«Мішок для трупа», або Український аналог угорського «медікала»

 

– Раз на місяць я перетинаю КПП Берегшурань, щоб заправити свій автомобіль, – каже Оттіло, тримаючи в руках ключі від "Фольксвагена". – На українській стороні від мене регулярно просять по 100–200 форинтів, і я ліпше їх дам, аби лише далі проїхати без перешкод. Я знаю, що не можна ні просити, ні давати, але так вже заведено здавна, –розповідає він.

 

– Багато українських службовців займаються твоєю документацією, і на багатьох "зупинках" ти можеш "збідніти" на 100–200 форинтів, – підтверджує Габор, також "бензинотурист". Окрім цього він ще доповнює свій візит на українську землю закупівлею продуктів. – Бувало, – каже Габор, – що митник даремно тримав свою руку, я ж казав, що мені дуже прикро, але я не маю дрібних грошей. Траплялося і таке, що 100 форинтів їм було замало, і митник хотів подвоїти ставку. Та варто їх бачити, коли приходить керівництво для перевірки! Тоді вони і не думають просити гроші "на каву", і не раз потрапляють у неприємну ситуацію, коли угорці за інерцією протягують їм гроші! – каже підприємець з Ібрані.

 

– Було б добре, якби чесний угор­ський автомобіліст, що відвідує Україну, не боявся місцевих даішників, — доповнює пан Отто, маляр з Нірбатора, який чув багато цікавих історій про перевірку українських працівників ДАІ. – Часто недалеко від кордону, одразу біля першої АЗС, міліціонери зупиняють автомобілі з угорськими номерами. Інколи вони виходять із цивільної машини, правда, одягнені у форму, незважаючи на те, що це суперечить правилам. Вони вимагають від нас такі обов'язкові аксесуари, як вогнегасник, "кабель для заведення машини", і (тримайтесь, читачі): мішок для трупа! Може, останнє – просто жарт міліціонера, який перевіряв мого шовгора, цього ми не знаємо і по сьогодні. На всяк випадок, за це порушення він мав би заплатити досить великий штраф (майже 30 тисяч форинтів). У такому випадку є два виходи: або заперечувати свою вину і потрапити у відділ міліції, де від тебе забирають автомобіль і де на тебе чекають пекельні години, або спробувати домовитися на місці, хоча знаєш, що вони неправі. Через такі випадки багато людей після перетинання кордону під'­їжджають лише до найближчої АЗС і одразу повертаються, не сміють поїхати за покупками до найближчого магазину.

 

– Якщо є порушники закону, автомобіль в поганому технічному стані і т. ін., то хай з ними розбираються даішники, але не можна на підставі вигаданих причин штрафувати кожного зу­стрічного! – каже з докором в голосі юнак.

 

Аби заправити свій автомобіль та купити дешевших харчів, Елемир їде в Україну аж з Мішкольца. – Чесно кажучи, до такої "екскурсії" стимулює не тільки бажання заощадити кілька тисяч форинтів. У мені активно борються допитливість і завзяття, чи-то пак громадський протест, щоб у від­повідь на вітчизняні ціни, які вже тривалий час сягають неба, своїми форинтами не "годувати" нашу безмежно голодну державну казну, – каже він.

 

Мені було дуже прикро бачити, що люди і по той бік кордону працюють, важко трудяться з дня у день і все топчуться на місці, живуть у скрутнішому становищі, ніж ми. Напевно, багато працюють і українські митники, адже від кожного угорського автомобіліста просять по 100–200 форинтів "на каву" для "бадьорості". Мені дивно, як вони ще не потруїлись кофеїном. Як і те, що такі дії терплять вже багато років поспіль автомобілісти, котрі сподіваються на безперешкодний та спокійний перетин кордону. Треба це нам? Поки своїми вчинками до цього змушує своїх громадян угорська держава, я вважаю, що так. Підступно обурюватись зростанням цін на продукти та пальне в опозиції, а потім, при владі, далі пасивно споглядати все це і нічого не змінювати. Краще вже підтримати корупційну поведінку україн­ських посадовців, – додає Елемир.