Закарпатські коні-гуцулики витриваліші за арабських скакунів

Випробувані часом…

Коні-гуцулики належать до давніх аборигенних порід, що з’явилися в умовах Українських Карпат у ХVІ столітті. Згодом поширилися у всіх країнах Карпатського регіону. Ще за часів Австро-Угорщини у селі Тур’ї-Ремети на Перечинщині на конезаводі серед кількох порід тварин утримували і гуцуликів. Подібний кінний завод був і на Львівщині в Судовій Вишні, займалися цією справою і на Прикарпатті — у Косові, Устеріках і Верховині.

Але радянська влада чомусь повважала за непотрібне займатися популяцією гуцульської породи коней. На тур’є-реметівському конезаводі в середині 50-х років минулого століття припиняється селекційна робота, а відтак підприємство взагалі закрили. Це означало ледь не повний занепад на Закарпатті розвитку конярства і зокрема відсутність поставленої на наукову основу репродуктивної роботи.

Коні-гуцулики виявились не потрібними? До середини 90-х минулого століття їх доглядали на кількох фермах у Міжгірському, Великоберезнянському і Мукачівському районах. Під загрозою опинилася селекційно-репродуктивна справа. Щоправда, вже на той час гуцульські коні одержали статус реліктової породи.

Таки знайшовся справжній фахівець із конярства

2000 рік став початком відрод­ження популяції коней гуцульської породи на Закарпатті. За справу взявся колишній директор заводської конюшні в Судовій Вишні (її історія існування схожа з конезаводом у наших  Тур’їх-Реметах) Мирослав Головач, якому залишили 6 коней. І вже за рік у селі Голубине Свалявського району створюється науково-виробнича асоціація «Племконецентр», яка нині є найбільшою і провідною з розведення гуцуликів в Україні.

Голова «Племконецентру», він же старший науковий співробітник Закарпатської державної сільгоспстанції Інституту сільського господарства Карпатського регіону, кандидат сільськогосподарських наук Мирослав Головач згадує про перші кроки становлення асоціації. Все почалося з 6 коней-гуцуликів. Зав’язали тісну співпрацю з польським дослідним  господарством інституту зоотехнії і вже у 2004 році із сусідньої країни завезли на Свалявщину 5 жеребців елітної породи. Трохи більше як за десятиліття приплід у «Племконецентрі» становить 89 голів (а ще у 2002-му в області нараховувалось усього 10 гуцуликів). Сьогодні ж племінні коні зі Свалявщини вже є на Прикарпатті, у Києві, Донецьку, Дніпропетровську.

Ще одна справа, за яку Мирослав Йосипович заслуговує особливої похвали, — поява у світ нинішнього, 2013-го, Державної книги племінних коней гуцульської породи. Щоправда, готував її до видання не сам. Тут, у «Племконецентрі» вже дев’ятий рік працює зоотехніком-селекціонером після закінчення Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.Гжицького донька Мирослава. Уявити тільки, перший том Державної книги племінних  коней вийшов у далекому 1949 році. Її другого  тому могло б і не бути, якби не такі віддані фахівці в справі конярства, як батько і донька Головачі та люди, що їм допомагають у роботі. І як тут не згадати ТОВ «Маргіт» (на чолі з Павлом Ганинцем), яке є не тільки співзасновником «Племконецентру», але й чи не основним фінансовим донором. Адже коні справді тільки тоді гарно виглядають, коли отримують відповідний раціон кормів, мають належний догляд й утримання. Поки у рамках державної програми «Плеконецентр» як суб’єт племінної справи отримував від Міністерства агрополітики України грошові асигнування (4 тис. грн. у рік на жеребця і 2 тис. грн. на кобилу), поголів’я довели до 85 особин. А далі — коні не винні… Не стало фінансування  — довелося скорочувати поголів’я. Тому й мають зараз на утриманні 52 коней-гуцуликів. Зокрема, зберегли маточне поголів’я і племінних жеребців.

♦ У рік Коня — зручніше на коні

Щороку в гірських урочищах біля Голубиного проводиться свято гуцульського коня, в яке об’єднані науково-практична конференція з конярства, атестація жеребців-плідників гуцульської породи та конкурс гуцуликів. Усе це покликане відроджувати на Закарпатті конярство.

Зцілює іпотерапія

Виявляється, іпотерапія у нас належить до нетрадиційних методів лікування. А, скажімо, в Німеччині вона визнана. Проте недостатній рівень нашої офіційної медицини спонукає недужих і до іпотерапії — лікування за допомогою коней та їзди верхи.

Мирослава Головач з «Племконецентру» має ліцензію, яка дає право займатися іпотерапією. Вона назвала таку річ: доведено, що кінь дає вершникові від 90 до 100 різноспрямованих імпульсів на хвилину, які викликають відповідну реакцію пацієнта і змушують його коригувати свою рухову активність. Іпотерапія ефективна при дитячому церебральному паралічі, хворим на аутизм, із синдромом Дауна, з наслідками різноманітних травм опорно-рухового апарату.

Для іпотерапії відбирають меринів від 6 років. Це повинні бути легкі в управлінні, здорові коні, бо вони перебирають енергетику хворого. Схема лікування складається індивідуально. До сеансу іпотерапії залучаються поводир, реабілітолог та лікар. Хоч і вважають цей метод оздоровлення нетрадиційним, проте він не обходиться без фахівців офіційної медицини.

Коні люблять товариство…

Зоотехніку-селекціонеру «Племконецентру» Мирославі Головач можна по-доброму позаздрити такій любові до своєї професії, відданості справі відродження гуцульської породи коней. Ці фактори проглядаються в усьому, про що вона веде мову або ж робить. Її запрошують в атестаційно-конкурсні комісії з оцінки коней-гуцуликів, у вересні цього року  Мирослава Мирославівна виступала на міжнародній науково-практичній конференції з повідом­ленням «Робоча продуктивність гуцульської породи різних типів». А влітку на запрошення Міжнародної федерації коней гуцульської породи (HIF) їздила в Польщу на відповідний конкурс як член журі.

2014-й за китайським календарем — рік Коня. Тож найперше запитав у пані Мирослави, ким і як добираються імена їхнім підопічним? Зазвичай в імені новонародженого лошати першою буквою ставиться літера з імені матері, а відтак у повній назві має бути одна літера з імені батька (приміром, Імпресія, батьки якої Імперія та Педро). На вибір клички коня часто впливає день, в який він появився на світ: Писанка (народилася на Великдень), Янко (Івана Купала)…

З цікавістю довідався і про таке: хоч на формування генотипу гуцуликів мали вплив арабські скакуни, коні гуцульської породи більш урівноважені,  проте, як і загалом усі коні, —товариські (мені пригадалось, як цієї осені в моїх родичів у Голубиному зірвався з прив’язі молодий кінь і помчався в бік санаторію «Квітка полонини» до кінської компанії). Раціон коней-гуцуликів не є вибагливим — у день одна тварина з’їдає близько 7 кг сіна, 2—4 кг зерна (це може бути овес, ячмінь, висівки). Буряк, яблука — це справжні ласощі для них. Щоправда, коні дуже чутливі до якості кормів.

І про те, чим я не міг не скористатися, перебуваючи в «Племконецентрі», — вперше сісти на коня (на фото). Ніколи не наважувався на подібне. А тут випала нагода прокататися в зручному сідлі самої чемпіонки. Річ у тім, що кобила Князівна (2008 року народження) на цьогорічному конкурсі коней гуцульської породи під керуванням Андріяни Комарницької посіла перше місце. Князівна успішно пройшла спеціальні природні випробування, які підтвердили її придатність для роботи в гірських умовах. Значить, їй можна довіритись, що я й зробив. Ось так на коні — і в Новий рік!

Михайло Попович