Угорці - хто вони?

Зокрема, у складі французької є до десятка етнічних груп та субетносів - бретонці, галісійці, нормандці, провансальці, ельзасці, лотарінжці, корсиканці тощо, деякі із яких претендують йменуватися націями. А, приміром, етнічна історія наших сусідів угорців донині дискусійною.

Прабатьківщиною предків угорців був Західний Сибір. У першому тисячолітті до н. е. вони, відокремившись від своїх найближчих родичів (за мовою) - хантів та мансі, потрапили на територію сучасної Башкирії. Жили тут до V-VI ст. н. е. Надалі перекочували в Приазов'я (Леведію), де були підвладними хазарському каганатові. Зазнали впливу тодішніх сусідів - хазарів, аланів та місцевих слов'ян. На початку ІХ ст. на них напали печеніги та огузи, що прорвалися через Волгу із степів сучасного Казахстану. У війні угри зазнали поразки та розділилися. Більша частина повернулася назад, у Башкирію. Напередодні монголо-татарського нашестя поселення цих башкирських угрів відшукав поблизу річки Білої угорський домініканський монах Юліан, який розповів після повернення в Угорщину, що (цитую): "ті, побачивши його та дізнавшись, що він угорець, чимало зраділи його прибуттю: водили повсюдно по будинках і поселеннях, детально розпитуючи про короля і королівство братів своїх християн. Все, що тільки він бажав розповісти їм про віру та про інше, вони достатньо уважно слухали, позаяк мова у них повністю угорська, тож і вони розуміли його, а він їх. Вони язичники, не мають жодного поняття про Бога, але не шанують і ідолів, а живуть як звірі. Землю не обробляють, їдять м'ясо кінське, вовче тощо, п'ють кобиляче молоко і кров. Багаті кіньми і зброєю та вельми відважні у війнах. За давніми переказами, вони знали, що угорці походять від них, але не знали, де вони перебувають" (http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Ungarn/XIII/1220-1240/Izv_veng_missioner/text1.phtml?id=3949). Надалі ця частина угрів розчинилася серед тюрків та ввійшла до складу башкирського народу, хоча іменування і донині існуючих башкирських племен: "Юрмати", "Еней", "Кесе" має абсолютну аналогію у назвах історичних угорських: "Ярмат", "Йенеоо" та "Кесі" (http://www.islamdag.ru/istoriya/167; http://turkolog.narod.ru/info/I17.htm), а рід "унгар" поширений у табинських башкирів (http://shejere.narod.ru/kuzeev.htm).

Інша частина угрів втекла у південне Придніпров'я (угорською: "Етелкьоз", по-тюркськи: "Альте - Куза"). Та печеніги переслідували їх і там. Тож вони у 80-90-их роках ІХ ст. втікають у Трансильванію, а потім і у Панонію (територія сучасної Угорщини), де віднайшли "нову батьківщину".

Необхідно відзначити, що, починаючи із ІV ст. н. е., чимало азійських народів намагалися осісти у Європі. Але лише угорцям, кримським татарам, гагаузам, калмикам та частково туркам вдалося таке реалізувати, хоча пробували це зробити набагато чисельніші від них гуни, тюрки-булгари, авари. Інші народи або ж повернулися в Азію, або були винищені чи асимільовані корінними європейцями.

На "нову батьківщину" прибула кочова племінна конфедерація (орда), яка складалася із десяти (цікаво, що на башкирській мові: "унугир" - означає десять) племен - семи "угорських" та трьох тюркських. Останні, що були найбільш боєздатною частиною конгломерату, відомі як "ковари", або "кабари". Серед них були і мусульмани.

У антропологічному відношенні, на відміну від поширеного погляду про абсолютну монголоїдність пришельців, вони насправді, подібно до половців, печенігів, сучасних башкирів та казахів, були європо-монголоїдними метисами.

За твердженням тюрколога Ахмад-Заки Валіді, домінування тюрків в угорському війську та перехід політичної влади в Угорщині у руки верхівки тюрко-башкирських племен Юрмати та Еней в XII в. призвели до того, що етнонім "башгирд" (башкир) в середньовічних арабських хроніках слугував для визначення всього населення Угорського королівства. В XIII ст. Ібн Саїд аль-Магрибі в книзі "Кітаб баст аль-ард" ділить його на два народи: башкир (башгирд) - тюркомовних мусульман, що живуть південніше Дунаю і угорців (гунгар), що сповідують християнство. Столицею перших було місто Крат ( ru.wikipedia.org/wiki/Башкиры ).

Тож певний час було неясним, якими - тюркомовними чи угромовними - стануть нащадки переселенців. Народ, що виникав, міг стати і слов'яномовним, як це відбулося із тією частиною тюркомовної орди "булгарів", що за двісті років перед переселенням угорців прибула на Балкани та, хоча і очолила існуючий тут союз Семи слов'янських племен, започаткувавши державу під іменем Болгарія, незабаром розчиниласч серед них. Адже домінуючою більшістю у Панонії та Трансильванії теж були слов'яни, що за триста років проживання тут, асимілювали місцеве романо-кельто-фракійське населення. Мешкали також ще і незначні залишки германців-гепідів та тюркомовних аварів. Загалом "етнічний котел" був різнобарвний. Окрім цього, угри під час своїх набігів наприкінці ІХ - у першій половині Х ст. на країни Центральної та Західної Європи захопили у полон чимало людей найрізноманітніших етносів, перетворивши їх на рабів, землеробів-кріпаків, позаяк самі ще переважно залишалися скотарями-кочівниками, жили у юртах.

З ХІІ ст. та у наступні угорські королі запрошують в Угорщину фламандців і німців, напередодні татаро-монгольського нашестя в 30-х роках ХІІІ додався тюркський елемент - сюди втекли половці, а разом із ними - іраномовні яси. Починаючи з ХІV ст. із Балкан (у Трансильванію) переселяються волохи, після падіння Візантійської імперії у ХV ст. - чимало греків та вірмен, після української революції 1648-1657 рр. - євреїв, з ХV ст. з'являються цигани.

Під час епідемії чуми середини 1549 - 1553 рр. (т. зв. "Чорна смерть) населення Угорщини скоротилося на третину, а від набігів турків та татарів у ХVІ - ХVІІ ст. значні простори Угорщини, як і українського "Дикого Поля", - обезлюдніли, стали "Пустою", тож влада їх заселяла представниками слов'янських (включно із русинами-українцями) та інших народів/

У другій половині ХVІІІ ст. етнічна ситуація в Угорщині була такою, що більшість сільського населення розмовляла на низці слов'янських та румунській мовах, міста і містечка були населені німцями та євреями, аристократія мала за розмовну мову, як це було тоді модно у Європі - французьку, в державних установах користувалися німецькою та латиною, у католицькій церкві - латиною. По-угорськи (на діалектах) спілкувалася лише частина селян "історичної" Угорщини. Угорська мова не була кодифікованою, літератури на ній, практично, не було, чимало європейських науковців аж до середини ХІХ ст. вважали, що угорці - це слов'яни.

Однак, наприкінці ХVІІІ ст. починаються зміни. Угорська аристократія та інтелігенція, котрі, до речі, у значній мірі були неугорського, а румунського, хорватського, словацького, румунського, руського походження тощо, зокрема під впливом ідей німецького філософа Й. Гердера "Про дух народу", започаткували національне відродження. Із 1792 р. угорська мова стала обов'язковою для вивчення у школах, з 1805 р. у нижній палаті парламенту було дозволено проводити дебати не лише по-німецьки та латиною, а й по-угорськи. На листи, поданні угорською, чиновників зобов'язувалося відповідати на ній же. Символічний злам стався в жовтні 1825 р., коли Іштван Сечені (1791-1860) звернувся і до верхньої палати парламенту угорською мовою, яку більшість угорських магнатів вважали "мовою селян та слуг". До 1844 рр. вона стала офіційною у всіх сферах життя Угорщини: суді, діловодстві, освіті, всі службовці були зобов'язані спілкуватися між собою лише по-угорськи. Швидко перейшли на угорську мову міста з їх німецьким та єврейським населенням.

У заходах, які вживалися у цей час для підвищення статусу угорської мови, можна віднайти аналогії із тими, які застосовувалися для підвищення статусу української мови в Україні за роки її незалежності. Але угорською владою вони здійснювалися набагато рішучіше та послідовніше, ніж в Україні. Тож можне лише дивуватися з тих, хто говорить про якусь дискримінацію (передусім російської мови) в Україні. Навпаки, нашій владі варто би було взяти за приклад угорський досвід (як, втім, і чеський, польський, сербський, чи, навіть, французький) сприяння націоствердження. Якщо, згідно з переписом 1809 р. в Угорщині (Трайслетанії) лише 30% її населення (3 млн.) вважало себе угорцями, а 70% (7млн.) - неугорцями, то за переписом 1910 р. угорців вже було 55% (8,5 млн.) (http://ru.wikipedia.org/wiki/Мадьяризация).

Однак, якщо до середини ХІХ ст. можна говорити про нормальні, закономірні дії щодо сприяння процесу становлення угорської нації, то після перетворення Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорщину в 1867 р., вони замінюються щодо національних меншин на шовінізм та мадяризацію насильницькими методами. (Говорити про щось подібне в Україні нема жодних підстав. Навпаки, російська меншина, особливо на Півдні та Сході нашої держави, почуває себе комфортніше, ніж титульна нація, більше того - українська мова та україномовні там зазнають утисків). Це викликало спротив, розгортання національно-визвольних змагань неугорських народів та врешті-решт розпад імперії у 1918 р. Угорщина опинилася у своїх сучасних кордонах, хоча поза її межами у статусі національних меншин проживає чимало етнічних угорців.

Нині, згідно з офіційними даними, із десятимільйонного населення Угорщини 92% - угорці, для 95% рідною мовою є угорська. Як і українці, угорці належать до кількох релігійних конфесій, однак те, що колись було причиною воєн, нині не є жодною підставою до розбрату чи "поділу" народу.

Загалом у світі нараховується 14,5 мільйонів угорців. У тому числі, в Угорщині 9 416 015, США - 1 563 081, Румунії - 1 433 073, Словаччині - 520 528, Канаді - 315 510, Сербії - 293 299, Україні - 156 600 тощо.

Що цікаво. Хоча вважається, що угорський народ є вихідцем із Азії, іноді можна зустріти угорця, котрий схожий на казаха чи башкира, у фенотипі та генотипі сучасних угорців монголоїдного не більше 10%. Тобто, враховуючи змішаний європоїдно-монголоїдний тип людності угро-тюркського конгломерату на момент прибуття в Центральну Європу та пізніших половців-кунів, вихідці із Азії є предками сучасних угорців лише на 1/5. Інші 4/5 їх предків є корінними європейцями, що в результаті тисячолітнього націотворення та мадяризації ввійшли до складу угорського народу. Тож загалом нині угорці антропологічно занадто не відрізняються від інших народів Карпато-Балканського ареалу (включно із західними українцями).

Угорська нація має етнічні групи та субетноси. Найбільший серед них - секеї, яких нараховується 830 тисяч чоловік, що проживають в румунській Трансильванії та сербській Воєводині. Походження їх не зовсім з'ясоване. Згідно з секейським епосом вони - нащадки якогось тюркського народу (гунів?, аварів?, булгарів?), що прибув на "нову батьківщину" раніше за угрів. Ще загадковішим є походження чангошів (провінція Молдова у Румунії). Нараховують їх до 250 тисяч, хоча рідним діалектом володіє лише близько 60 тисяч чангошів, решта зрумунізована.

В околицях міст Балашадьярмат, Шальготарьян та Мезьокьовешд Угорщини живуть палоці, у чиїй самоназві вгадується, що їх предками були половці. Інші нащадки половців (інакше - куманів, кунів) компактно проживають в історичній області, котра має назву Куншаг (медьє Яс-Надькун-Сольнок та медьє Бач-Кішкун). Куни, як вище згадувалося, переселилися сюди з південноукраїнських степів у 1239 р., тікаючи від татаро-монголів. Тут отримали автономію, якою користувалися до 1879 р. Кунську (половецьку) мову, що близька до сучасної казахської, використовували до ХVІІІ ст., надалі перейшли на угорську, але етнопобутових особливостей зберігають чимало. Останнім часом у кунів з'явилося прагнення до відродження етнічної самосвідомості, для цього утворюють свої організації, налагоджують зв'язки із Казахстаном. У вересні минулого року відбувся двохтижневий "курултай" (так тюркські народи називають свої народні з'їзди) кунів Угорщини, з нагоди 770-річчя придбання їх предками нової батьківщини, на якому побували представники посольства Казахстану (http://www.kazakh.ru/news/id/4954/).

Нащадки аланського племені ясів живуть поблизу кунів у історичній області Ясшаг (медьє Яс-Надькун-Сольнок). На угорську мову перейшли в ХVІІ ст. Записи мови ясів, здійснені ХV-ХVІ, свідчать, що вона була близькою до сучасної осетинської. Наразі, яси теж відроджують етнічну самосвідомість. У травні 2009 р. делегація "Товариства ясів Угорщини" побувала в Північній Осетії (Росія). За результатами поїздки, було відзначено: "на землі предків ми, угорські осетини, почували себе комфортно. Влада Північної Осетії зробила все для цього. Перший і важливий крок для встановлення братніх стосунків між осетинами та ясами вже зроблено" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Ясы).

Свої особливості зберігає етнографічна група гайдуків, що мешкає у медьє Гайду-Біхар. Гайдуки - це щось подібне до українських козаків - нащадки селян різних національностей, які взяли зброю в руки, щоб захистити свої домівки від набігів турків, за що отримали від влади привілеї.

Однак, найекзотичнішим субетносом угорців є мадьараби (угор. magyarabok) - плем'я, яке живе на кордоні Єгипту і Судану. Було віднайдене у 20-і роки ХХ ст. угорським мандрівником та авантюристом Ласлом Алмаші. Розмовляють мадьараби на діалекті арабської мови, в якому зберегли певні риси угорської. Гадають, що вони є нащадками угорців, які прийняли іслам та були у 1517 р. переселені сюди для несення прикордонної служби у 1517 р. турецьким султаном Селімом І. Чисельність їх - від 10-и до 60-и тисяч чоловік.

Теги: угорці, плем'я, предки

192 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати