У Марія-Повч за душевним та фізичним зціленням

Відвідати Марія-Повч ми збирались уже давно. Проте щоразу, буваючи в Угорщині,  нам бракувало часу (а, можливо, й бажання) заїхати до цієї всесвітньо відомої християнської святині. Та цього разу ми вирішили першим ділом заїхати у Марія-Повч, а вже потім зайнятися іншими справами.

На превеликий подив, місце паломництва виявилось напрочуд близьким від Ужгорода. Перетнувши кордон у Косоні, ми їхали у напрямку Вашарошнаменя. По дорозі побачили вказівник до омріяного місця. Щоправда, трохи дивно, що він був за кілька кілометрів до повороту на Марія-Повч, а там, де треба було звертати, – жодних знаків. Їхати довелося польовою (чи то лісовою) дорогою, яка, за нашими мірками, скоріше нагадувала добротну автотрасу. За кілька кілометрів ми вже були на місці призначення. Про те, що це саме тут, ми зрозуміли із високих куполів храму, які височіли над селом.

У Марія-Повчі я очікувала побачити натовпи паломників та силу-силенну автомобілів. Проте нічого такого тут не було. У затишному невеличкому населеному пункті панували тиша та спокій. Можливо, тому, що це був звичайний будній день.

Припаркувавши автомобіль майже біля самого храму, ми попрямували до нього. Територія навколо добре впорядкована: акуратні газони, лавиці, квіти та численні табло з фото- та текстовою інформацією про місце паломництва. Щоправда, українською, чи хоча б ро­сійською мовою тексту, на превеликий жаль, не вдалося знайти. Двері величного собору були відчинені, а все­редині не було ні парафіян, ні служителів.

Греко-католицький храм відповідав усім релігійним канонам, проте вразив скромністю та простотою доступу до нього. Не було тут ніякої зайвої розкоші та пишноти, і тільки той самий образ, до якого вже кілька століть тягнуться сотні тисяч вірян, у тім числі й мого рідного Закарпаття, споглядав на нас із пишного обрамлення позолоти. Божа Матір із дерев’яної ікони дивилася на вірників, як мені здалося, з якоюсь печаллю в очах. А я все вдивлялася в її очі, ніби намагаючись побачити сльози, які вона проливала вже кілька разів за історію свого існування.

Збираючись до Марія-Повчанської, я перечитала історію її появи, і мене трохи засмутив той факт, що нині у місцевому храмі зберігається тільки копія чудотворної ікони, а оригінал знаходиться у храмі Святого Стефана у Відні. Проте всі мої сумніви розвіялися, коли на власні очі побачила Марію із дитям. Щось у мені ворухнулося, і я стала навколішки і просила у неї благословення та помочі собі та своїм рідним. І довго не могла відірватися від образа на почорнілому дереві.

Про те, що ікона й справді творить дива, свідчать численні пам’ятні до­шки з граніту з подяками за зцілення і поміч та дорогоцінні прикраси, розміщені на стінах храму. А також те, що сюди й нині, як і сотні років тому, приїжджають із далеких далей сотні тисяч людей зі своїми проблемами, недугами та молитвами, аби вклонитися чудотворній іконі Марія-Повч і попросити у неї розради.

Теги: Марія-Повч, греко-католицький, паломник

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати