Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти (ФОТО)

Мета заходу, як повідомив угорський мистецтвознавець Бартош Дьордь, – показати відреставровані церкви українським сусідам, як взірець для наслідування у справі збереження культурної спадщини на теренах нашої держави, зокрема на Закарпатті, де набагато більше пам’яток середньовічної культури, аніж в Угорщині. 

Середньовічних церков у Саболч-Сатмар-Берегському окрузі є чимало. При їх дослідженні фахівці дійшли висновку, що всі вони будувалися після турецьких руйнувань і дуже схожі між собою. Приблизний період їхнього зведення – кінець ХІІ – середина ХІІІ ст. 

Перший наш візит – до церкви у селі Лоня, яка дуже схожа на церкву у Чароді. В обох – квадратне святе місце,  проста форма стелі тощо. Церква має ознаки кількох ер, етапів реконструкції: перший – 1290-1300 роки, відновлення у 1400 році, з того часу залишилися оригінальні ворота. В обидва періоди були зроблені фрески. В реформатську епоху всі фрески замальовувалися, бо тенденцією часу була строгість, використання простого орнаменту. До речі, «брат» цієї будівлі стоїть у селі Четово на Закарпатті.  

У середньовічні часи  церква в селі Лоня була й місцем поховань тутешніх знатних родин. Всередині  знайшли подіум висотою 1 м – це крипта – місце поховання сім’ї Лоняї. У 1880-х роках був створений мавзолей цієї родини на кладовищі, і залишки тіл перенесли із церкви туди.    

Дослідник Йожеф  Лангі розповідає, що фасад церкви у ХVII ст. був багатоколірним. З малюнків із часів Ренесансу залишилося дуже мало зображень. Усе, що нині бачимо кольорове, було зафарбовано з приходом реформатів. Коли віднайшли фрески, вирішили захистити їх, бо  через вологість вони зруйнувалися б повністю. Тому й забрали звідси поховання. Потім при ізоляції стін  знайшли сліди трьох великих могил  у центрі церкви і пам’ятник із часів Ренесансу з гербом родини Лоняї. Посередині – герби родини, які нині можна побачити зверху. Йожеф Лангі, який віднайшов фрески, каже, що побачивши це, фа-хівці жалкували, що розібрали місце  поховання. Проте це рішення мало бути прийняте, бо фрески набагато цінніші. Ще одна неймовірна деталь церкви – корона над пюпітром. 

Дослідження фресок у селі Лоня проходило у кілька етапів. І-й розпочався ще у 1993 році. Тоді знайшли герб  ХVIII ст. і напис. Та через відсутність фінансування роботи припинилися. Паводок на Тисі у 2000 році надав новий поштовх для продовження робіт. Нині підтверджено, що перші фрески тут були розміщені у 1300-х роках. Тут також були хрести, залишки яких нині є в церкві. З північної сторони в будівлі намальовані дві фігури жіночої статі, з південної – чоловічі. На одній зі стін  віднайшли зображення Марії у пла¬щі. В Угорщині це було перше таке зображення Марії. З другого боку є фігури святого Міклоша, невідомої жінки та святої Юлії. В Угорщині вона зображена лише в цій церкві. Є тут і фігура святого Юрія, який воює з драконом. До речі, в Горянській ротонді з цього раннього періоду залишилася також частина зображення святого Юрія роботи цього ж майстра.  

У схід¬ній частині можна побачити зображення Ісуса, якого виймають із могили, Йосипа та Марію. На півден¬ній та східній стіні віднайшли зображення 12 апостолів. Біля кожного написано ім’я. На південній стіні є зображення святого Іштвана та Імре, а в іншій частині зображений Ласло. Навпроти є рицар – король Зігмуд.   

Уже після реформації церква була реконструйована. У ті часи робили лише орнаментальні декорації, тоді ж збіль¬шили вікна. Хоча в протестант¬ських церквах немає зображення фігур, тут залишилась частина зображення голови Сатани із відкритим ротом. У Тран¬сільванії в Румунії залишилося більше таких зображень, які були в ті часи в реформатських церквах. До речі, роботи майстра Ланго Ференца, який зробив пульпіт, декорації для нього, корону, є і в реформатських церквах у селах Берегшурань, Дийда та у Четові на Берегівщині.    

Перша згадка про церкву села Чарода, як про пам’ятку архітектури, датується 1938 роком, коли Комітет пам’яток архітектури Угорщини зорганізував екскурсію на територію Саболч-Сатмар-Берегської області. Тоді й «відкрили» цю церкву. Звернули увагу на гарне місце розташування, красу церкви. Середньовічна історія села невідома, хоча припускають, що є якесь відношення до слов’янського народу. Тут є три назви, які походять від слів Чорна Вода – назва села, потоку, родини, яка тут проживала, Чарна Вода. 

Про населений пункт Чарода вперше згадується 1300 року. У згадках йдеться і про священика. Цього ж року церква фігурує у списку церков, які платять податки. Після сімейства Чарна Вода тут проживали не дуже багаті сім’ї, і це так є і нині. 

Церква зберегла свою середньовічну форму. Будівля складається з трьох основних частин, вежа виходить із самої будівлі. Ззовні можна побачити залишки малюнків на стінах реформатського періоду. Свята частина зроблена з каменю  й цегли,  інша – з дерева. Віднайдено три шари фарбувань. Збереглися фрагменти найдавнішого періоду — над фігурами написи: Янош, Козма, зображення апостолів Петра й Павла та невідома жіноча фігура. Очевидно, це робота того ж майстра, що й у церквах в Лоні, Чароді, Горянській Ротонді, Паладь-Комарівцях.

Середньовічна церква у Чароді зробила це село туристично привабливим. Нині місцеві мешканці мають можливість розвивати малий бізнес, при¬ймаючи гостей із багатьох куточків Угорщини та з-за кордону. Особливої привабливості надають як краса церкви, так і місцевої природи.  

У селі Торпа церква має також середньовічну історію. Хоча тут, на жаль, майже не проведено дослідження. Розміри церкви вказують на значну кількість жителів. Перші згадки про село датуються 1300-ми роками. Церква була побудована на честь святого Андрія, який вважався захисником села. У списку населених пунктів, які платили церковний податок, вказано, що за рік Торпа платила 6 грошів, коли, приміром, Чарода – 4. 

З 1400-х років частина села була власністю короля. Тут проживало багато сімей аристократів, серед яких і родина Баторі (ХVI-XVII ст.), власників церкви. У 1800-х роках тут була проведена реконструкція. Південні кам’яні ворота свідчать про добудову у кінці ХІV ст. Над воротами видно герб родини Баторі у вигляді змії, яка огорнула герб. Це – символіка середньовічних лицарів – драконів, створена у 1487 році королем Зігмундом.  

У селі Марокпапі дослідження церкви  розпочали у 2000 році. Тут видно зображення й малюнки реформатського походження. Всередині знайшли залишки фресок. Важко встановити історичні факти, бо Марокпапі складається з двох сіл: Папі – стародавнє село, у Марок заселилися мешканці нинішньої Словаччини, які були католиками. У середньовіччі обидва села мали свої церкви. Церква у Марокпапі була зведена у 1400 році. Її двері є аналогом у Лоні. І село й церква зазнали серйоз¬них руйнувань. На стінах можна побачити написи: священик каже, що у ті часи вони були зроблені турками. У 1939 році, за два роки після реставрації церкви, до неї вдарила блискавка, і пожежа зруйнувала все внут¬рішнє обладнання церкви та дах. Вдалося зберегти вхідні двері і дзвіницю. 

Угорськими спеціалістами з реставрації та порятунку середньовічних церков пройдений  довгий і непростий шлях. Але до справи захисту архітектурних пам’яток нині привернута велика увага як громадськості, так і держави. Основне для них – зберегти старе і не привносити нічого нового. Це і є головним принципом, яким керуються науковці, дослідники, мистецтвознавці – усе, що зробили предки, зберегти у такому вигляді, як вони його створили. Не важливо, було це правильно чи ні. Ми не повинні соромитися нашою історією, нашими предками, бо хоч би що вони робили – вони наші предки, частина нашої нації, нашої історії. Через це ми пізнаємо наше минуле, наше коріння. Це європейський погляд на відновлення культурної спадщини. 

Такі роботи угорські фахівці проводять і в Словаччині, і в Румунії. Уже кілька років дослідження ведуться і в Україні, зокрема на Закарпатті, де багато архітектурних пам’яток, і важко уявити, скільки безцінних фресок приховано під шарами так званих відновлень. Угорські фахівці готові до співпраці. Потрібні лише бажання й готовність української влади та громадськості із відповідальністю поставитися до питання збереження своєї культурної, історичної та архітектурної спадщини, аби зберегти для прийдешніх поколінь пам’ять свого роду. 

Оксана Дудаш

Теги: витоки, спадщина, предки, угорська спільнота

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати