Цей хліб посідає центральне місце в народному ритуалі, символізуючи сонце. Керечун пекли із пшеничного, кукурудзяного, вівсяного, житнього борошна. Крім керечуна випікали також інші хліби, булки («калачики»). У низинних районах його пекли з білого борошна у круглій тепші, описує краєзнавець Федір Потушняк. У нього вставляли невелику склянку з медом. У гірських районах керечун випікали з кукурудзяного або вівсяного борошна. До тіста додавали 12, 9, 7 зубчиків часнику і по 12 зерен з кожної рослини, які тут сіяли. У цей час ґаздиня, одягнена в гуню або вовняний «петек», що символізує багатство, кладе тісто у тепшу чи на круг і на дерев’яній лопаті саджає у піч. Спечений керечун кладуть на отаву або сіно посередині столу, який покривають домотканою скатертиною. Прикрашають хліб вівсяним колоском і перев’язують конопляною ниткою, щоб був добрий урожай. А дівчата прикрашали барвінком, щоб того року було в хаті весілля. Залишається цей святковий хліб на столі до старого Нового та Водохреща. Обрізають його по чотирьох боках і їдять, а решту дають худобі, щоб була здоровою. Цей хліб, як і паска, слугує ліками у різних випадках. Частину керечуна часто залишали для заорювання першої борозни на добрий врожай.
М. Тиводар відзначає, що обряди з крачуном займали важливе місце у різдвяних святках. Обрядовий хліб виступав символом зимового сонцестояння. Етимологія самого слова крачун неясна, але П. Лінтур і Ф. Потушняк виводили його від слова «кратк» – «коротк», маючи на увазі, що в різдвяні дні день найкоротший, починається поворот зими на весну.
Потім, за традицією, на «бабин вечір» бралися за гадання і ворожбу. Дівчатам-відданицям кортіло вивідати у долі: чи подобаються комусь із хлопців? Гадали по-різному: на ножах і ложках, підкидуючи в руці: якщо падав ніж – бути сватачеві, ложка – сидіти в дівках. Гадали також на вуглику, який кидали у миску з водою: потоне – не засватає милий, лишиться на плаву – готуйся до весілля. Практикували й інші гадання: на чобітках, кілках у паркані, варениках тощо.
Старші теж ворожили. Була це в основному господарська, оздоровча та чарувальна ворожба. Проводилась вона з добрим наміром: щоб худоба плодилася, щоб хтось біду не наврочив, щоб пощастило вдало сина женити чи дочку заміж видати. Найчастіше знахарювали старі жінки, що розумілися на нашіптуванні та цілющих властивостях лікувальних рослин. Баби-ворожілі були в кожному селі. Через те в народі й нарекли цей вечір «бабиним».
«Бабин вечір» слугував також певним орієнтиром. Після нього вже по хатах лунали світські пісні, а колядувати не рекомендувалося. Не слідувало й вітатися «Христос родився!». Треба було знову переходити: «Слава Ісусу Христу!». Так само відповідати: не «Славіте його!», а «Слава навіки Богу!». Це правило набувало чинність із 19 січня, тобто Богоявлення і Хрещення Господня.
У день Хрещення Господня (Богоявлення) повсюди відбувається освячення води. Спершу в церкві, потім на річці. Йдуть усією процесією, з корогвами і молитвами. На річці, якщо вона скована у лід, прорубують проруби і священик святить воду. Ось чому у народі й називають це свято Водохрестям, а на Закарпатті традиційно Водощами. Люди набирають з того проруба воду собі у посуд і несуть додому. Її зберігали й використовували як лікувальний засіб. Нею кропили обійстя і помешкання – щоб прогнати злих духів.
Відомий історик-краєзнавець Михайло Тиводар відзначає, що зимовий святковий цикл завершується святом Іордана («ардан», «водокщі», «щиня», «водохрест»). Свято було тісно пов’язане з християнськими обрядами освячення води у відрах чи на річці. У народі такій воді приписувалась магічна очищуюча і охоронна сила. Щоб забезпечити успішне ведення скотарського господарства, цією водою в день свята кропили стійла і худобу, а щоб купці добре купували тварин, їм давали їсти чи нюхати тієї соломи, на якій стояв священик при освячуванні води. Напередодні ж свята («Бабин святий вечір») селяни захищали хлів від проникнення відьом тим, що вугликами малювали на дверях хрести і солярні кола, кропили стійло і худобу свяченою водою.
Загалом, всі скотарські звичаї і обряди були направлені у наступаючий новий господарський рік. Вони повинні були забезпечити успішність всього господарства, здоров’я, плодовитість і молочність худоби.
Василь Гренджа-Донський вважав, що «бабин вечір» називається тому, що тоді баби найбільше ворожать. Дівчата відливають у воді віск і з фігур застиглого воску розшифровують значення кожної фігури. У деяких місцевостях дівчата, заплющивши очі, несуть керамічні глечики до огорожі і коли попадуть на кіл, то того року треба чекати сватачів. Підкидують ложки і виделки. Якщо випаде з рук ложка, то того року не прийде сватач, якщо виделка – то треба готуватись до весілля. Також кидають постолами або черевиками до дверей, і коли черевик повернений передньою частиною до хати, то незабаром прийдуть сватачі.
На Богоявлення, ще раненько, візьме газдиня керечун і качає його, мов колесо, аж до ріки чи потока. Хліб намочить у воду і знову качає додому. Потім керечун із сіллю дають худобі. На Хрещення Господнє освячують ріку. Кожен газда набере у відро чи коновку води і несе додому. При самому освяченні багато хто з чоловіків, хоч би який мороз був, забреде по коліна у річку, щоб бути міцним та здоровим. Хлопці миються водою, потім витирають обличчя хусткою гарної дівчини, щоб бути гарним.
На «бабин вечір», як і на Святвечір, вечеря повинна бути пісною. По дорозі до церкви господарі набирають воду у відра і ставлять їх підряд одне за другим. Далі священик освячує воду. Потім кожен відро приносить додому. Зранку, ідучи по дорозі по воду, потрібно одягати гуню, тоді господарство цілий рік буде добре вестися.
Ілля Грибанич, Ужгород
До Турбо 2022-01-16 / 06:41:08
Та прочитай ще раз! Христос родився!
TURBO 2018-01-18 / 09:58:53
Про все і ні про що.
Яке відношення святого вечора до ворожіння .
До вашого відома булки "калачики "- бобальки,якщо ми говоримо про закарпатський етнос