Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»

Володимир Мишанич біля пам’ятника одному з засновників поп-арту Енді Ворголу в словацьких Меджилабірцях

Проривався крізь завісу…

Живемо в часи, коли про «високе», яким є культура та мистецтво, в пресі, на телебаченні та радіо говориться вкрай мало. Прорватися туди крізь завісу реклами складно, часом і неможливо. Тож отримати таке ґрунтовне видання, яке нещодавно прийшло до читачів у вигляді книги Володимира Мишанича «Митці Закарпаття. Літературні портрети» (Ужгород. — Ужгородська міська друкарня, 2014, 424 стор.) — справжній подарунок рядовим читачам, дослідникам. Завдяки своїй масштабності, широкій часовій і просторовій панорамі це видання зайняло ту нішу в висвітленні культурно-мистецького життя краю, яка залишалася майже вільною. Це — така собі друкована ластівка, яка прилетіла разом із весною (бо з’явилася в вільному доступі буквально днями).

З іншого боку — це також підсумок понад двадцятирічної професійної діяльності Мишанича-журналіста. Не можна скидати з рахунку й того, що автор книги за першим своїм дипломом — професійний художник. Закінчив Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва (нині — коледж ім А.Ерделі), отже, може не лише писати, а й відчувати мистецтво зсередини. Бути в шкурі митця для нього не нове, бо й сам у вільний час малює, їздить на пленери.

Як автор десятків, сотень публікацій, вміщених у закарпатських ЗМІ за понад 20 років (вони й становлять основу книги), Мишанич сформував свій погляд на цю справу. «Якщо пишеш про мистецтво, — вважає він, то, будь ласка, будь хоч трохи художником».

У передмові голова Закарпатської організації Національної Спілки письменників України Василь Густі назва Володимира Мишанича «сумлінним літописцем і дослідником духовності нашого самобутнього краю». Гортаючи книгу автора, яка встигла вже й відстоятися на полиці, цілком погоджуюся з його висновком. Адже тут – розсипи різножанрових матеріалів на різні теми.  Героями стають люди, які займають різні позиції в «табелі про ранги» — від відомих до щойно явлених на творчих небосхилах. Не остання роль відводиться і фахівцям з управління у сфері культури й мистецтва — сучасним її менеджерам.

Погляд автора не зупиняється винятково на загальновизнаних авторитетах. Він сягає далі та вглиб, намагаючись осягнути і той «підлісок», на тлі якого ростуть «велети-дуби». З часом і малі «дерева» можуть сягнути вищих вершин; якщо ж вони цього й не зроблять, то й тоді їхню роль у духовному вдосконаленні сучасників неможливо буде заперечити.

Постаті поза часом

Три цикли, на які поділяється книга, мають назви «Постаті», «Ювіляри» і «Сучасники». Щодо першого з них, то він поданий у формі біографічних статей про митців краю. І хоча про кожного з них — Йосипа Бокшая, Андрія Коцку, Антона Кашшая, Гаврила Глюка, Павла Бедзіра, Василя Габду, Ернеста Контратовича та інших — написані окремі біографічні нариси або й широкі дослідження, у своїх підходах до кожного Володимир Мишанич вишуковує невідомі факти та розставляє власні акценти. Ці розповіді не позбавлені аналітичності і, попри їхню лаконічність, завершеності.

Мишанич намагається бути ювелірно точним у деталях біографій, як і послідовним у розкритті характерів, почуттів. Саме через це наступний цикл книги можна визначити й так —
 

Про ювілярів — ювелірно

В центрі уваги — ті митці і діячі культури, які відзначали ювілейні дати. Їм нині від 50 до 80, і всі на час планування книги залишалися в строю. Публікації цього циклу, розпочаті довільними розповідями, десь від його середини продовжуються у жанрі інтерв’ю. Слід віддати належне авторові, який вглиблюється в сутність світобачення своїх співрозмовників.

Відповіді на запитання Мишанича — це не просто «так» або «ні». З його інтерв’ю перестаєш сприймати багатьох митців, кого раніше знав як «мовчунів», саме у цій іпостасі. Інтерв’юер розговорив їх!

Культурно-мистецьке обличчя Закарпаття формують люди різних національностей, поглядів, переконань. Для кожного творця понад усе — його величність Мистецтво. Але... Неможливо не процитувати одну з думок, яку висловив знаний художник-живописець і реставратор Сергій Глущук. Зміст понять «мета нації», «національна ідея», — це не що інше як «вихід із духовного рабства, брутально, силоміць нав’язаного нам тисячу років тому». «Тільки вільний народ може творити свою власну історію, і держава такого народу не буде штучно створювати економічні кризи, а буде служити йому», — стверджує Глущук.

У «ювілярному» циклі представлені не лише художники, а й літератор, хореограф… Легенда закарпатської й української хореографії Клара Балог щиро розповіла про своє життя «за чотирьох влад». Піввікові власні секрети у збиранні закарпатського фольклору розкрив відомий літературознавець Іван Хланта.
 

В крок із сучасниками…

Жодними умовностями не обмежив себе автор книги і в завершальному циклі — «Сучасники». Окрім того, що є найбільшим за обсягом, він і найрізноманітніший за «спеціалізацією» героїв — діячів у сфері культури та мистецтва. Тут серед героїв — такі корифеї живопису як Павло Балла, Іван Ілько, Петро Шолтес, Йосип Рущак, Емма Левадська, Олена Кондратюк, Ігор Панейко, Юрій Боднар, Богдан Корж, Борис Кузьма, Антон і Павло Ковачі. Їхні імена сусідять із не менш знаними постатями в літературі, зокрема, Василем Густі та Андрієм Дурундою. Низку імен продовжують діячі у сфері культурі Габріела Андял, Михайло Сачко, Іван Канюка, Сергій Гержик, Марія Купарь та чимало інших колег по спільній справі.

Цінність книги, яка була підготовлена до друку ще п’ять років тому, а через сумнозвісний брак коштів з’явилася на світ лише тепер, полягає і в іншому. Декотрих із її героїв, як от Павло Балла, Олег Гораль, Володимир Щур, нині вже немає серед нас. Проте на сторінках «Митців Закарпаття» залишилося їхнє живе слово, сказане у довірливій розмові. Таким чином, воно вже перейшло у вічності. Бо вже неможливо його тими самими вустами ні повторити, ні відмінити.

Було б добре, якби книжка Володимира Мишанича активізувала інших критиків. Зі своїми працями в книжковому форматі до читачів вони практично не виходять. На жаль. Та «ластівка», яка прилетіла до краян із настанням цього року, може і повинна поповнюватися іншою друкованою продукцією.

Визнаймо, що газети, в яких час від часу з’являються вагомі критичні огляди з цієї проблематики, — видання одного дня, а книга — то на всі часи.

Василь Бедзір

Теги: Володимир Мишанич, художник, митці

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати