Віктор Пащенко: Добре, що є вибір, але кожен сам відповідальний за власну долю

Але казуїстики там виявилося зов­сім не менше, бо й церква, і шоу-бізнес є такими ж продуктами суспільства, як і політика. Тому забобони й групові інтереси, амбіції та егоцентризм проявляються тут так само, і сподіватися, що десь існує якась інституція, котра, неначе чарівник, витягне країну з болота, не випадає. Інша річ, що діалог на всіх рівнях, безумовно, корисний, бо він дозволяє діагностувати суспільні болячки, а це, як відомо, вже передбачає 50 % успіху лікування.

До прикладу, В. Литвин розказав про ідею освятити зал Верховної Ради, яка виникла ще у 1992–1993 роках, але не була реалізована тому, що в Україні надто багато конфесій і надання переваги одній могло сприйнятися як приниження інших. Не сказав він, що­правда, про те, що в тодішній Верховній Раді панівне становище мали комуністи, у яких взагалі складні стосунки з релігією. Однак у відповідь ієрарх Православної церкви Московського патріархату зауважив, що ні в Ізраїлі, ні в Італії, ні в Польщі такого питання не виникло б, бо там, мовляв, православних ніколи б не допустили до державної установи, а отже, і в Україні треба діяти так само, спираючись на панівну релігію. Як на це відреагували віряни інших конфесій, залишилося невідомим, але тут ми яскраво бачимо, що прагнення до монополії через використання державної влади є в духовній сфері так само, як і в усіх інших.

Інший приклад зі сфери поп-музики. І. Ліхута розповів, як його й Таїсію Повалій переслідували після поразки В. Януковича на президентських виборах, мовляв, кудись не запрошували, десь викреслювали зі списку учасників концерту і т. д. Але ні його, ні інших провідних шоуменів зовсім не турбує ситуація кланового панування в шоу-бізнесі, коли кілька сімей практично монополізували весь російсько-український культурний простір, використовуючи при цьому зв’язки з державною владою. І, відповідно, за особисте переслідування він сприймає те, що інші конкуренти потіснили його від державного корита, а це ґвалт.

Тобто загалом враження від цих розмов складається таке, що за балачками про право, духовність, культуру приховується непоборне бажання ними керувати, а отже, перебувати і над правом, і над духовністю, і над культурою. Іншими словами, закони я не виконую, бо я їх створюю, духовність потрібна для пастви, а я її проповідую, врешті, і книжки та статті я не читаю, бо я їх пишу. Одне слово, "чукча – не читатель, чукча – писатель". Така суміш невігластва й тоталітарної свідомості і є тим невмирущим драконом, з яким українці десь успішно, а десь ні борються впродовж 17 років, але голови зберігають властивість відростати.

У зв’язку з цим цікаво буде простежити феномен А. Яценюка, який стає дедалі помітнішим фактором в політичному житті країни. Днями "Дзеркало тижня" опублікувало результати опитування Київського міжнародного інституту соціології, за якими рейтинг екс-спікера лише на відсоток відстає від Ю. Тимошенко, а в разі другого туру він вже її випере­джає. За даними фірми "Демократичне коло", яка близька до М. Томенка, А. Яценюк узагалі виграє від Ю. Тимошенко на 3 %. Хай там як, але такий стан громадської думки, безумовно, вплине на перебіг найближчих виборчих кам­паній і передусім слід очікувати значного переформатування в помаранчевому таборі, який, на відміну від біло-блакитного, значно динамічніший та активніший.

Однак тепер хотілося б зупинитися не на відсотках і шансах на виграш, а на тих мотивах, які стоять за вибором певного кандидата. Бо якраз вони формують політичну відповідальність громадян, від яких, врешті, й залежить, очі­кує нас виправдання надій чи нове розчарування.

Перш за все слід відзначити, що волання про розчарування в помаранчевих ідеалах – це публіцистичний при­йом, який загалом не має нічого спільного з реальністю. Бо насправді ми спостерігаємо зміну окремих персональних рейтингів, хоч у цілому картина спів­відношення європейського, демократичного вибору й орієнтації на пострадянський простір олігархічного капіталізму залишаються незмінні. Це одночасно говорить і про силу, і про недоліки україн­ської політичної ментальності. Позитивним тут є те, що насправді вибір між Ющенком та Януковичем 2004 року був не персональним вибором між двома лідерами, а мав глибинну ментальну основу, яка розчаруванню не піддається. Негативним є те, що прізвища в українській політиці відіграють ще надто велику роль, і за цим часто губиться суть справи, коли особистісна характеристика витісняє з свідомості фундаментальні, стратегічні речі. Іншими словами, більша частина країни прагне цивілізованих, правових суспільних стосунків, але в той же час послуговується патерналістською свідомістю, коли особисту відповідальність перекладає на вождя, проектуючи на нього свої інфантильні надії й недоліки.  У такому сенсі вибір А. Яценюка є доволі адекватним й оптимістичним.

Однак насторожує те, що в певних колах на А. Яценюка покладають надії як на сильну руку, здатну приборкати непокірних і надати преференції своїм. Звичайно, це ж породжує до нього під­вищену агресивність передусім із боку найближчих конкурентів – БЮТу. Проте найбільш неприємним може бути те, що в таку свою місію вже повірив сам Арсеній Петрович. Бо вимоги натовпу – веди нас – спокушають, а зростання рейтингів через телебачення провокують до втрати ґрунту під ногами. У таких обставинах знову дуже легко опинитися у віртуальній реальності, після чого той же натовп спише на кумира всі свої недоліки, і так до нескінченності.

Тому висновок, який напрошується зі всього вінегрету суспільних реалій, один. Добре, що в Україні є полі­тичний, релігійний, культурний вибір. Добре, що в суспільстві живе дискусія, а отже, затребувані інтелект, знання, освіта. Але в кінцевому підсумку кожен сам відповідальний за свою до­лю. Бо президент чи будь-який інший лідер держави в цивілізованих країнах має такі ж обмежені можливості, як лікар чи інженер, підприємець чи фермер, виборець або громадський активіст. Власне, кожен народ заслуговує свого правителя. Звичайно, у свято Воскресі­ння хочеться сподіватися на диво. Але без особистих зусиль Бог ще нікому не допоміг.

Теги: Верховна Рада, Яценюк, Литвин, право, духовність, культура

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати