Олімпійською королевою Ніна Гецко-Лобова стала у 19 років

– Шановна пані Ніно! Як усе починалося? Чому обрали саме гандбол?

— Це був 1968 рік, коли записалася в секцію гандболу до Й. Зупка. Мені було 11 років. У такі роки хтось ще з ляльками грається, а тут серйозна й напружена робота. До того ж мені подобався гандбол. У Берегово я приїхала з Грузії, а там в пошані саме такі ігри, які вимагають енергії, імпровізації, спритності. Починала я польовим гравцем і на першості області забила навіть один гол. А голкіпером стала випадково. Трапилося так, що на районних шкільних змаганнях команда нашої школи втратила воротаря, от мені й довелося як найвищій зайняти місце у брамці. І треба  ж було такому статися, що саме на цій грі був присутній мій майбутній наставник Й. Зупко. Він мене запросив до себе й відразу запропонував зайняти місце у воротах. Відтоді й почала «гризти» важку науку воротарської майстерності.

Наступного року вже почала виходити на заміну в основному складі берегівського «Спартака». У 1970 році, тобто у 13 років, запросили до збірної УРСР школярів. Потім були виступи у молодіжній збірній колишнього Радянського Союзу, другій збірній СРСР. У складі другої збірної ми зайняли четверте місце на міжнародному турнірі «Славутич», що проходив у Запоріжжі. Про вагомість цього турніру свідчить хоча б той факт, що в ньому виступали всі кращі команди світу — збірні таких колишніх країн, як НДР, Югославія, а також Угорщина.

– Якими видами спорту ви ще захоплювались?

— Мені дуже подобається фігурне катання. Граціозність, витонченість, пластичність, елегантність — все це притаманне цьому виду спорту (сміється), як і жінці, до речі.

– А щодо чоловічого виду спорту?

— Хокей. Це суто чоловічий вид спорту.

– А з хокеїстів хтось був у вас кумиром?

— Звичайно. Ідеалом спортсмена для мене був Владислав Третьяк — воротар збірної колишнього СРСР.

– А з гандболісток?

— Найперше Зинаїда Турчина. Їй бу­ли притаманні всі якості, якими повинні володіти майстри екстракласу: висока швидкість, ювелірна техніка, сильний кидок, вміння передбачати події на майданчику... А ще подобалися Лариса Карлова, Катрін Крюгер із НДР, Маріанна Годор з Угорщини. Такі зірки могли прикрасити будь-яку збірну.

– Як зустрічали олімпійську чемпіонку в рідному Берегові?

— Найперше, мене зустрічала моя рідна гандбольна команда, якій я зобов’язана, а ще головному тренеру Й. Зупку. Були сльози радості, щирі поздоровлення, море квітів. З-поміж інших букетів був один із дев’ятнадцяти червоних троянд. Не забули дівчата, не забув наставник, що саме в Монреалі мені виповнилося 19! А найдорожчий подарунок, звичайно, для себе зробила я сама, виборовши з іншими дівчатами в далекому канадському місті золоту медаль Ігор-76. А потім у місцевому спорткомплексі «Закарпаття» відбулася зустріч із жителями районного центру. Я, звичайно, розповіла про все, що бачила, що чула, про цікаві зустрічі і море вражень. Говорила й про тренувальний збір у НДР, цікаву зустріч із космонавтами в Зоряному містечку і, звичайно, про хід самих Ігор.

– А як зустрічали чемпіонку світу в 1982 році?

– Коли я повернулася з Будапешта, де в складі збірної колишнього Союзу стала чемпіонкою світу, зустрічаючих було набагато більше. Навіть високі чини з області приїхали. А вдома на мене чекали сотні вітальних листів та телеграм. 

– На Олімпіаді в Монреалі-76 вперше проводилися змагання з жіночого гандболу, а тут Будапешт — і теж золоті медалі дісталися збірній колишнього СРСР, у складі якої були і ви. Чи не задумувались над тим, що ви причетні до обох великих історичних подій?

– По правді казати – ні. Але факт цікавий і заслуговує на увагу. Невже хочете сказати, що я була талісманом для збірниць?

– Можливо, збіг обставин, а можливо... Кілька слів про сам чемпіонат світу.

– Найбільше запам’яталась гостинність господарів, їхня щирість, уваж­ність. У містах Мішкольц, Дебрецен, Будапешт, де проходили відбірні та фі­нальні зустрічі, ми знайомилися з історичними та культурними пам’ятками, минулим і сучасним угор­ського народу. З неослабною увагою стежили угорці за кожним кроком нашої гандбольної дружини, при першій-ліпшій нагоді просили автографи. А перемога пам’ятна тим, що здобута вона у надзвичайно важких поєдинках з іменитими суперницями. Для мене най­більш пам’ятними залишилися матчі з національними ФРН та Південної Кореї. Саме у цих зустрічах головний тренер збірної Ігор Турчин доручив мені захищати ворота нашої збірної.

– Берегівський «Колос» — єдиний колектив Закарпаття, що представляв нашу область на всесоюзному чемпіонаті ко­лишньо­го Союзу. На вашу думку, коли легше було грати — тоді чи нині?

– Ми перевтомлювалися далекими переїздами, адже географія команд-учасниць чемпіонату колишнього Союзу була широкою: Баку, Краснодар, Москва, Вільнюс, Ленінград, Ташкент... Тепер інша проблема – катма коштів, хоча ос­танні роки, відколи почесним президентом став "губернатор" області О. Ледида, справи у ГК «Карпати» пішли по висхідній. І як результат: бронзові, срібні, а в останньому чемпіонаті ужгородки стали володарками золотих нагород.

Якщо бути таким фанатом гандболу, як наш перший тренер Й.Зупко, тоді й труднощі не труднощі, а саме задоволення. У наш час, до речі, ніхто й гадки не мав, що цьому виду спорту, тим паче жіночому гандболу, судилася така чудова доля, яка знайшла своє втілення у команді молодості нашої – «Спартак»  («Колос», «Бак­тянка»).

– Після завершення виступів у місцевій команді ви три роки грали за один із кращих іс­ланд­ських клубів «Стьярна». Кілька слів про цей відрізок спортивного життя.

– Тут мене вважали ледь не національною героїнею, особливо після того, як мені вдалося забити гол суперницям зі своїх воріт.

– У 1991 році вас запросили в один із гандбольних клубів гран­дів — «Будучность» Подгоріца (Чорногорія). Як там гралося-жилося?

– Місто Подгоріца за населенням майже таке, як і наш Ужгород. У минулому воно називалося Титоград на честь відомого югославського по­літика Йосипа Броз Тіто. Подейкують, що він був великим прихи­льником ганд­бо­лу, вболівав за команду «Будучность».

– Ви були першою легіонеркою у цьому колективі?

– Ні, за команду виступала ві­до­ма гандболістка з ростовського «Ростсільмашу» Ніна Циганкова, в якої у послужному списку є чимало високих нагород,

– У 1996 році, коли ви грали за «Будучность», команда стала чем­піоном Югославії і брала участь у Кубку європейських чемпіонів. На першому етапі ви зустрілися з чемпіонками України — спартаківками Києва, яку тренувала ваша колега по збірній СРСР у 1976 році Зинаїда Турчина. Кілька слів про ці матчі.

– Після цих поєдинків було ще ці­кавіше, коли зустрілася з дівчатами, з котрими разом виступали за олім­пійську та національну збірні команди колишнього Союзу. Ми не тільки обговорювали ці матчі, але й багато говорили про житейські справи.

Сьогодні, згадуючи ті роки, усвідомлюєш неспростовний факт, що досягти спортивних вершин можна лише наполегливою щоденною працею. Радила б дівчаткам та хлопцям, які сьогодні всерйоз займаються гандболом, набратися терпіння і витримки, бо після них приходить задоволення і радість.

– Щиро вітаємо вас із чудовим ювілеєм. Щастя, здоров’я, удачі, сімейного благополуччя, оптимі­зму й побільше хороших і, головне, надійних друзів. Нехай береже вас Бог!

Василь ГАДЖЕГА, голова асоціації спортивних журналістів Закарпаття

ФЕСТДОВІДКА

Ніна Гецко-Лобова народилася 20 липня 1957 року в місті Зестафоні (Грузія). У 1968-му прийшла в Берегівську ДЮСШ, де під керівництвом Й.Зупка почала опановувати ази гандбольного ремесла.

Із 1972 року більше 17 років грала за основний склад берегівського ГК «Спартак» («Колос» та «Бактянка»). Олімпійський чемпіон (1976 р.) та чем­піон світу (1982 р.) з гандболу, чемпіон та володар Кубка Югославії. 

Нині Ніна Гецко-Лобова — голова федерації гандболу Закарпаття та член президії Федерації гандболу України, член виконкому обласного відділення НОК України.

Нагороджена Почесною грамотою Президента України, грамотою Президії Верховної Ради УРСР, знаком «Спортивна доблесть». Її прізвище занесено до Книги пошани Комітету з фізичної культури й спорту при Раді Міністрів СРСР.

Разом із чоловіком Юрієм Михайловичем Гецком проживають у рідному Берегові. Обоє – почесні громадяни міста.  

Теги: гандбол, Гецко

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати