Право журналіста на інформацію. Захищати чи ігнорувати?

І ось, у процесі цієї роботи час од часу трапляються всілякі не дуже приємні інциденти. Наприклад, чиновник принципово не хоче нічого коментувати. Що робити журналістові? Тут є три варіанти подальших дій.

Дуже хорошим стало гасло – «Посилає влада? Пошли їй запит». Свого часу активісти медіасередовища дотисли владу Януковича і Партії регіонів – 9 травня 2011 року почав діяти Закон «Про доступ до публічної інформації». Не хоче чиновник нормально поспілкуватися? Хай відповідає письмово. Це – один із варіантів подальших дій. Правда, тоді журналістові доведеться почекати 5 робочих днів. На практиці це означає – приблизно тиждень з часу реєстрації інформаційного запиту.

Якщо у журналіста нема часу чекати тиждень? Це, зазвичай, стосується телевізійників та кореспондентів Інтернет-видань, яким треба щоденно видавати нову порцію свіжої інформації. Тоді тут є два варіанти. Більш радикальний – ловити чиновника у приймальні, в коридорі, надзвонювати на мобільний і вимагати інформації. Якщо уже той не хоче нічого казати, то це варто продемонструвати усій аудиторії.

Більш поміркований і, напевне, вірніший варіант – записатися офіційно до чиновника на прийом. Прийоми у чиновників відбуваються якщо не щодня, то кілька разів – точно. Частина 2 статті 25 Закону «Про інформацію» гласить: «Журналіст  має  право безперешкодно відвідувати приміщення суб'єктів  владних  повноважень,   відкриті   заходи,   які   ними проводяться,  та  бути  особисто  прийнятим  у  розумні  строки їх посадовими  і  службовими  особами,  крім   випадків,   визначених законодавство». Ну чим не привід прийти до чиновника офіційно на прийом і вже там з’ясовувати те, що стосується професійної діяльності журналіста?

З особистого досвіду автора – усі три способи отримання інформації ефективні і допомагають на практиці, перевірено на собі.

Чи порушуються на Закарпатті права журналістів у контексті фізичного перешкоджання? У 2014 році таких випадків правоохоронці не зафіксували – за статтею 171 Кримінального кодексу України не порушено жодної справи.

Голова Закарпатської ОДА Василь Губаль під час останньої прес-конференції повідомив представника ІМІ: до нього журналісти щодо порушень прав під час виконання професійних обов’язків не зверталися.

Відтак, можемо зробити висновок, у Закарпатській області кричущих випадків фізичної агресії щодо працівників пера і мікрофону не спостерігається. І це радує.

Водночас на Закарпатті трапляються дрібні інциденти, як правило, з телевізійниками, що відносяться до намагань заборонити відеозйомку. Дивно, оскільки зараз практично у кожного на телефоні є камера, і будь-яка людина може будь-коли і будь-що фіксувати собі на фото/відео.

Втім, що називається, декого клинить. Наприклад, автору матеріалу буквально днями хотіли заборонити (!) зафіксувати на фото документи, які офіційно надали для ознайомлення на підставі інформаційного запиту. Розповідали, що не можна знімати відео, закарпатським журналістам на ужгородському та мукачівському автовокзалах.

Втім, за великим рахунком, це все квіточки. Тому що якщо охоронець «просить не знімати», це ще, насправді – не порушення закону. А от коли почне вибивати камеру з рук – інша справа. До цього в області, на щастя, не дійшло.

А от що дійсно є проблемою, то це, на жаль, неготовність самих журналістів захищати свої права на інформацію до останнього. Цьому «сприяють» як і особиста необізнаність творчого працівника та неохота витрачати на це час, так і небажання самого керівництва ЗМІ, аби їх підлеглі цим займалися.

Для більшості керівників ЗМІ є, звичайно, життєво важливим те, чим забити ефірний час, друковану площу, стрічку онлайн-новин. Відповідно, цим вони й завантажують кореспондента у робочий час. Втім, інколи, треба зробити виняток – звільнити кореспондента на якийсь час від основної роботи, аби він вивчив законодавство, написав скарги у правоохоронні органи, звернувся до медіаюристів – у випадках, якщо йому не надають інформації або ж перешкоджають роботі. Журналісту для цього, у свою чергу, треба пожертвувати особистим позаробочим часом.

Але, на жаль, інколи керівники ЗМІ та журналісти керуються невірною логікою: та що там, що щось порушили, головне, що ми виконали свою роботу – сюжет/стаття зроблені, ефірний час/друкована чи онлайн площа заповнені.

 Але це у довгостроковій перспективі може призвести до того, що будь-який чиновник чи якийсь там охоронець ну зовсім не матиме страху щодо «відшивання» журналіста, а то й фізичного перешкоджання його роботі.

Тож над цим варто задуматися. Захищати свої професійні права треба! Навіть жертвуючи часом для створення нових журналістських матеріалів або ж своїх особистих планів на дозвілля.

Ярослав Гулан,

регіональний представник

Інституту масової інформації

в Закарпатській області

Теги: газети, змі, комуналка

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати