
Відповідний телефонний дзвінок надійшов у чергову частину Ужгородського управління ГУМВС України в Закарпатській області. Тривожне повідомлення підняло на ноги ледь не весь особовий склад міліції обласного центру. На місце пригоди невдовзі прибули в.о. прокурора Ужгорода Андрій Малинич, перший заступник начальника ГУ МВС Василь Русин, начальник управління карного розшуку Володимир Шелепець, найдосвідчені працівники цього підрозділу, ескперти-криміналісти тощо. Працював тут і кінолог Василь Іванічко зі своїм чотириногим вихованцем Амуром. І саме ця розумна вівчарка зіграла вирішальну роль у встановленні особи зловмисника...
ям сина займався батько, хоча яке там виховання... Відсутність материнської любові та родинного тепла, мабуть, і підштовхнула хлопця до вуличних забав. Цілими днями він пропадав на вулиці з такими ж бідаками з неблагополучних сімей, які проживали у селі Тур”я Ремета Перечинського району Закарпатської області. Часто навіть вдома не ночував. І жодні погрози батька на нього не діяли. А коли невдовзі той помер, малого віддали в Перечинську школу-інтернат для сиріт. Та і цей заклад не замінив хлопцю домівки. Систематичні втечі, бродяжництво, звичка голодувати за кількаденної відсутності їжі стали для хлопця буденним явищем. Нічого не змінилося, коли після школи-інтернату Михайло потрапив на навчання в професійно-технічне училище. Ситуація навіть ускладнилася, бо до всіх негараздів додалася й звичка зловживати алкоголем. А під його впливом підліток ставав агресивним. У свої неповні 18 це фактично була втрачена для суспільства людина. Хоча як сирота він систематично отримував певну соціальну допомогу від держави, та гроші у нього довго не затримувалися. Коли в Перечині йому стало жити нудно, Михайло почав частенько навідуватися в Ужгород. Майже ціле літо провів там з місцевою босоногою "братвою". …Наступного дня після скоєння вбивства Михайло прокинувся вранці з важкою головою.
Поруч сопів ще один "босяк". Михайло з острахом пригадав події минулого вечора і зрозумів, що цього разу добряче встряв у халепу. Коли прокинувся “колега”, удвох подалися на звичний уже "промисел". Хоча перечинцю не терпілося дізнатися, що коїться на стадіоні. Але коли проходили неподалік, їх затримали міліціонери, що працювали над розкриттям злочину. А далі своє "слово" взяв службовий собака. Михайла, його сусіда по нічліжці та кількох таких же "бомжів", які тинялися біля стадіону, вишикували в ряд. Розумний Амур, понюхавши закривавлену гілку, знайдену біля вбитого, обнюхуючи, обійшов увесь стрій, а потім влігся поруч з непримітним юнаком, який мав подряпане обличчя. Михайло тільки опустив очі, а далі у всьому зізнався...
Як показала судмедекспертиза, цей худорлявий юнак завдав своєму колишньому приятелю тяжкі травми голови, легенів, живота, переламав ребра, пошкодив багато внутрішніх органів. Один тільки перелік тілесних ушкоджень вбитого займає майже сторінку висновків експертизи.