Кримінальні історії від закарпатського оперативника Михайла Карабелеша

Менш ніж за рік випала нагода перевестися на службу в Мукачево, де виявилася вакантною посада дільничного міліціонера.

-- Мукачівський район, а це близько 80 населених пунктів, обслуговували тоді 14 "шерифів", із транспорту в них було 2 мотоцикли, -- згадує ветеран. Нерідко у віддалені села Грабово чи Брестів доводилося добиратися пішки.

Молодий міліціонер зумів себе швидко проявити. За кілька місяців його  перевели у карний розшук. На  досить великий район  тоді були всього  три розшуковики. Заочно він  здобув фахову освіту у Київській вищій школі міліції. Були на життєвій стежині Михайла  Карабелеша  і злети, і падіння. У середині 80-их  на верхніх  ешелонах  виникли суперечності між прокуратурою і міліцією. Приходили  численні перевірки органів ОВС Закарпатської області. Як і годиться, невдовзі знайшли винних. За незареєстровані злочини Михайлові Карабелешу спершу оголосили дисциплінарне стягнення, а потім взагалі звільнили з міліції. На той час він був уже майором, за плечима -- майже 20 років вислуги. Тодішній начальник закарпатської обласної міліції (нині вже, на жаль, покійний) Володимир Сірик тільки руками розвів, мовляв, звільнили робочу "конячку". Ледь не поплатився тоді роботою і начальник Мукачівського райвідділу Євген Горват.

-- Працював я спочатку юрисконсультом в одному з колгоспів району, -- пригадує  Михайло Карабелеш. – Потім мене обрали головою профкому. Матеріально я навіть виграв, зарплату отримував більшу. Однак не хотів миритися, що мене так несправедливо наказали, неодноразово звертався  у  Міністерство, у Москві. Звинувачували мене в тому, що  на території району обкрадали  поляків, які в той час подорожували по а наших дорогах.  Але ніде конкретних фактів нереагування з нашого боку не було. 

Зрештою, звернення розглянули. На той час закарпатську міліцію очолювали Дмитро Дорчинець та Іван Гецянин, з якими доводилося стикатися на попередній службі в міліції. Знову потрапив у лави ОВС Михайло  Карабелеш 1-го квітня 1991 року. Хоча офіцерське звання повернули тільки в останній день того року. Поки документи були в Москві стався серпневий путч, Україна здобула незалежність. Отож довелося готувати "папери" по-новому і тепер відправляти їх вже в Київ.

За роки своєї роботи в міліції Михайлові Карабелешу довелося розкривати не один злочин, стикатися із  зловмисниками різної масті.

Жахлива знахідка в канаві -- труп з розтрощеною головою  

Цей випадок стався, коли Михайло Карабелеш був тільки розшуковиком-початківцем.  У  день Різдва Пресвятої Богородиці в  багатьох населених пунктах  Закарпаття  – храмове свято. Щорічно  проводиться воно  і в  Клячанові Мукачівського району.  У такі дні  в село до багатьох людей  з"їжджаються родичі, друзі, приятелі, у будинках щедро накриваються столи. А ось у 1971 році вранці наступного дня після такого празника у  кюветі  на одній з вулиць Клячанова  місцеві жителі знайшли мертве  людське тіло. Голова небіжчика  була вся у крові. Люди викликали міліцію. Невдовзі оперативники встановили: потерпілий – житель Мукачева. Напередодні він гостював у Клячанові. Коли стемніло, велосипедом подався додому.  На цьому сліди обривалися. Розшуковики  знову і знову опитували селян, і врешті-решт вийшли на одну дівчину. Виявилося,  того вечора вона  була на побаченні якраз неподалік місця, де сталася  трагедія. Юнка та її хлопець розповіли, нібито бачили, що  якийсь чоловік їхав на велосипеді. Згодом його зупинив  невідомець і став вимагати транспортний засіб. Власник не піддавався, зав"язалася  бійка. Закінчилося все тим, що велосипедист опинився на землі, а  супротивник схопив величезний камінь та кинув його на голову лежачого. Сам  же  двоколісною  "машиною" подався геть. Добре розгледіти убивцю закоханим не вдалося, хоча  окремі деталі запам"ятали.

Міліціонери вирушили  на похорон з цими свідками, адже не виключалося, що вбивця  також навідається туди.  Михайло Карабелеш та його напарник  Петро Німець у цивільному і згадана молода пара прийшли на кладовище.  Підозрілого  не зауважили,  та й родичі загиблого  також стверджували, нібито  нікого чужого не було. Довелося міліціонерам піти з нічим. Дорогою назад  зайшли у найближче кафе на каву. І тут дівчина несподівано  зупинилася: назустріч ішов неголений молодик.

-- Це – він, -- прошепотіла юнка.

Незнайомець звернув у магазин.  Михайло  Карабелеш пішов за ним, а  Петро Німець залишився біля входу. Молодик замовив склянку води, простягнув карбованець. Однак, не дочекавшись  і напою, кинувся геть. Вистрибнути не встиг --  опинився в руках сищиків.

-- Спокійно, -- тихо сказав Михайло Карабелеш, натякаючи на зброю. -- Пройдемо  в приміщення міліції. Ти ж недавно в Будинку офіцерів "шумів".

 Молодик  трохи  вспокоївся, гадав-бо що його затримали за хуліганські дії. Але вже в міліції зрозумів: потрапив сюди зовсім з іншої причини. Того вечора  він повертався з Клячанова. Після гостини йти було важко, боліли ноги, а до Мукачева, де мешкав --  ще далеко. Коли побачив на вулиці велосипедиста,  вирішив  відібрати в нього транспортний засіб. Той не віддавав, за  це  й поплатився життям. Вбивця  надовго сів за грати.  Михайла Карабелеша наказом міністра МВС України було заохочено премією (у 20 карбованців)...

Злодії ночами "промишляли" в магазинах, а потім ховалися в лісі

Крадіжок вистачало і в радянські часи. Цупили з помешкань   людей,  колгоспів. Окремо фіксувалися  крадіжки з магазинів і баз. На території Мукачівщини тоді дислокувалося чимало військових частин, тож часто  під покровом ночі у  магазини  проникали  солдати... Ось і влітку 1975 року вранці надійшло повідомлення, що в Чинадійові злодії винесли вночі з торгівельної точки товар на  значну суму.  На місце пригоди виїхали оперативники. Вони прослідкували,  що шлях злодіїв проляг до потічка, за яким починався ліс. Минуло кілька  днів. Михайло Карабелеш та Петро Німець були  у  Чина дійові, саме розслідуючи цю крадіжку, як їм повідомили у сільпо про новий аналогічний злочин – цього разу уже в  Брестові. Мотоциклом вирушили  туди. Невдовзі під"їхав і начальник мукачівської міліції Юрій Бабинець. На той час навіть радіостанцій не було, то ж керівник виявив здивувався,  що його підлеглі вже тут, а він їх шукає. Сліди знову потягнулися в ліс. На узліссі розшуковики виявили залишки вогнища, порожні консервні банки, пляшки, подібні до  викрадених з магазину, та кілька довгих рудих  волосинок. Отже, серед крадіїв є жінка.  Наступного дня вирішили, що  міліціонери "перевтіляться" в любителів "тихого полювання" – підуть по гриби. На допомогу взяли ще й лісників, розділилися на групи. В обідню пору  в лісі пролунав постріл.  Як  виявилося, це   Петро Німець, з яким  був лісник,  розшукали групу із чотирьох осіб. Насамперед, звернули увагу на  дівчину з рудим волоссям.  Щоб "вбити" час, завели  розмову з незнайомцями. Оскільки повідомити колег про це не змогли,  то вирішили  самі затримувати підозрілих. Зрозумівши,  перед ними міліціонер,  "братки"  почали  розбігатися. Лісник й  вистрілив з дробовика. Невдовзі усіх затримали. Здоровань зумів втекти, але "бігав" недовго, за кілька днів його знайшли вдома, на Львівщині. Інші троє виявилися жителями Середнього, що на Ужгородщині. Вони зібралися в таку собі купку, вночі "бомбили" магазини, потім відлежувалися в лісі. При собі мали великі ножі. Коли харчі закінчувалися, знову йшли красти, виламуючи замки. За свої діяння отримали по кілька років ув"язнення...

Замість епілогу   

-- Можна ще багато пригадати, все й не переговориш, -- зауважує Михайло Іванович. – Особливо вразили події  1983-го, коли на автодорозі біля с. Залужжя Мукачівського району загорівся рейсовий автобус "Мукачево – Арданово". Тоді загинуло близько трьох десятків людей, переважно молодих. Навіть опізнати деяких було дуже важко. Ми працювали  всю ніч, встановлюючи особи потерпілих їхніх  родичів тощо. Окремі з пасажирів залишилися живими, однак отримали важкі опіки і помирали в страшних муках. Люди були настільки ошелешені несподіваним горем,  тож  виникали побоювання,  щоб під час похорону в с. Арданово Іршавського району, звідки було переважна більшість потерпілих,  не почалися  масові  безлади...

Майже 27 літ віддав Михайло Карабелеш службі в ОВС,  20 з них   відробив у карному розшуку.  На пенсію  вийшов у березні 1998 року. Мешкає тепер у Мукачеві. Він і тепер нерідко навідується у Мукачівський райвідділ, адже є членом ради ветеранської організації.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати