Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини

Перші вірші його були про кохання. Прочитавши їх, мама порадила більше не писати, бо, напевне, ще рано заглядати за дівчатками. І він, як слухняна дитина, послухався, мовляв, негоже жовтеняті писати  про нерозділене кохання і переживання.

Не писав аж до  дев’ятого класу. Але природна потреба творити взяла верх. І він вже не міг не писати, щось таки змушувало його братися за перо. Свої потаємні думки спочатку не виставляв на загальний огляд. Та згодом настала потреба  видати й книжку.

Про першу збірку віршів «Загублене мовчання» В. Кузан може говорити годинами. Напевне, вона й допомогла йому повірити в себе, додала сил й енергії, надихнула на нові творчі задуми. Так сталося, що книжка, яка найважче виходила в світ, тепер  вдома за межами нашої країни – вона вийшла в Києві на кошти української громади в Австралії. Не віриться:  із купи невиданих  рукописів, що знаходилися в НСПУ, відомий письменник Дмитро Нитченко вибрав десять, у тому числі і його, Василя Кузана. Однією з умов спонсорів було те, що книжка, яка вийшла в серії «Перша книга поета», повинна бути поширена у всіх країнах, де проживає українська діаспора. А потім були наступні збірки.

Кожна нова книжка поета Василя Кузана з Довгого – то окраєць його серця, часточка душі… Автор не просто нанизує рядки, а говорить те, що відчуває, що болить. Його поезія пробуджує почуття, спонукає до роздумів, може ви­вести людину з негативного стану, додати позитиву, розбудити почуття доброти, якої так не вистачає  в цей час.

Якщо в попередніх збірках В. Кузан поставав перед читачем поетом кохання, то тепер це скоріше мудрий, збагачений життєвим  досвідом поет-філософ. У передньому слові до книжки «Втомоповінь», яка недавно побачила світ у мукачівському видавництві «Карпатська вежа», він зізнається, що, можливо, у його поезії забагато болю, смутку, розпачу, втоми. І тут же сам дає від­повідь: а хіба 160 сторінок книжки може вмістити все  те, що відчуває тонким серцем звичайна сучасна людина, а тим більше – поет?

Його, Василя Кузана, як і кожного з нас, закрутили нестримні темпи життя, постійна мобільність, нервові перена­пруження, невміння якісно відпочивати, бажання досягти чогось величного…

Поет  шукає себе у цьому світі, часто не знаходить те, що його хвилює. Ні, Ва­силь Кузан не в розпачі, він просто в по­етичній сповіді, ділиться своїми роздумами, веде довірливу бесіду із самим собою. Він запрошує співпереживати за своє життя усіх.

У нього  своя, власна Голгофа, яка непосильним тягарем хилить до землі, змушує йти вперед, долати нові поетичні верховини. На Закарпатті він один, хто в довірливій формі бесідує з читачем, не боїться сказати правду. Правду говорили і Василь Стус, і Василь Симоненко, і Микола Матола, і Петро Скунць. Хоча інколи це бумерангом  відбивається на поеті. Але якщо ти ви­брав цей шлях, мусиш торувати його все життя, до схилу віку. Василь Кузан уже перейшов свій п’ятдесятий рубіж. Пройшов достойно. Із 16-ою книжкою.

Бо життя як повінь. Втомоповінь.

Головне для поета – знайти цікаву тему  і якісно її опрацювати, постаратися висловити. На думку В. Кузана, ми всі трохи філософи, і у кожного своя правда. Більшість  його творів з’являються із життя.

І все ж, коли В. Кузан зрозумів, що покликаний стати поетом? Перші свої поетичні спроби почав ще з юних літ. Однак лише на другому курсі УжДУ, де навчався на математичному факультеті, почав серйозно займатися саме поезією. Тоді й поставив перед собою мету стати поетом. У той час він був членом літературної студії ім. Вакарова, що працювала при університеті і яку очолював відомий український письменник  Василь Поп, та членом літстудії при газеті «Молодь Закарпаття», яку очолював Василь Басараб.

Своє призначення серцем відчув, коли спілкувався з багатьма цікавими людьми, відомими особистостями, що є суспільно значущими і вагомими в житті літератури і суспільства. Незабутнє враження на нього справила Ліна Костенко. Її муза волелюбна, а час, який їй дістався для життя, потребував від неї самозреченості, віри й відваги.

Надзвичайно цікавими були його зустрічі з Дмитром Павличком, В’яче­славом Чорноволом, Петром Скунцем, сином Василя Стуса Дмитром, онуком Михайла Коцюбинського Ігорем, з Тамарою Стратієнко, Василем Зінкевичем, Андрієм Курковим, Марією Матюс, Василем Шкляром, Юрієм Андрюховичем, Іваном Андрусяком. Попри все, Василь Кузан зізнається, що спілкування з мудрими людьми із закарпатських сіл, з близькими людьми інколи збагачує набагато більше, ніж розмови із зірками. Відомі особистості часто засліплюють і не дозволяють заглибитися в розмову, досягнути  повноти щирості.

Напевне, у кожної людини своє призначення на землі. Василеві Кузану дано бути поетом. Про його творчість  відомо за межами України. Його вірші перекладені на англійську, угорську, чеську, словацьку, польську і російську мови. Отож своє призначення в літературі він виконує. І свій шлях у світ поезії він обрав недаремно.

Василь Шкіря, член правління Закарпатської ОО НСПУ, лауреат обласної літературної премії ім. Ф.Потушняка

Теги: Кузан, поет

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати