Українське дефіле між Заходом і Сходом перетворилося на затяжне поневіряння

Зате цнотливо уникаємо питання про роль і місце сучасної України у світі..

Про це не хочеться думати, бо у найрізноманітніших рейтингах Україна традиційно плететься десь у самому хвості (за рівнем демократії, гарантування суспільних свобод, економічним розвитком, демографічними показниками, станом екології тощо). Чому так? Адже наша нація сформувалася на одній з найкращих ділянок планети. Доля щедро наділила нас оптимальною етнічною територією з чудовими природними умовами. Треба бути просто геніальними, щоб перетворити такий земний рай
на те, чим є Україна зараз.

Україна й досі не може визначитися зі своїм місцем у світі. Наше грайливе дефіле між європейською та азійською світоглядними концепціями перетворилося за 15 років незалежності на справжнє поневіряння. Особливо на тлі суспільних проривів, які за цей час здійснили сусіди-центральноєвропейці та прибалтійці. Ми ж дедалі більше стаємо схожі на ту потішну мавпочку, яка шарпалася у всі боки, не знаючи, до кого "їй пристати: розумних чи красивих...

У ХУРТОВИНІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

У нас ніколи не було сильної зовнішньополітичної доктрини. Маємо на увазі реальну політику, яка реалізується у конкретних діях. Найгірше, що й нині не відбувається ніякої принципової і аргументованої дискусії про геостратегію України, питання просто зняте з порядку денного.
І все ж не можна ліквідувати об'єктивні чинники, котрі підштовхують Україну до чергового доленосного вибору. Світ навколо розвивається так динамічно, що в нас є тільки дві перспективи: або вписатися у міжнародні процеси, або скласти руки і йти на дно. З України нині тікає усе живе, оскільки не бачить для себе майбутнього.

Міжнародна спільнота переживає складні глобалізаційні процеси. Україна або впишеться у них (нехай і з традиційною дулею у кишені), або зникне з карти світу. Поки поступово реалізується останнє - через занепад економіки, вимирання населення, деградацію культурного потенціалу, масову корупцію та розшарування суспільства тощо.

Економічним базисом глобалізації є міжнародний капітал транснаціональних корпорацій, який все активніше проникає й до України. Купівля
"Мітал Стілом" "Криворіжсталі" - тільки найбільш резонансний з усіх подібних проявів, але далеко не єдиний. Це буде відбуватися і надалі, як би цьому не противилися окремі політичні сили.

Припинити цей процес неможливо, але можна виробити якесь оптимальне ставлення до нього, внести бодай свої елементи організованості у стихію. Яке співвідношення національного й іноземного капіталу є оптимальним для нашоїекономіки, як цього досягти, які закони слід приймати під це, яку зовнішню політику вести? Саме над цим мають працювати кращі державні уми.

ЦІНА ІНТЕГРАЦІЇ

Чим цікава Україна для серйозного міжнародного капіталу? По-перше, своєю Трубою. Газо- і нафтотранспортна система України, загальною протяжністю 37,8 тис. кілометрів, є унікальною, від неї великою мірою залежить функціонування західної економіки. Росія зробила "Газпром" інструментом своєї зовнішньої політики. Для України транспортна система може стати надзвичайно сильним козирем у непростій грі з сусідами.

По-друге, мова може йти про наші чорноземи. Власне, уже йде. Те, що купівлю-продаж земель відтерміновано ще на рік, слід використати для того, аби виробити чітку стратегію з цього приводу.

Головне питання - в якій формі найвигідніше залучати міжнародний капітал до відродження нашого господарства. Зрозуміло, що без залучення серйозних закордонних інвестицій, заснування в Україні підрозділів світових корпорацій конкурен-тоспроможноїекономіки не створити. А крупний інвестор приведе свій капітал лише у політично стабільну, надійно захищену та прогнозовану країну. З одного боку Україна, вступивши до оборонного Альянсу, отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення власного державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до засад Вашингтонського договору.

Гарантії НАТО будуть тим фактором, який працюватиме на інвестиційну привабливість країни в очах міжнародних інвесторів. Досвід європейських країн-сусідів попередніх хвиль розширення Альянсу свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. Так, 1997 року в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 - 5 млрд., а в 1999-му — році вступу Польщі до НАТО - вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 році прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 млрд., у 1998 - 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 - 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004-му, після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з попереднім.

З іншого боку уряд і вся державна машина будуть просто змушені працювати за загальними правилами, що в інтересах не тільки іноземців, а, найперше, громадян України. А що ми маємо сьогодні? У цьогорічному звіті монітори нового
комітету ПАРЄ по Україні сказано, що там «вважають владу України нездатною забезпечити верховенство права і прозорість управління на всіх рівнях, а діючий Кабінет Міністрів переповнений чиновниками, які уособлюють корупційне злиття бізнес-інтересів з урядом. Народ, зрештою, не знає, за кого він голосував». Через це в Україні спостерігається значне зменшення інвестиційної активності. До прикладу, в економіку Закарпаття в 2006 році надійшло іноземного капіталу майже на третину менше, ніж у 2005-му. Причиною того, окрім хронічного протистояння у верхніх ешелонах влади, є відсутність стабільності як у політичній, так і в економічно-правовій сфері. Хіба у таку країну прийде капітал?

В економіці, образно кажучи, давно вже не потрібно винаходити велосипед. А от привносити у світові тенденції наш, український, науковий, виробничий та технічний досвід у тих галузях, де ми маємо лідируючі позиції, ще й як потрібно. Одна з таких сфер - літакобудування. Крилатими гігантами КБ ім.Антонова давно цікавляться на Заході і потребують послуг цих машин. Космічна галузь - теж предмет тісної співпраці як у військовій, так і в цивільній сферах. Просто найперше треба самим поважати себе, цінувати власні інтелектуальні надбання та розумно застосовувати іх, у тому числі, й роблячи їх набутком усього людства.

ШКУРКА ВИЧИНКИ ВАРТУЄ

Альтернатив нашого стратегічного розвитку нині дві: або довести національну економіку до повної руїни, або ж зустріти глобалізаційні процеси свідомо і спробувати використати їх собі на користь. Тільки для цього треба нарешті зробити чіткий вибір і перестати смикатися у різні боки. Власне, цей вибір давно зробила за нас наша географія. Оскільки Україна знаходиться посеред Європи, то кудижій ще інтегруватися? Не до Африки ж? Хоча торгувати треба і з нею, і з Китаєм, і з Австралією, і, звісна річ, з Росією.

Але вистояти під глобалізаційною зливою самотужки неможливо, нам потрібна добра парасоля. Найбільш якісна з усіх теоретично можливих - таки північноатлантична.

Членство України в різних європейських
структурах, окрім іншого, дасть змогу вирішити ті численні внутрішні проблеми, котрі так і не отримали розв'язку за півторадесятилптя. Ми маємо досвід тривалої інтеграції з євразійською Росією, де було чимало позитивного, але й багато мінусів. Тепер маємо можливість скуштувати іншого шляху.

Захід ставиться до цього поки з зацікавленістю, оскільки все та ж глобалізація загострює об’єктивні суперечності між Євросоюзом і США. Прихід нових членів до євроатлантичних структур покликаний згладжувати ці суперечності. Так воно, власне, і відбувається. Тому старі члени зацікавлені у розширенні цих структур, але, звичайно, не будь-якою ціною. Від України чекають чіткого усвідомлення того, що
вона може дати цивілізованій спільноті, і того, що може отримати від неї. Ну, і дотримання даних обіцянок.

Необхідність євроатлантичної інтеграції України зумовлена не якимись ідеологічними чинниками, а суто прагматичними. Європа переживає складні динамічні процеси, в які Україна може природно вписуватися і використовувати їх на своє благо. Але для цього потрібна чітка зовнішня і особливо зовнішньоекономічна політика, активна участь у відповідних процесах не тільки столичних структур, а й регіональних. Принаймні Закарпаття інтегрувалося з сусідніми країнами ще до набуття Україною незалежності.

ДО ВЛАСНОЇ ЦІЛІСНОСТІ — ЧЕРЕЗ ЄВРОІНТЕГРАЦІЮ

На жаль, для України лишається актуальною проблема територіальної цілісності. Маємо на увазі небезпеку федералізації, що досі не знята з порядку денного.

Територіальні претензії до України лунають з уст цілого ряду помітних фігур російського політи-куму (К.Затулін, В.Жириновський тощо). Подібні реваншисти є і в Чехи, Румунії чи Угорщині, але там їм не надають таких трибун, і вони не займають таких високих посад. До того ж перебування наших західних сусідів у НАТО автоматично знімає будь-які їхні територіальні претензії до України, оскільки до Альянсу не приймають держави, що зазіхають на чужі терени. Однією з головних причин неприйняття Румунії до НАТО є її претензії на наш острів Зміїний. Тому для України був би вигідний вступ до Альянсу Росії, але з огляду на нинішню її зовнішню політику, і особливо на Чечню, це поки малоймовірно. Більш реально вступити туди самим, оскільки нам чужої землі не треба, але і своєї не віддамо.

Досі важко зрозуміти, що саме відбувалося кілька років тому навколо острова Коса Тузла. Нібито просто війна нервів, але на занадто вже високому рівні. А 1993 року тоді ще Верховна Рада Росії прийняла постанову, де ставилася під сумнів українська приналежність Севастополя. Тоді Україну порятував конфлікт між Б.Єльциним і його парламентом, що закінчився брутальним розстрілом останнього. Потім почалася Чечня, і Кремлю стало тим більше не до Криму. Проте чеченське інтермецо не вічне. Нам було дано чималий час на роздуми, але схоже, що думати ми не захотіли.

ЄВРОСТАНДАРТИ — ЛИШЕ В ЄВРОПІ

Є на Заході така авторка популярних книжок з психології Луїза Хей. Пропагує свої методи самовдосконалення, зокрема радить медитувати над різними фразами. Серед останніх вказує і таку - "Мій уряд -найкращий у світі". Порада явно не для українців, бо нашому уряду ще тільки належить стати найкращим у світі. Колись. Може... Навряд чи українське суспільство виключно власним зусиллям зможе найближчим часом ефективно впливати на нього. Якщо ж Україна розгорне євро-інтеграцію, уряд просто змушений буде запроваджу вати європейські стандарти життя,
інакше не бачити йому ні дешевих кредитів, ні високих технологій. Водночас - процедура вступу до НАТО - це глобальна експертиза політичної та економічної системи країни, усіх складових громадянського суспільства.

Членство в євроатлантичних союзах запроваджує хоч якийсь контроль над урядами, котрі не можуть контролювати виборці, а спільнота спонукає і змушує його до підйому життєвого рівня населення. Це нам потрібно? Ще й як! А можливо це тільки при чіткому рухові до європейських структур.

І найважливіше - приналежність України до НАТО матиме й глибоке цивіліза-ційне значення для нашої країни загалом. Адже входження до Альянсу означає для нас перш за все прагнення належати до сім'ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам, України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі
проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу
наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо, пріоритет інтересів особистості над інтересами держави.

Домогтися здійснення останнього положення у нашій країні, без сприяння міжнародних чинників, взагалі нереально. Пам'ятаймо, що європейські стандарти життя діють лише в Європі. І за них варто поборотися.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати