Про іншу його мас-медійну власність – газету «РІО» – взагалі варто помовчати: свою дозу «русинського» лайна це видання вилило на політичних опонентів свого «шефа» ще раніше...
В даному випадку вгадати «політичний настрій» Сергія Миколайовича працівникам його «підшефних» ЗМІ було, здавалося б, не важко. Адже у своїй відомій телеграфній доповідній на адресу головних коаліціянтів він був недвозначним: «Дійшло вже до визнання русинів окремою національністю, що є сепаратизмом в рафінованому вигляді... На сьогодні на Закарпатті не діє конституційний лад держави Україна… Є реальна загроза територіальній цілісності Держави» .
Втім, аби, все-таки, у якийсь спосіб не наразитися на «татів» гнів, журналістам «РІО» та «Трибуни», про всяк випадок, варто було підстрахуватися, і з’ясувати для себе повні, а не сепаровані результати «русинського» голосування в обласній раді Закарпаття. Зокрема, поцікавитися, як саме голосувала того дня облрадівська фракція головного «народника» Закарпаття.
Тим більше що для того, аби отримати цю інформацію, їм не треба було б випрошувати у обласних чиновників офіційну стенограму сесійного засідання. Досить було б просто запитати у свого колеги Петра Гойса – головного редактора газети «РІО», і, за сумісництвом, депутата облради за списком Народної партії. І, можливо, пан Петро в щирій дружній бесіді у вільний від невдячної журналістської роботи час нарешті розказав би правдиву, справді «народну» історію закарпатського русинства. І йшлося б у ній про те, як 7 березня «Народна» фракція Закарпатської облради у кількості семи чоловік одностайно голосувала за визнання «русинів» окремою національністю Закарпаття. А головний облрадівський «народник» Михайло Сятиня навіть виступив перед колегами- депутатами із палкою промовою, в якій переконував усіх, що коли, мовляв, ми їдемо у село до мамки, то говоримо там з нею щирою русинською мовою.
І, як бачимо за наслідками голосування, переконав.
Важко собі уявити, що всі ці «народні» рухи і слова відбулися поза спиною очільника Народної партії на Закарпатті Сергія Ратушняка. Швидше, у звичній для Сергія Миколайовича політичній манері одна його рука дала «відмашку» на голосування, аби «1. Визнати на території Закарпатської області національність «русин». 2. Звернутися до Верховної Ради України з клопотанням про визнання національності «русин» на законодавчому рівні», тоді як друга в той же час швиденько строчила текст доповідної на адресу Януковича, Мороза, Цушка і Лавриновича, лякаючи «реальною загрозою територіальній цілісності Держави».
Бо той, хто хоч трохи знає ужгородського мера, чітко розуміє, що, насправді, Сергієві Ратушняку глибоко до одного місця, як правильно писати – ковбаса, чи пікниця.
Аби тільки, нарешті, здійснити свою заповітну мрію..
Тобто, стати «губернатором» Закарпаття.
Микола Орос, "Глас народа", "Репортер"
02 квітня 2007р.
Теги: