж виступали. Ми підтримуємо вимогу Руху про надання статусу державної українській мові в Україні. (Оплески).

     Ми привітали опублікування «Проекту закону про мову». Але думаємо, що цей проект потребує ще доробки. Хочу сказати, що строк, який там надається, — 10 років — це занадто багато. (Оплески). Мені, угорцю, мадяру, мова якого далека від української, і то не знадобилось стільки років. (Оплески).

     На закінчення хочу запевнити від імені закарпатського угорського населення, що у важкій боротьбі за побудову вільної демократичної України угорці Закарпаття з вами! (Оплески). І ми переконані, що на Україні угорське населення Закарпаття зможе зберегти свою мову, національну культуру, національну гідність. Дякую. (Оплески).».

Зазначене дуже чітко засвідчує світоглядну позицію тодішнього голови ТУКЗу.

Надалі ми ще кілька разів зустрічалися, як приятелі та однодумці.

На жаль, у правлінні ТУКЗу на початку дев’яностих почали домінувати люди, які сіли на фінансову та, відповідно і політичну «голку» політиків шовіністичного та ревізіоністського спрямування Угорщини, через що ТУКЗ, взявши у союзники «общество карпатських русинів», яке було створене за вказівкою КДБ, почав перетворюватися на ірридентську організацію. Шандор Лайошович із-за цього страшенно переживав, хворів, відмовився у 1996 р. надалі очолювати організацію, а у 2005 р. і помер, проживши всього шістдесят п’ять.

Шандор Фодо, гадаю, може стати символом дружби між угорським та українським населенням Закарпаття, символом дружби між Україною та Угорщиною.

Також, гадаю, Товариству угорської культури Закарпаття варто злізти із вище зазначеної «наркотичної» голки та повернутися до закликів та ідей свого «Батька-засновника» - Шандора Фодова. Тим паче, чому б нам не жити у дружбі та братерстві.

Думаю – ми просто-напросто мусимо жити так, на нашій спільній землі – прекрасному Закарпатті!

Т й що нам ділити? Я сам маю чимало друзів серед угорців краю та за його межами. Приміром, зберігаю добрі почуття до угорського патріота та угорського державника, котрий, водночас, виступав за дружбу та співпрацю між нашими народами та державами – заступника Генерального консула в Ужгороді Ендре Саліпского (див: https://zakarpattya.net.ua/Blogs/111801-Batkivshchyna-natsiia-i-mova-–-nerozdilni!). У нас дійсно чимало спільного, у господарстві, культурі тощо, включно із родинними зв’язками. Боронь Боже, щоб я цурався того, що на одну восьму я є угорцем, чи на одну шістнадцяту – німцем. Коли чую «Чардаш», іншу угорську народну чи класичну музику – «мурашки» бігають по тілі, маємо спільного не лише в господарюванні, але й кухні. Так є у багатьох закарпатських українців. А чимало угорців мають значний шмат української крові.

Що є особливо зворушливим, є важливою запорукою дружби  - захищаючи Україну від російської агресії вже кілька угорських хлопців віддали за неї найдорожче – свої життя…

Вічна пам'ять і слава великому сину угорського народу, демократові, другові України Шандору Фодо!

На світлинах із домашнього архіву автора:

Ш. Фодо виступає 24 березня 1990 р. з трибуни Хустської сесії Великої ради НРУ, ліворуч стоїть Л. Лук’яненко

В обмін на угорський, делегації ТУКЗу від НРУ був подарований український синьо-жовтий прапор

Делегація ТУКЗу перед покладенням вінка із угорськими національними стрічками до Пам’ятного Хреста захисникам Карпатської України 25 березня 1990 р.

Теги: Фодо, угорець

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати