Післямова у післясвято

Перспектив попереду наразі не видно ані найменших. Ще рік-другий – і про журналістику на Закарпатті як таку доведеться писати у минулому часі. У цьому контексті надто промовистим є і той факт, що цьогорічна обласна журналістська премія була присуджена за аналітичні матеріали, підготовлені здебільшого для впливових столичних часописів. У нас же інтерес до друкованого слова з року в рік поступово згасає.

Звісно, якщо Україна займає останні позиції у світових рейтингах, то й наша преса не може бути ідеальною. І все ж ситуація в останній на порядок гірша, ніж в інших сферах суспільного буття. Причин тому кілька – як об’єктивних, так і більшою мірою суб’єктивних.

Однією з базових причин є деіндустріалізація і економічний занепад Закарпаття. Коли народне господарство зведено до контрабанди і базарювання, то яка на цьому фундаменті може бути преса? Хто її підтримуватиме – контрабандисти і вуличні торгівці? Ні тим, ні іншим воно й уві сні не потрібно. Обвал рекламного ринку наприкінці 2008 року став початком кінця закарпатського газетярства. Багато новинок за ці роки просто закрилися, інші ж скоротили регулярність і «схудли». Газетна справа максимально комерціалізувалася, але це єдиний шанс вижити, проте проплачені матеріали рідко бувають читабельними. Видавці змушені відмовлятися від послуг журналістів, перетворювати газети на дайджести, але в цьому вони наперед і гарантовано програють Інтернету. 

ЗМІ перестали впливати і на виборчі процеси. Власне, процес тут зводиться до тупого скуповування голосів. Кандидати перестали приходити навіть на безкоштовні ефіри – це вже ні на що не впли­ває. Раніше преса жила від виборів, накопичувала під час перегонів певний жирок, який потім дозволяв перебути міжсезоння. Тепер міжсезоння стало вічним. Уявити, скажемо, партійну пресу на Закарпатті зараз неможливо. Оскіль­ки місцеві вибори відсунулися аж на осінь 2015 року, то зник навіть суто формальний стимул на найближчі пів­тора-два роки.  

Упродовж останнього десятиліття в Україні поступово розмивалася громадська думка й усіляко руйнувалися наявні на 2004 рік зачатки громадянського суспільства. Нині якоїсь усталеної громадської думки просто не існує. Преса її не стільки формує, скільки відображає. Коли ж немає що відображати, то газети і телепрограми виходять абсолютно пустопорожніми, а писати у порожнечі – справа дуже невдячна. Тому багато хто вже пише для себе самого, журналістика перетворюється на есеїстику, іде у блогосферу і соціальні мережі. Соціального запиту на відображення тих чи інших проблем, тем, сюжетів немає. Навіть так звана журналістика катастроф (убивства, нещасні випадки, стихійні лиха) давно вже нікому не цікава. Закарпатський читач-глядач нагадує загіпнотизованого кролика, який приречено повзе у пащу удава, не опираючись і навіть не прагнучи щось зрозуміти.

Так, закарпатці масово розучуються читати. Серед інтелігенції вже багато років добрим тоном вважається заявляти, що вони газет не читають, телевізор не вмикають (про радіо навіть не згадується). Не знати, чи ця бравада власною добровільною дебілізацією вже набрала незворотного характеру, чи ситуацію ще можна переломити. Ігнорування публікою телебачення особливо вбивче для паперової преси: раніше газети купували хоча б заради телепрограм, тепер же зник і такий стимул. Нескінченне повторення по всіх каналах старих се­ріалів звело інтерес до телебачення до нуля. 

Старше покоління, яке виховане на моральних професійних принципах, іде із журналістики, а те, що приходить на зміну, – це просто тихий жах. Тепер чим більш молодіжний колектив того чи іншого ЗМІ, тим він нікчемніший. Якщо старші колеги ще мають якісь орієнтири, сформовані попередніми десятиліттями, то юніори – у повній прострації. Досвіду – мінімум, уявлення про добро і зло деформовані нинішнім безчасів’ям, перспектив попереду жодних. Звідки ж узятися новим талантам? Навіть якщо в області працюватиме десяток факультетів журналістики, від того нічого не зміниться.

Насамкінець годилося б сказати щось оптимістичне. Мовляв, піде у небуття перш за все найгірше, а краще все-таки виживе. Боюся, що буде якраз навпаки, бо таланти традиційно беззахисніші за бездарність. У перших вся енергія іде у роботу, у других – на пристосування. Тому еволюція плодить монстрів. Зараз в області готується пара-трійка нових видань, причому журналів. Але, як казав Буревісник революції, «безумству храбрых поём мы песню».

Сергій Федака

Теги: журналіст

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати