Руслан Джангобеков: «Мода - дама непостійна, не серйозна і не надійна»

«Якщо дехто із подорожей привозить сувеніри, то я - тканини»

- Руслан, звідки взявся потяг до створення одягу?

- Так склалося, що в моїй родині по маминій лінії багато шили. Мама - теж
швачка. Тож, я з самого дитинства бачив, як створюється одяг. В той же
час, навіть не думав, що сам коли-небудь візьмуся за голку й тканину. Але
так вийшло, що, закінчивши спершу філологічний, відтак - економічний
факультети, я переосмислив свої погляди на життя і зрозумів, що не
знайшов себе ні в першому, ні в другому. Спробував шити. Подобався,
власне, дизайн одягу. І так ось вже дев’ять років.

- Пригадуєте перший виріб?

- Так. Це була темно-зелена оксамитова сукня, яку пошив для знайомої. Ми,
пам’ятаю, збиралися на якусь вечірку. І у неї, як і у всіх жінок, виникла проблема: не було в що вдягтися. Я вирішив швидко щось пошити. Викроїв таку ось сукню. На святі нею всі захоплювалися і мені було приємно. Однак, коли через кілька років ця сукня потрапила мені на очі, я зрозумів, наскільки вона була недосконала. Тоді, як це смішно не звучить, я навіть не мав поняття про те, наскільки складно працювати з тою чи іншою тканиною. А оксамит - це якраз та тканина, техніка роботи з якою - доволі не проста. Але то все уже позаду. Тим не менше, цей досвід дав поштовх для майбутньої роботи.

- Де берете ідеї?

- По-різному. Буває, йду вулицею, побачу гарну жінку і починаю обдумувати,
в що можна її одягнути, а що, навпаки, їй не пасує. Інколи ідеї приходять навіть під час перегляду фільму чи журналу. Невичерпним джерелом натхнення для мене є подорожі.

- З яким матеріалом працюєте?

- Працюю з хорошими і якісними тканинами. На початку кожного сезону
особисто їжджу до Києва за ними. Часто, коли буваю за кордоном, заходжу
до тамтешніх магазинів, і, якщо бачу хорошу тканину, з якої можна створити щось цікаве, обов’язково купую. Якщо дехто із подорожей привозить сувеніри, то я  - тканини. Працюю з різними видами тканин: атласом, шовком, шифоном, бавовною, вовною.

- А який стиль у одязі вам найбільше до вподоби?

- Я шию тільки жіночий одяг. Віддаю перевагу класиці. Не люблю в одязі,
скажімо, етнічних моментів, мілітарі тощо. Так склалося, що й моїми
клієнтками завжди ставали ті жінки, які теж полюбляли класику. Згодом ці
люди стали моїми постійними клієнтами, і тепер, зрозуміло, ми з ними
думаємо, як кажуть, на одній хвилі. Жінки, яких я одягаю, не тільки
ужгородки або закарпатки. З гордістю можу похвалитися, що створений мною
одяг є і в Канаді, і в Угорщині, у Голландії, Ізраїлі, Росії, Швейцарії. Я маю багато знайомих, які розкидані по світу. Коли вони приїздять до Ужгорода - замовляють в мене одяг. Кажуть, що за кордоном вбрання такого рівня, як моє, дуже й дуже дороге.

- А ваш одяг доступний для жінок середнього статку?

- Так. Більшість моїх клієнток - це якраз жінки середнього статку. Хоча,
чесно кажучи, не раз чув у місті байки про вартість замовленого в мене
вбрання. Чомусь люди думають, що я - надто дорогий майстер. Особисто я не
розумію, звідки ці чутки. Якщо говорити більш конкретно, то, наприклад,
діловий жіночий костюм, пошитий з добротної італійської шерсті, коштує у
мене 2,5-3,0 тис. грн. Це - доволі хороша ціна, якщо взяти до уваги
якість тканини та роботи.

«Про мене швидше дізнаються не з телебачення чи газет, а з відгуків»

- Як щодо моди? Слідкуєте за нею?

- Мода - дама непостійна, не серйозна і не надійна. (посміхається, - авт.).
Я ніколи не намагався дуже активно вловлювати останні тенденції у моді.
Можливо, цьому сприяє й напрям, в якому я працюю. Тобто, класика, яка
завжди у моді. Уявіть, сьогодні в моду увійшли, скажімо, широкі брюки.
Але ж є жінки, яким цей фасон не пасує. То що ж тепер? Зрозуміло, я
оглядаюся за модою. Але щоб нею сліпо керуватися? Ні. Такого, звісно,
нема.

- А якщо клієнт до вас приходить зі своєю ідеєю?

- На початку воно, зазвичай, так і є: людина приходить до мене з якимись
ескізами, власними задумами, баченнями. Але згодом, коли я починаю з нею
працювати, робота будується виключно на довірі. Тобто, клієнтка довіряє
мені самому створити її образ. У моїй практиці було й таке, що жінки
робили замовлення по телефону, що ще раз доводить, наскільки в нас схожі
з ними погляди.

- Бувало, що вам не подобалася ідея клієнтки щодо того чи іншого вбрання?
Що робите в такому випадку?

- Спочатку я відмовлявся шити. Тепер даю змогу таким жінкам особисто
переконатися у моїй правоті. Майже завжди чую одну й ту ж фразу: «Ти був
правий!». В цілому, що стосується постійних клієнток, то я вже шию не
просто окрему замовлену річ, я створюю такий собі образ тієї чи іншої
жінки, адже вже напам’ять знаю, що пасує моїй клієнтці, і до чого вона
одягатиме, наприклад, цю щойно пошиту спідницю.

- Як швидко шиєте?

- По-різному. Бувало, замовлення «горіло» й клієнтці треба було щось дуже
швидко пошити. Ми зробили це всього за три дні. Тобто, якщо я знаю, що
хоче клієнтка, якщо бачу вже цей образ, то одразу кажу, встигну виконати
це замовлення до визначеного часу чи ні.

- Колектив великий?

- Ні, не дуже. З дівчатами розуміємося з півслова. Якщо щось не так, то ми
корегуємо одне одного. Підібрати колектив, у який приходити на роботу
щодня було б приємно - не дуже просто і це коштує дуже багато.

- Як рекламуєте себе?

- Скажу відверто, найкраще працює принцип, вибачайте на слові, «Баба бабі
сказала», тому мене рекламує моя робота. У нас чутки розлітаються дуже
швидко. Тому й про мене швидше дізнаються не з телебачення чи газет, а з
відгуків.

- Руслан, приказка «Чоботяр - без чобіт» у вашому випадку працює?

- Звісно (посміхається, - авт.). Я шию тільки жіночий одяг. Чоловічий не
шию навіть для себе. Більше того, з роками я все простіше ставлюся до
одягу. Одягаюся у столичних бутиках або ж за кордоном. Чогось
екстравагантного уникаю. Тим більше, що я вже не хлопчик аби одягатися
по-молодіжному, в травні мені виповниться 41. Якщо потрібна класика -
також усе купую. Улюблені марки - Armani, Ferre, Dolce & Gabbana.

- Який етап створення вбрання вам найбільше до душі?

- Раніше я шив. Зараз, через брак часу, не маю змоги сісти за машинку. Але,
все ж таки, найбільше подобається сам процес шиття, а, особливо, верхнього одягу.

«Завжди кажи правду: ніхто не повірить і не впіймають на брехні»

- Хто ваші кумири у світі моди?

- Мені дуже подобаються, наприклад, Ів Сен-Лоран, Крістіан Діор, Коко
Шанель. Взагалі, колекція великих кутюр’є - невичерпне джерело ідей і
натхнення. Їхні колекції можна переглядати увесь час і обов’язково щоразу
знаходити щось нове. Бо вони створили моду, яка актуальна ще й сьогодні.

- Про власну колекцію одягу не думали?

- Чесно кажучи, на її створення бракує часу. Аби зробити колекцію, з якою
можна було б себе показати, потрібно щонайменше три місяці. А я не можу
на стільки часу закрити ательє для своїх постійних клієнтів і приділити
увагу тільки колекції. Впевнений, їм це не сподобається (посміхається, -
авт.).

- Яку річ у вашому гардеробі можна зустріти найчастіше?

- Білу сорочку. Дуже люблю різні варіанти білих сорочок: льняні,
бавовняні, класичні. Найкращі сорочки з декором від марки Gianfranco
Ferre.

- У чому вас можна побачити найчастіше?

- У джинсах і світері чи сорочці.

- Де найбільше подобається влаштовувати шопінг?

- У Відні. Там великий вибір бутиків і одягу. І все це сконцентровано на
відносно маленькій території.

- Найдешевша річ вашого гардеробу?

- Шарфик за 99 гривень.

- А найдорожча?

- Шкіряна куртка від Armani за 3 тисячі доларів.

- Що, зазвичай, є у вашій сумці?

- Сигарети, паспорт, органайзер, ключі від квартири, ручка, гаманець,
дисконтні картки і, очевидно, все.

«Люблю спілкуватися з людьми та подорожувати»

- Якого життєвого кредо дотримуєтеся?

- Завжди кажи правду. По-перше, ніхто не повірить. А по-друге, ніколи не
впіймають на брехні.

- Назвіть три речі, які роблять вас щасливим?

- Здоров’я близьких, можливість робити когось щасливим (в цьому числі, й
моїх клієнток. Тішить, коли вони виходять з ательє задоволені і щасливі).
Ну, а третє - це напевно шопінг (посміхається, - авт.).

- Яких людей не любите?

- Брехливих. Траплялося стикатися з такими. Неприємно розчаровуватися і
відкривати у людині цю рису.

- Що б ви могли вибачити?

- Те, що зроблено не навмисне.

- А що - не змогли б?

- Напевно, вибачити зміг би будь-що, залишивши за собою право, спілкуватися
надалі з цією людиною чи ні. Обтяжувати себе образами і злопам’ятством я
ніколи не буду.

- Ваше улюблене заняття?

- Спілкуватися з людьми та подорожувати. Що стосується останнього, то
їздити люблю якомога далі, бо тоді відкриваєш для себе зовсім іншу
філософію, інший світ. Найбільше вразили Ізраїль,Таїланд та Сейшельські
острови.

- Чим ще займаєтеся у вільний час?

- Люблю послухати музику, переглянути хороший фільм. А взагалі, я настільки
багато часу проводжу у спілкуванні, що інколи мені хочеться тиші й самотності. Це допомагає відновити сили, навести порядок у думках.

- Якби не дизайнером, ким би ви стали?

- Напевно обрав би роботу з людьми. Не знаю, у якій сфері, але, однозначно,
робота з людьми. За гороскопом я - Близнюки. Тому спілкування для мене
вкрай важливе.

- Маєте хобі?

- Моя робота - це і є моє хобі. Причому, тут, я вважаю, мені дуже
пощастило. Карнегі сказав: «Щаслива та людина, яка своє хобі зробить
своєю роботою». Я щасливий. І ще, до речі, дуже люблю фотографувати.

- Любите читати? Якщо так, то що саме?

- Читати люблю. І тут я, як кажуть, «всеїдний». Можу прочитати як щось
філософське, так і, до прикладу, книгу кулінарних рецептів.

- Готувати - ваша стихія?

- Готувати вмію, але не скажу, що надто полюбляю.

- Де мрієте побувати найближчим часом?

- Я не був у Японії. Тож, очевидно, туди й навідаюся.

- Де любите відпочивати?

- На морі. Будь-де, головне, щоб було море, пісок і пальми.

Теги: Руслан Джангобеков, мода, одяг, дизайн

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати