У так звані "золоті часи" виноградарства на Закарпатті, майже 15 тис. га області були засаджені виноградною лозою. Найвідоміше вино регіону “Троянда Закарпаття” свого часу було не менш відомим у світі, ніж грузинські чи угорські вина. Це десертне вино виготовляють із сорту, який набирає цукристість від 27% і вище.

За словами голови Асоціації виноградарів, виноробів та дистиляторів Закарпаття Олександра Гарновдія, головне під час вирощування цього сорту, щоб не було заморозків. Теплий клімат Закарпаття особливо сприяє вирощуванню таких сортів з високою цукристістю.

Втім, сьогодні закарпатське вино у масового споживача часто аж ніяк не асоціюється з вишуканим смаком та елегантною подачею. Не обійшлося тут без руйнівного впливу совєтського періоду.

За часів “сухого закону” у період совєцької окупації України виноградники Закарпаття нещадно вирубували. Схили, які раніше рясніли від налитих сонцем виноградних грон, заростали бур’янами, винні підвали, у яких десятиліттями, а то й століттями зберігали вино, засипали сміттям, а виноградарська та виноробська галузі у регіоні занепали.

З того часу й виник образ закарпатського вина виключно як домашнього, вручну розлитого у півторалітрові пляшки з-під мінеральної води.

З початку відновлення незалежності України закарпатські винороби поступово реанімують несправедливо втрачену славу свого продукту. Робота ця, зізнаються, складна і тривала, але в останнє десятиліття вдалося досягти особливого прогресу.

Впродовж останніх років у цьому напрямі зроблено чимало.  Винороби розвивають у себе туризм, створивши дегустаційні зали та проводячи екскурсії виробництвом і виноградниками. Багато вкладають в обладнання, проходять сучасні технологічні навчання, розвивають маркетинг.

Та все ж є ще багато над чим працювати. Перш за все, суттєвою проблемою є мала кількість насаджень. За оцінками Асоціації виноградарів, виноробів та дистиляторів Закарпаття, сьогодні виноградом в області засаджено близько 700 га — це непорівнянно мало з масштабами минулих століть.

^{Олександр Гарновдій, голова Асоціації виноградарів, виноробів та дистиляторів Закарпаття}

На Закарпатті нині вирощують близько 30-40 сортів винограду, з якого можна робити як цікаві ординарні вина, так і купажі на всі смаки. Однією з важливих цілей, які поставили перед собою виноградарі області, є відновлення типових, аборигенних сортів винограду для регіону.

Хочуть, аби, приїжджаючи на Закарпаття, люди смакували “Леанку”, “Трамінер”, “Бакатор”. Як у Тбілісі гості шукають “Кіндзмараулі” та “Сапераві” або у французькому Бордо “Каберне Совіньйон” чи “Мерло”. До слова, вже згадану легендарну “Троянду Закарпаття” виготовляють із сорту “Трамінер”, який до винищення виноградників рясно заселяв закарпатські пагорби.

20-річне захоплення, яке переросло в основний дохід

Томаш Кіш — винороб із села Концово неподалік Ужгорода — наразі має виноградник на 2,5 га. Там росте 10 тисяч кущів винограду, за якими щодня доглядають не більше 2-3 людей. Коли приходить час збирати врожай, то допомагають також родичі.

Винороб розповів, що врожай вважається хорошим, коли вдається зібрати 7 тонн винограду з гектара. Цього року — урожай дуже хороший — зібрали по 8, а деяких сортів й по 10 тонн з гектара.

Виноградарством та виноробством як бізнесом він почав займатися недавно — лише кілька останніх років. До цього майже два десятиліття ця справа була гобі. Господар жартує, що перетворити її на основний дохід вирішив якраз вчасно — перед ковідом і повномасштабною війною, коли припинилися винні фестивалі, які були основним місцем збуту для малих виноробів. Однак виноградарства Томаш не покидає, каже, що любить цю роботу.

Власне виноробством він поки що займається у невеликих обсягах. Частину урожаю продає іншим виробникам, бо ще не готовий самостійно все переробити. Томаш безпосередньо бере участь у всіх етапах виробництва: займається виноградником, самостійно вантажить зібрані грона на причіп і везе на своє подвір’я на переробку.

^{Винороб Томаш Кіш закладає свіжозібраний виноград у дробилку}

У дворі має дробилку і прес для винограду та маленький підвал, де зберігає напій у бочках, а потім і розливає у пляшки. Щороку йому вдається виготовити близько 10 тисяч літрів вина. Поки що продає його, як сам каже, буквально з дому. Тобто має постійних клієнтів, які або час від часу приїжджають за покупкою, або ж замовляють з доставкою.

Втім, винороб планує облаштувати невелику дегустаційну залу. Він зазначив, що чимало туристів хочуть не просто скуштувати і купити, але й отримати повноцінну дегустацію, дізнатися про особливості сортів Закарпаття, про процес виробництва винограду, про те, до яких страв найліпше смакує певний сорт.

Цікавість до українського вина помітно зросла

Інші винороби — родина Надь із Берегівщини — концепцію повноцінної дегустації вже реалізувала. Їхня виноробня називається “Nota bene” і також об’єднана з будинком та подвір’ям, де мешкає родина. До виноградарсько-виноробської справи тут залучена вся сім’я: батьки, дорослий син, невістка. Молодші Наді кажуть, що навіть вже їхні діти-школярі цікавляться виноградарською справою.

Власне виноградниками тут в основному займаються два Василі — батько і син. Надь молодший також здобув освіту технолога винного виробництва і активно впроваджує свої знання на практиці. До прикладу, йому вдалося переконати свого батька-консерватора у виноробній справі почати робити рожеві вина, окрім традиційних білих та червоних.

^{Василь Надь}

Його дружина Ліана Надь проводить дегустації та екскурсії родинним винним підвалом. Це унікальне місце, стеля та стіни якого вкриті благородною пліснявою. Таких підвалів лише на їхній вулиці колись було близько сотні, а сьогодні залишилась щонайбільше третина.

Окрім бочок з вином, яке дозріває для продажу, жінка показала нам також родинну винотеку. Пляшки там вже багато років акуратно поскладані одна на одну і вкриті винною пліснявою. Ці вина родина відкорковує на Різдво чи Великдень або на особливі сімейні свята.

^{Вина з приватної колекції родини Надь}

Вина “Nota Bene” виготовляють зі свого винограду, вирощеного на 5 гектарах на сонячному схилі в селі Мужієво, що за 7 км від Берегова. Для виноградника це місце дуже підходить, адже з усіх сторін воно наче огорнуте трохи вищими пагорбами, які захищають насадження від заморозків і навіть граду.

Сьогодні продукція виноробні Надь, без перебільшення, є однією з кращих на Закарпатті. Напої виготовляють із сортів “Трамінер”, “Мускат Отонель”, “Мускат Люнель”, “Блаубургер”, “Каберне совіньйон”, “Мерло” та інших. Вина “Nota Bene” мають чимало нагород з українських та європейських конкурсів, їх купують і продають у себе імениті ресторани.

Також сюди навіть попри війну приїжджає багато туристів. Ба більше, з початком повномасштабної війни кількість туристів збільшилась у декілька разів, адже багато людей не можуть поїхати за кордон, тому почали досліджувати свою країну. Дегустації тут проводять щодня по кілька разів і їх потрібно заздалегідь резервувати.

Ліана зазначила, що цікавість до українського помітно зросла. Люди дедалі більше прагнуть пізнавати країну, додалось патріотизму і залученості до пізнання українських продуктів. Вона також розповіла, що окрім презентації продуктів, під час дегустацій та екскурсій гостям намагаються прищеплювати й культуру споживання вина.

Чоловік Ліани зазначив, що завжди, де б не був, намагається куштувати локальні вина. Він хоче, аби закарпатські вина знову мали світову славу і впевнений, що реєстрація географічного зазначення “Вина Срібної Землі” допоможе у цьому.

Мрія про справжнє родинне винне шато

Винороб із Пістрялова, що неподалік Мукачева, Іван Паук також підтримує ідею реєстрації географічного зазначення. Він зазначив, що ця європейська система якості допоможе відродити виноградарсько-виноробську справу, дасть змогу дорожче продавати місцеве вино і, як наслідок, допоможе залучити у галузь більше людей.

^{Виноградар-винороб Іван Паук}

Іван Паук сьогодні господарює на найбільшому на Закарпатті винограднику “Шато Паук” — 32 га. Це навіть більше, аніж мав його дід, у якого совєтська влада господарство відібрала, перервавши сімейну традицію виноробства. Однак пан Іван її відродив. Разом з ним тепер працюють його діти та онуки.

Він зізнався, що колись, “коли був молодою людиною”, думав, що мріють лише молоді. Мовляв, що взагалі потрібно старшим людям, окрім того, щоб “здоров’я було і в спині не ломило”. Однак, з відродженням справи свого діда в Івана Паука думка змінилася. Сьогодні він мріє створити справжнє родинне шато, яке передаватиметься від покоління до покоління.

 

Свій виноградник він посадив у 2005 р. “Шато Паук” заснував у 2012 р. і з того часу збільшилися і площі, і масштаби урожаю, і різноманітність сортів. Однак пан Іван розуміє, що кількість гектарів під виноградом — це ще не показник успішності. Наразі свої зусилля спрямував на вдосконалення переробки, навчається виноробства, прагне професійно зростати та набиратися нового досвіду, аби самостійно робити вино.

Вирощує Іван Паук в основному європейські сорти. Каже, що палітра наразі не дуже велика, але свою мету вбачає у виробництві відомих світових сортів в авторському виконанні.

Географічне зазначення для вина: чому це важливо

Всі винороби, з якими ми поспілкувалися, є членами Асоціації виноградарів, виноробів та дистиляторів Закарпаття. Вони спільно готуються до подання заявки на реєстрацію географічного зазначення “Вина Срібної Землі”. Цю назву обрали неспроста — так називав Закарпаття поет Василь Пачовський ще на XX століття. До цього ж землі знали як Карпатську Україну та Підкарпатську Русь. Означення “Закарпаття” ж, за розповідями місцевих виноградарів, з’явилося тільки у середині XX століття.

Географічне зазначення свідчить про те, що вино виготовлене у конкретному регіоні, на його смак та інші властивості вплинули місцеві умови. Також сертифікація за цією схемою якості захищає під підробки, гарантуючи споживачам аутентичний продукт. Отримання географічного зазначення підтримує також місцеву економіку та популяризує регіон (варто згадати лише знамениту французьку Шампань).

Важливим є й збереження традицій. Сама система географічних зазначень у Європі й виникла у відповідь на промисловізацію та масове виробництво харчів, щоб захистити виробників унікальних продуктів.

^{Вина Олександра Гарновдія}

Зазначення вина за назвою місця походження допомагає зберегти традиції виноробства та виноградарства в конкретному регіоні на покління.

На завершення процитуємо голову асоціації Олександра Гарновдія, який також має виноградники та виготовляє вино під маркою “Штифко”: “Нам треба відновити традицію “погара вина” (ред: погар — склянка (діал.)), яка завжди тут у нас була. Ми студентами ходили не “на пиво” і не на “п’ятдесят грам”, а на погар вина. Якось я сидів у Парижі і спеціально підрахував напої на столиках: із 40 столиків лише на двох були міцні напої і тільки на одному — пиво. На всіх інших — вино. Вважаю, що ми маємо прагнути до цього формату. З бокалом вина можна сидіти декілька годин, смакувати ним і отримувати задоволення”.