Перші вірші його були про кохання. Прочитавши їх, мама порадила більше не писати, бо, напевне, ще рано заглядати за дівчатками. І він, як слухняна дитина, послухався, мовляв, негоже жовтеняті писати про нерозділене кохання і переживання.
Не писав аж до дев’ятого класу. Але природна потреба творити взяла верх. І він вже не міг не писати, щось таки змушувало його братися за перо. Свої потаємні думки спочатку не виставляв на загальний огляд. Та згодом настала потреба видати й книжку.
Про першу збірку віршів «Загублене мовчання» В. Кузан може говорити годинами. Напевне, вона й допомогла йому повірити в себе, додала сил й енергії, надихнула на нові творчі задуми. Так сталося, що книжка, яка найважче виходила в світ, тепер вдома за межами нашої країни – вона вийшла в Києві на кошти української громади в Австралії. Не віриться: із купи невиданих рукописів, що знаходилися в НСПУ, відомий письменник Дмитро Нитченко вибрав десять, у тому числі і його, Василя Кузана. Однією з умов спонсорів було те, що книжка, яка вийшла в серії «Перша книга поета», повинна бути поширена у всіх країнах, де проживає українська діаспора. А потім були наступні збірки.
Кожна нова книжка поета Василя Кузана з Довгого – то окраєць його серця, часточка душі… Автор не просто нанизує рядки, а говорить те, що відчуває, що болить. Його поезія пробуджує почуття, спонукає до роздумів, може вивести людину з негативного стану, додати позитиву, розбудити почуття доброти, якої так не вистачає в цей час.
Якщо в попередніх збірках В. Кузан поставав перед читачем поетом кохання, то тепер це скоріше мудрий, збагачений життєвим досвідом поет-філософ. У передньому слові до книжки «Втомоповінь», яка недавно побачила світ у мукачівському видавництві «Карпатська вежа», він зізнається, що, можливо, у його поезії забагато болю, смутку, розпачу, втоми. І тут же сам дає відповідь: а хіба 160 сторінок книжки може вмістити все те, що відчуває тонким серцем звичайна сучасна людина, а тим більше – поет?
Його, Василя Кузана, як і кожного з нас, закрутили нестримні темпи життя, постійна мобільність, нервові перенапруження, невміння якісно відпочивати, бажання досягти чогось величного…
Поет шукає себе у цьому світі, часто не знаходить те, що його хвилює. Ні, Василь Кузан не в розпачі, він просто в поетичній сповіді, ділиться своїми роздумами, веде довірливу бесіду із самим собою. Він запрошує співпереживати за своє життя усіх.
У нього своя, власна Голгофа, яка непосильним тягарем хилить до землі, змушує йти вперед, долати нові поетичні верховини. На Закарпатті він один, хто в довірливій формі бесідує з читачем, не боїться сказати правду. Правду говорили і Василь Стус, і Василь Симоненко, і Микола Матола, і Петро Скунць. Хоча інколи це бумерангом відбивається на поеті. Але якщо ти вибрав цей шлях, мусиш торувати його все життя, до схилу віку. Василь Кузан уже перейшов свій п’ятдесятий рубіж. Пройшов достойно. Із 16-ою книжкою.
Бо життя як повінь. Втомоповінь.
Головне для поета – знайти цікаву тему і якісно її опрацювати, постаратися висловити. На думку В. Кузана, ми всі трохи філософи, і у кожного своя правда. Більшість його творів з’являються із життя.
І все ж, коли В. Кузан зрозумів, що покликаний стати поетом? Перші свої поетичні спроби почав ще з юних літ. Однак лише на другому курсі УжДУ, де навчався на математичному факультеті, почав серйозно займатися саме поезією. Тоді й поставив перед собою мету стати поетом. У той час він був членом літературної студії ім. Вакарова, що працювала при університеті і яку очолював відомий український письменник Василь Поп, та членом літстудії при газеті «Молодь Закарпаття», яку очолював Василь Басараб.
Своє призначення серцем відчув, коли спілкувався з багатьма цікавими людьми, відомими особистостями, що є суспільно значущими і вагомими в житті літератури і суспільства. Незабутнє враження на нього справила Ліна Костенко. Її муза волелюбна, а час, який їй дістався для життя, потребував від неї самозреченості, віри й відваги.
Надзвичайно цікавими були його зустрічі з Дмитром Павличком, В’ячеславом Чорноволом, Петром Скунцем, сином Василя Стуса Дмитром, онуком Михайла Коцюбинського Ігорем, з Тамарою Стратієнко, Василем Зінкевичем, Андрієм Курковим, Марією Матюс, Василем Шкляром, Юрієм Андрюховичем, Іваном Андрусяком. Попри все, Василь Кузан зізнається, що спілкування з мудрими людьми із закарпатських сіл, з близькими людьми інколи збагачує набагато більше, ніж розмови із зірками. Відомі особистості часто засліплюють і не дозволяють заглибитися в розмову, досягнути повноти щирості.
Напевне, у кожної людини своє призначення на землі. Василеві Кузану дано бути поетом. Про його творчість відомо за межами України. Його вірші перекладені на англійську, угорську, чеську, словацьку, польську і російську мови. Отож своє призначення в літературі він виконує. І свій шлях у світ поезії він обрав недаремно.
Василь Шкіря, член правління Закарпатської ОО НСПУ, лауреат обласної літературної премії ім. Ф.Потушняка