Справжня історія воловецького трампліна

150 років тому про лижний спорт знали лише скандинави

Відповіді на ці запитання легко знаходимо в інтернеті в численних матеріалах із історії лижного спорту. Так, у статті «Schanzenrekord am Himmelhof!» (автор Walter Öhlinger), розміщеної 19.01.2020 у Wien Museum Magazin, читаємо: «На всесвітній виставці, що проходила влітку 1873-го у Відні, увагу привернули «снігоступи», представлені в норвезькому павільйоні. До того лижі не були відомі в наших широтах…» Незабаром уже чимало охочих спробували свої сили на на схилах Віденського лісу: сніжна зима дала новому виду спорту величезний поштовх.

Тобто півтора століття тому у світі, за винятком Скандинавських країн, навіть не чули про існування лижного спорту! Лише в 1887-му в Празі відкривається перший у центральній Європі лижний гурток, у лютому 1891-го у Відні з’являється лижний клуб, а на альпійських курортах – гірські лижі. У 1893 р. чехи першими на території Австро-Угорської імперії проводять змагання. Вже за 10 років у Чеському королівстві, а 1905-го і в Австрії, створили перші на планеті національні федерації лижного спорту.

Штучний трамплін лижники випробували 1911-го

У 1908-му лижний клуб заснували й у Будапешті, 28 лютого наступного року він організував у парку Нормаф перші загальноугорські змагання з цього виду. До програми входили лижні гонки, спуск крутими схилами та стрибки з трампліна, за який слугував стрімкий пагорб. Так-так, у ті часи ні про які спеціальні трампліни й мови ще не було. Навіть на батьківщині лижного спорту, в Норвегії, де перші задокументовані змагання провели 1862-го, стрибки спочатку вважалися частиною бігових гонок, їх довжина не вимірювалася, оцінювали лише стиль виконання. Окремі стрибкові турніри дебютували в цій країні в 1866 р. Стрибали з високих природних уступів, розташованих на гірських схилах. З 1892-го ці щорічні змагання перенесли в Голменколлен, який із тих пір вважається світовою Меккою лижного спорту. Але й там спочатку обходилися підвищеннями, створеними природою, які, втім, постійно вдосконалювали: десь підкопували, десь підсипали, робили стрімкішими …

Перший на планеті спеціалізований трамплін зі штучною надбудовою звели в 1911-му в чеському Цвічині. Через 2 роки такий з’явився і в Голменколлені: це було дерев’яне риштування заввишки 9,5 метра. А ось в Угорському королівстві (у склад якого до 1918-го входило й Закарпаття) справжній трамплін встановили лише в 1919-му – й також на будапештському Нормафі.

Перша згадка про воловецький трамплін – у 1929-му

Повертаючись до воловецького «трампліна Франца Йозефа», запитаємо себе: розповсюджуючи нічим не підтверджені відомості про його 150-річчя, ми, українці, намагаємося переписати історію світового спорту? Стверджуємо, що не скандинави, не альпійські країни, а саме ми, закарпатці, подарували світу лижний спорт? Ви це серйозно? Такої маячні не знайти в жодному закордонному виданні, але вона вже кілька років постійно передруковується і поширюється в нашій країні.

Щодо справжньої історії воловецького трампліна, то вона не менш цікава за вигадану. Першу згадку про нього знаходимо в річному звіті голови лижної секції Мукачівського клубу туристів, надрукованому в січневому номері 1930 р. журналу «Zimní Sport» – органі Союзу лижників Чехословаччини, до складу якої у міжвоєнний період входило Закарпаття: «У літні місяці (1929- го) керівництво клубу готувало будівництво першого лижного трампліна у Волівці. Знайшли місце, розробили плани і створили фонд…» У аналогічному звіті за наступний рік читаємо: «Функціонери клубу старанно підготували будівництво жупного (тобто крайового) лижного трампліна, яке здійснюється біля Волівця за суттєвої допомоги технічної роти 19-го піхотного полку й буде завершено цього (1931-го) року. Трамплін будується за проєктом архітектора Яролімка, передбачається, що з нього буде можливо стрибати на дальність до 50 м».

На жаль, поки не вдалося знайти результатів змагань, що проходили на цьому трампліні в чехословацький період. Відомо тільки, що на чемпіонаті краю в лютому-1932 через великий мороз і сильний вітер частина лижників зійшла з бігової дистанції і турнір припинили.

Наш трамплін – в угорській кінохроніці

У березні 1939-го Закарпаття було анексоване Угорщиною. Її федерація лижного спорту та туристичні агенції скористалися новими можливостями й почали масово вивозити у високі засніжені Карпати спортсменів та туристів. Трамплін у Волівці реконструювали, на ньому провели декілька представницьких турнірів.

Повне уявлення, як виглядав тоді закарпатський трамплін, можемо отримати з угорської кінохроніки – навесні 1940-го Magyar Világhíradó підготувала репортаж про туристичні можливості краю і до нього потрапили кадри зі змагань у Волівці, що відбулися 15 березня. Й хоча там ідеться лише про відкриття реконструйованого трампліна, більше можна дізнатися зі статті в будапештській газеті «Nemzeti sport» (№53, 1940), що вийшла напередодні старту: «Найкращі угорські стрибуни на лижах зібралися у Волівці, щоб поборотися на незвично великому трампліні. Спортсмени наполегливо тренувалися, але через примхи погоди його урочисте відкриття й самі змагання довелося переносити: в четвер пішов дощ і змив сніг. Але в суботу випало 15 см свіжого снігу й температура понизилася до 5 градусів морозу. Тож невдовзі змагання відбудуться! Фаворитом є, безумовно, Дарабош, але холоднокровність і розсудливість Ваньї можуть дати шанс на перемогу і йому. Найвірогіднішим претендентом на третю медаль є Козма. Ми з нетерпінням чекаємо на результат». Шандор Дарабош на той момент був 4-разовим чемпіоном Угорщини, учасником чемпіонату світу-1935; Пал Ванья – чемпіон Угорщини 1931 – 1933 та 1938–1939 років, пізніше переміг і в чемпіонатах 1941 та 1943 рр. та стартував на зимових Олімпійських іграх 1948-го. Ласло Козма у Волівці був уже 5-разовим чемпіоном Угорщини в командному заліку. Серйозна компанія!

Чи були серед учасників тих змагань закарпатці? Ймовірно, що так. Адже волівчани Микола Асталош, Юрій Баганич, Михайло Берегі, Томаш Білек, брати Михайло і Павло Дубовичі, Франтішек і Томаш Філіпі, Михайло Ільницький, Франтішек Гребік, Йосиф Куля, Іван Лаврович, Франтішек Вагнер та брати Євген і Слава Зіндулки у 1930-х часто були серед призерів обласних змагань, хто серед юніорів, хто серед дорослих. Можливо, там стартували й представники найпотужніших у краї клубів із Ужгорода та Мукачева? Складно тепер, після всіх окупацій, еміграцій та депортацій відшукати протоколи змагань того періоду. Достеменно відомо тільки, що жодних великих міжнародних змагань (а тим паче двох чемпіонатів Європи, як розповідали у свіжому рекламному фільмі про Закарпаття) у Волівці не проводилося: детальна інформація про всі ЧЄ виставлена на сторінках Міжнародної федерації лижного спорту.

Що сталося з воловецьким трампліном? Можливо, він, як і схожий у Голменколлені, розсипався від старості, не виключено також, що його знищили під час бойових дій у 1944-му. Та якщо норвезький трамплін замінили того ж року, збудувавши ще більший і кращий, то від воловецького на згадку залишилися тільки кілька листівок, хвилинний ролик та низка бетонних блоків, що тримали дерев’яне риштування.

Олександр Цепурдей, тренер Мукачівського КСО «Товариш»