Зазвичай, після такого тривалого зависання в апогеї невизначеності, стовідсотково кримінальні справи починають стрімко падати донизу, на льоту перетворюючись в звичайнісіньку "битовуху". Тим більше, що вірних не закону, а зовсім іншим життєвим принципам жонглерів-ілюзіоністів у закарпатській міліції не бракує і до таких "фокусів" у виконанні місцевих правоохоронців закарпатці загалом звикли.
Я намагався бесідувати з Володимиром по-серйозному, але згадки про професійне міліцейське фіґлярство і характерна іронія співрозмовника не залишали підстав для серйозності. Починаючи з першого заданого запитання перед очима одна по одній зринали фантасмагоричні картини. То, як, наприклад, "Шевроле-Нива" 21-річного студента з Берегова Миколи Товтина, що їхала назустріч автомобілеві начальника берегівської міліції Олександра Яцканича, находу розвернулася і на максимальній швидкості підло вдарила задом мирний міліцейський "Фольксваген-Пассат". То, як варіант можливого близького майбутнього, коли побої на тілі Інни Конар в один чудовий момент, розчерком "чарівного" пера якогось ужгородського судмедексперта, вмить трансформуються в сліди від поцілунків "люблячого" прокурора Великоберезнянщини, чим ліквідуються будь-які підстави для порушення кримінальної справи. Не покидало також настирливе відчуття того, що й версія з поясненням побутових причин загорання авто мого співрозмовника у виноградівських міліціонерів могла бути готовою ще до того, як сталася сама пожежа – надто вже допік Володимир Мочарник декому з виноградівських можновладців. Хочеться помилятися. А тому я відіганяв надокучливі візії і продовжував запитувати на повному серйозі.
– Доброго дня, Володимире! З часу підпалу машини, тобто з 18 травня, минуло вже півтора місяці. Ти вже встиг освоїтися в психологічному статусі "погорільця"?
– Доброго дня, Олеже, тобі і всім читачам сайту Закарпаття онлайн .
Так, освоївся – приклав максимальних зусиль і ледве встиг.
– Якою була типова реакція на ситуацію з підпалом збоку оточуючих?
– Найрізноманітніша. Найрозповсюдженіша – цікавість. Але я стараюся на цю тему ні з ким багато не говорити, щоб не травмувати співрозмовників. Ти ж знаєш: і радість, і горе однаково можуть завдати шкоди вразливим серцям.
– Як відреагували на проблему правоохоронні органи одразу після її скоєння?
– Страшно засмутилися. Була проведена урочиста лінійка, на якій органи поклялися знайти зловмисників або гуртом піти у відставку, роздати зароблене непосильним трудом бідним і пішки вирушити в паломництво святими місцями.
– Підпал, втрата автомобіля, телефонні погрози, мета, якої всім цим хотіли досягти – вони якось змінили тебе внутрішньо?
– Я страшно підупав силами, впав на дно розпачу, вже, по-суті, не бачу неба. І якби не виноградівські міліція та прокуратура – взагалі, мабуть, втратив би сенс життя. Але Іван Іванович (начальник міліції) і Валерій Валерійович (прокурор) підтримують мене один під праву, інший під ліву руку і не дають впасти.
Наприклад, Іван Іванович Дочинець призначив слідчим по моїй справі пана Сірка. І то не біда, що той слідчим працює лише з грудня місяця, головне, що він "дуже старанний працівник і подає великі надії". І я повністю згоден з такою характеристикою Івана Івановича, бо Олексій Іванович виявився надзвичайно тверезомислячим слідчим і відразу зауважив, що немає ніякої можливості і потреби відкривати справу по статті "перешкоджання журналістській діяльності", позаяк я і не журналіст зовсім. "Ви що, маєте диплом про закінчення журналістського факультету?" – резонна апелював слідчий на моє дилетантське "12 років роботи в журналістиці, редактор газети, філологічний факультет"... Важко не погодитися з такими аргументами. А те, що "існує таємниця слідства і ми працюємо, так що не переживайте і не поспішайте, бо такі справи зазвичай розслідуються до 15 років", влило в охляле тіло еліксир життя, заспокоїло душу, зорієнтувало на вічні цінності. Тепер мій друг – Еклезіаст.
Щодо прокурора, то через тиждень після пожежі п. Черничко дуже чемно надав мені на моє усне прохання письмову відповідь, яка зводилася до максимально змістовного: ведеться робота, постійно заслуховується, розслідуються всі версії. А коли цього вівторка я заглянув до прокуратури, то вийшов звідти геть засоромлений. Юний Валерій Валерійович з такою прикрістю на мене подивився! Світлі очі прокурора були більш, ніж красномовні: "Невже ти думаєш, що у нас інших справ немає?" "Працюємо, Володимире Івановичу, не сидимо, склавши руки. Кожного разу ваша справа заслуховується..." "А перешкоджання журналістській діяльності?.." "Рано про це говорити". "Може надасте письмову відповідь?" "Пишіть звернення, в місячний термін отримаєте." "А можна у двомісячний?" "Не можна, бо закон регламентує місяць". Але я не впевнений, що Валерію Валерійовичу вдасться вкластися в місячний термін, бо роботи прибавилося: у мене з'явився друг по нещастю. Цієї ночі, з 8-го на 9-те липня, у Виноградові згоріла машина прокурора Хустського району Івана Кайла. Невідомо, чи хтось підпалив, чи запалилася від дощу, який лив усю ніч.
– Ти ж, як журналіст і священик, є свого роду психологом. А отже, можеш сформулювати своє враження, як – по нюансах, у відтінках – на твою думку, рухається розслідування і чи є бажання влади довести його до реального викриття виконавців і, можливо, замовників?
– Як журналіст, священик і психолог довго думав над цим питанням. Так довго, що почав кипіти розум, боліти серце і маленькі правоохоронці з блакитними прапорами забігали перед очима. Тому зробити перерву, і відповісти на це запитання зможу тільки наступного разу. Вибач, Олеже.
– На твоїй прес-конференції в прес-центрі "Закарпаття" прес-секретар Закарпатської організації Національної спілки журналістів Микола Кошута пообіцяв сприяння з боку Спілки. Якась підтримка була?
– Була і є. На ментальному рівні. Ми постійно спілкуємося з паном Кошутою, в основному телепатично, і підтримуємо один одного, коли входимо в астрал. Звідти, з підсвідомої сфери, шлемо привіт всім закарпатським журналістам і переконливо просимо: купіть собі, браття і сестри, вогнегасники.
... Розмова тривала недовго, але все було сказано. На вулицях міста назустріч мені йшли задоволені життям городяни, міліціонери і колеги по журналістському фаху. Вони не думали про вогнегасники.
"В Багдаді все спокійно..."
Олег Диба, Закарпаття онлайн
Дружбан 2011-07-13 / 17:04:00
Я вже не знаву коли тобі вірити Старосто. Ти все брешеш.
Може і тут брешеш?
уважний 2011-07-11 / 20:22:00
Кошута - це ганьба закарпатської журналістики. Це дрібний аферюжка. який обдурював довірливих земляків-заробітчан. Пане Кошуто, де тепер ваша незалежна профспілка по захисту їхніх інтересів? Умелла, бо тепер вигідніше за ширмрю НСЖУ творити свої справи. А ви, наївні, чекаєте від нього помочі. Ха--ха-ха!
Микола Староста (Жалива) 2011-07-11 / 17:47:00
Чуеш оліню "дружбане" думаш ош я ся радуву чужів біді?
Біда ходить не по межах ай по людях і радоватися чужів біді, означає притягти її до себе.
Міліція має найти того ко вто зробив і наказати, туй иншакого ниє.
Дружбан 2011-07-11 / 14:25:00
Жаливо, ти хоч сто разів під "анонімом" ховайся. Твоє "писання" зразу видко. Пахне дуже не гарно.
2011-07-11 / 12:03:00
Не "клює" Микола Староста чогось дружбан, не кивать уби ...
Дружбан 2011-07-10 / 20:00:00
Як, і Жалива не вс.реться черговою порцією жовчі на Мочарника?????
Він його так "любить", шо жити без нього не може.
колега 2011-07-10 / 07:15:00
Супер. Особливо про допомогу Кошути.
Пане Мочарнику, керовникам Спілки журналістів ніколи займатися "вашими" справами, бо вони постійно у закордонних вояжах та у застіллях, які призводять до втрати рівноваги.
антимент 2011-07-09 / 23:06:00
ржака! давно по ментам так ніхто не гуляв. обідяться сараки :-)