Ще не вечір...

Звісно, відповіді, за браком часу, отримали не всі. З найцікавішими, з нашої точки зору, «Старий Замок «Паланок» вирішив познайомити своїх читачів..

МЕНІ СУМНО ВІД ТАКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

— Шановний Віктор Андрійович. Чи багато у вас друзів? Маю на увазі справжніх друзів.
— Так. Я не знаю, чи можна сказати «багато» – але ті люди, які зі мною пройшли дехто з періоду навчання у середній школі. Є група друзів з інституту, є друзі, з якими я пройшов всю професійну школу роботи в банківській системі. Що стосується політиків – мені здається, що в українській політиці є красиві, достойні люди, частина з яких є в моїх друзях. Хоча в політиці, звичайно, тримати коло друзів не є простим завданням. Я надзвичайно шаную тих людей, які за останні 15 років, говорячи про українську політику, мали незмінну позицію відносно національних ідеалів, розвивали демократичний рух, були і залишаються патріотами нації. І я шаную цих людей, хоча, для, можливо, дуже багатьох вони залишаються білими воронами.

— Вікторе Андрійовичу, чому Ви не пришли на Майдан в річницю Помаранчевої революції?
— Тому що, по-перше, не було відповідних рішень, щоб такий день проводити в спосіб мітингу чи зібрання на Майдані. Коли ми провели політичну раду блоку, то було зроблено пропозиції щодо проведення цього дня і там не значився такий спосіб. Я його провів у напруженому політичному графіку з зустрічами, в т.ч. широкими зустрічами з організаторами політичного Майдану 2004 року. Було проведено дипломатичний прийом. Все, як було мені рекомендовано командою помаранчевого блоку в цей день.

— Чи остаточно ви розпрощалися з «любими друзями»?
— Я думаю, що це байка з тих, якими тішаться деякі журналісти. Знаєте, коли я стояв на Майдані, ті, хто стояв за моєю спиною, були мої друзі, моє оточення. Безсмертний, Тимошенко, Мороз, Зінченко – всі вони пройшли від першої до останньої барикади. І тоді я таких питань чогось не чув – вас це оточення влаштовувало, ви їм аплодували. І я цьому оточенню довіряв і дякував за ту роботу, яку вони проводили перш за все як політичні колеги. І те, що виникли інтриги в цьому оточенні, – я б просив вас звернутися до адресатів цих історій. Якщо біля мене були корупціонери, – давайте запитаємо у тих, хто ініціював це питання, хто ті корупціонери, де їхні кримінальні справи і чому вони за них не відповідали. Це була брехня, але солодка брехня, яку хотіли слухати. І я ще раз хочу сказати, що я високо ціную тих людей, яких я можу назвати своїми друзями. А ви колись, я думаю, зробите правдиву оцінку того, яке оточення було біля мене.

— З яким урядом Вам комфортніше працювати – з урядом Тимошенко чи Януковича? І котрий з них, на Вашу думку, зробив більше кроків назустріч людям?
— Сюрпризів достатньо було в обох урядах. Думаю, Україна проходить складний, але дуже важливий шлях формування системних відносин в трикутнику Президент – Уряд – Верховна Рада. Паралельно ідуть зміни до Конституції. Необхідно серйозно підтягувати законодавство, яке б регулювало ці відносини. Головна мета, яка сьогодні стоїть перед Урядом – загальнополітична консолідація суспільства і формування такого правового поля, де незалежно від прізвища прем`єр-міністра ми б мали збалансовану і прогнозовану державницьку лінію на багато років уперед.

— Коли бандити все ж таки будуть в тюрмах?
— Залежно які бандити. В цьому контексті, очевидно, читацька аудиторія має на увазі найбільш резонансні справи. Ви звернули увагу на те, як робив звіт міністр внутрішніх справ, він звітував про роботу за останні 1,5 року у сфері боротьби зі злочинністю. Ви пам`ятаєте його статистику, починаючи від навмисних убивств і закінчуючи організованою злочинністю, контрабандою. За 1,5 року ми маємо добру динаміку боротьби з цим злом. Це можливо одна з найпродуктивніших робіт МВС. Що стосується резонансних справ, тут є одна досить серйозна проблема – політична залежність, в тому числі правоохоронних органів, яка особливо проявляється на сьогоднішньому етапі. Тому в цьому сенсі боротьба ще попереду.

—: Виктор Андреевич, лично вам не стыдно, что премьер-министром страны является рецидивист уголовник?
— Може бути проста відповідь на ваше запитання. Якщо ми віримо у силу вибору, то останні вибори до парламенту України засвідчили, що цим людям свою більшість голосів віддали виборці. Це вибір людей, вибачте, і їх відповідальність.

— Як ви, як Президент і як людина оцінюєте призначення Шуфрича Міністром МНС України? Працівники МНС вважають це ледь не плювком в Міністерство. Подібного проФФесіонала ніхто не очікував.
— Мені сумно від такого призначення, скажу відверто. Але це є персональна відповідальність прем`єра і колективна відповідальність тієї команди, яку представляє парламентська більшість і уряд. Це питання їхньої компетенції.

СПРИЙМАЮ СЕБЕ ТАКИМ, ЯКИЙ Є
— Коли ви прийшли до влади, за вас проголосували 54% українців. Зараз ваш рейтинг популярності дуже низький. Чим ви це пояснюєте? Як ви плануєте повернути довіру людей?
— Мені здається, говорячи про це, треба мати на увазі кілька обставин. По-перше, те, що відбулося в блоці помаранчевих сил – процеси, які не принесли честі нікому, але не я був їхнім автором, – і моє завдання полягає в тому, як забезпечити порозуміння між помаранчевими силами.
По-друге, ті позиції, які виникли на тлі конституційної реформи, в тому числі в стосунках між гілками влади є проблемою не лише Президента, влади, а й усієї країни в цілому. Переконаний, що робота, яка зроблена і буде зроблена, принесе людям аргументи для того, щоб вони не були розчаровані особисто в моїй діяльності і політиці.

— За какую футбольную команду Вы болеете?
— Очевидно: «Динамо» (Київ). Менше вболівав тоді, коли вона вся була політизована, а зараз дуже вболіваю. Бо це рідна команда мого рідного міста. Я їм бажаю успіху.

— Назвіть, будь-ласка, негативні риси вашого характеру, які би ви хотіли подолати.
— Я вже в такому віці, що треба сприймати себе таким, який є. Я горджуся тим, що основи того, що я маю у своїх поглядах, моральних, духовних пріоритетах, мені сформували мої батько й мати. І я дуже шаную позицію в цілому по світогляду, яку вони займали.

— З моменту приходу до влади Януковича я вирішив емігрувати в Канаду бо сил більше не має терпіти все це. Що Ви мені порадите. Їхати чи може ще почекати?
— Я раджу почекати. Ще не вечір. Я розумію, що ви молода людина, повна енергії. Цю енергію можна використати на благо нації, разом зі мною.

— От какого места работы Вы лично получаете больше удовольствия в плане самореализации - в настоящее время или в бытность работы в НБУ?
— НБУ – це ностальгія. Мені приємно було працювати в НБУ, працювати прем’єром, приємно працювати президентом. Думаю, всьому свій час. Я ні про що не жалкую.

— Я проживаю за кордоном протягом останніх шести років. Для мене питання іноземного громадянства стало б великим полегшенням для всіх видів моєї діяльності, оскільки я веду там досить активне життя. Але я ні в якому разі не хочу відмовлятися від мого українського громадянства, так само як і не виключаю можливості повернення на Україну. Чи можливе встановлення подвійного громадянства, і якщо так, то наскільки реальна така перспектива?
— Ми кілька разів поверталися до розгляду цього питання, і відверто скажу, що є вагомі аргументи не робити цього. Хоча це не остаточна відповідь, і на сьогодні МЗС на моє наполягання розглядає відповідні можливості.

— Виктор Андреевич, а вы когда-нибудь (в детстве/юности) дрались?
— Так, було. Було багато разів. І багато чого з тих історій пам`ятаю.

— Як ви ставитися до кпинів і анекдотів про вулики та бджоли?
— Мені здається, є багато цікавих анекдотів, якщо ми маємо на увазі одні й ті самі анекдоти, далекі від політики. З іншого боку, думаю, що ті люди, які мають можливість час від часу займатися цими захопленнями – це люди, яких я вітаю і поділяю їхні захоплення.

— Назовите пожалуйста ваши любимые книги и что вы сейчас читаете. Вряд ли у вас есть время для просмотра кинофильмов, но может у вас есть любимый режисер. Крепкого Вам здоровья.
— Якщо говорити про наших кінорежисерів, я б відніс до найбільш талановитих перш за все Ільєнка – людину, яка має сильну життєву позицію, яка ще далеко не до кінця висловилася у кінематографі. Людина, на мій огляд, надзвичайно цікава. І тому я хотів би якомога більше встигнути допомогти цій людині.

УКРАЇНА ПЕРЕБУВАЄ В ДИВОВИЖНОМУ ЧАСІ
— Чому українську владу в цілому абсолютно не турбує питання високих цін на нерухомість в Україні? Чи питання забезпечення пересічного громадянина цим самим необхідним благом вже не є питанням національної і соціальної безпеки в нашій державі?
— Ціни високі тоді, коли є обмеженість. Обмеженість перш за все на пропозицію. На можливості творити аналогічний товар чи продукт. І тому коли ми говоримо про те, як зробити доступною нерухомість, починаючи з жилого приміщення, квартири, закінчуючи ціною на землю - відповідь одна: максимально оптимізувати організацію ринку нерухомості і землі. Зараз ми цим займаємося. взяли собі за мету завершити на чесній публічній основі приватизаційні моменти малої і великої приватизації, переглянути весь комплекс законів, які стосуються роботи ринку землі, гармонізувати питання ринку з продажу землі і особливо комунального призначення з публічним рухом комунальної і державної власності. Все безумовно принесе нові можливості вибору громадян такої групи нерухомості. за останній рік більше 5 тис регуляторних актів було скасовано або до цих документів були внесені зміни. Скасовано було більше 60 указів Президента, більше 160 постанов. Це мало мету зробити простішим, більш зрозумілим сектор ринку, де формуються попит і пропозиція на товари нерухомості.

— Господин Президент, что бы Вы хотели прочитать о себе в учебниках истории через 100 лет?
— Що мене пам`ятає держава, нація, що ця людина в історії країни зробила добру справу, за яку вдячні правнуки.

— Господин Президент, какое Ваше самое большое разочарование в уходящем году?
— Мені здавалося, що ми близько прийшли до формування національних пріоритетів, підписали, по суті, морально-етичний документ – Універсал національної єдності. З огляду на це, з позиції сьогоднішнього дня складається враження, що багато позицій, навколо яких могло б сформуватися порозуміння – насамперед політичної еліти, – багато цих моментів утікають, як вода в пісок.

— Чи можна потрапити простому смертному до робочого кабінету Президента України (в сенсі екскурсійного огляду). Якщо це можливо, то яким чином і за яких умов?
— Це можливо. Я просив би вас залишити номер телефону, через який ми перетелефонуємо до вас і запропонуємо побачити мій робочій кабінет. До речі, думаю, у моєму робочому кабінеті було досить багато журналістів, і вони можуть описати, що він собою представляє.

— Як ви ставитеся до ідеї легалізації одностатевих шлюбів в Україні?
— Можна я відповім одним словом? Складно. Хоча я не хотів би цим дати якусь іншу оцінку, ніж ту, яку з цього приводу висловлює суспільство і закон.

— Вы с удовольствием ходите на работу? И с какими чувствами Вы заканчиваете рабочий день?
— Так. Це цікава робота. Ти розумієш, що робиш великий внесок у те, що формує прогрес нації, держави, що Україна перебуває в дуже дивовижному часі з великими можливостями. Тому в мене ці почуття сильні і світлі.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати