Дослідник старожитностей. До 70-річчя з дня народження Івана Поповича

Іван Попович в лабораторії

Іван Попович народився 14 червня 1941 року в містечку Перечин на Закарпатті в учительській сім'ї. Після закінчення війни родина Поповичів переїхала в приміське село Доманинці (нині мікрорайон Ужгорода). Тут він закінчив середню школу. З 1958 по 1965 роки навчався на історичному факультеті Ужгородського державного університету. Після закінчення вузу кіль­ка років вчителював у гірському селищі Ясіня на Рахів­щині. З 1968 року працював науковим співробітником Закарпатського краєзнавчого музею, деякий час (1968–1969) обі­ймав посаду заступника директора. Тоді ж в Ужгороді проходила організація етнографічного музею просто неба, у зборі матеріалів для якого І. Попович брав активну участь. У 1969 році його призначено директором цього нового музейного закладу, проте незабаром він знову повертається на роботу до Закарпатського краєзнавчого музею.

 

Вирішальним для подальшої професійної долі майбутнього науковця став 1972 рік, коли Інститут археології створює в Ужгороді регіональну науково-дослідну групу новобудівних експедицій. Необхідність такого академічного підрозділу була продиктована розпочатими широкими земляними роботами (меліорація земель, прокладання нафто- і газопроводів, будівництво і реконструкція автошляхів), які зачепили величезну кількість археоло­гічних пам'яток. Із 1973 року Іван Попович перебуває на посаді наукового співробітника. З часом групу переводять до складу відділу археології Інституту суспільних наук у Львові (тепер – Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України).

 

З археологією І. Попович познайомився під час навчання в університеті. Пізніше, працюючи в музеї, він мав нагоду оцінити велику і цікаву археологічну колекцію, яка зберігалася у фондах. Праця І.Поповича власне як археолога розпочалася з перших польових досліджень у складі Закарпатської археологічної експедиції, що і визначило його фахову спеціалізацію: археологія залізного віку, скіфська проблематика. Навчаючись в аспірантурі в 1974–1977 роках, темою свого дослідження обирає куштановицьку культуру. Саме в дослідженні па­м'яток цієї культури Іван Попович досяг значних успіхів і вніс помітний вклад в археологію краю.

 

Він перший з дослідників розпочав польові стаціонарні розкопки поселень куштановицької культури, відомої до цього майже виключно за курганними похованнями. Особливо успішними були його розкопки біля с. Малі Геївці, розпочаті ще в 1973 році. Вивченню цієї пам'ятки приділено, з певними перервами, десять польових сезонів. Роботи велись із розкриттям великих площ.

 

 

Іван Попович був надзвичайно скрупульозним археологом. Крім поселень він досліджував і поховальні пам'ятки куштановицьких старожитностей. У с. Бобове на Виноградівщині на місці вже "дослідженого" кургану ним виявлено ще 13 поховань із багатим супровідним інвентарем ІІІ ст. до н.е. За аналогічних обставин вчений дослідив курган ранньозалізного віку поблизу с. Невицьке (Ужгородський         район) з багатим колективним похованням, матеріали якого вперше засвідчили про контакти місцевого населення з тарнобжеською групою лужицької культури у Польщі. Рятівні дослідження курганів цього часу проводились також в Сімерках поблизу Перечина. Крім цих поховальних пам'яток ним обстежено і взято на облік майже всі відомі на той час окремі кургани і курганні групи куштановицької культури. І. Попович дослідив також ряд курганів рубежу ІІІ–ІІ тис. до н.е., які раніше вважались куштановицькими (Бовтрадь та інші).

 

Але цим його польові роботи не обмежувались. Протягом 20 років він щорічно, з ранньої весни до пізньої осені, брав участь у дослідженні багатьох археологічних пам'яток. У коло його наукових інтересів входили також старожитності гальштатського і латенського періодів (городища "Стремтура" і Дрисино). І. Поповичем виявлено і обстежено більше 30 різночасових пам'яток. Проблематиці залізної доби він присвятив понад 50 повідомлень і статей.

 

Багато часу І.Попович приділив своїй основній праці – монографії про куштановицьку куль­туру, яка була завершена в середині 1990-х років. Однак із багатьох причин видання книги затримувалось. Пошуки коштів, спонсорів, видавців призвели до того, що готовий макет монографії з ілюстраціями після смерті вченого загубився. На щастя, роботу вдалося відновити на основі збереженого комп'ютерного та машинописного текстів і матеріалів з архіву дослідника, який надала вдова покійного пані Марія Попович. Сама книга "Закарпаття за доби раннього заліза" побачила світ у 2006 році у поль­ському Кракові.

 

Помер Іван Іванович Попович 2 лютого 2003 року і похований на місцевому кладовищі у Доманинцях.