ІЗ “СІМКИ” -- У СЛІДСТВО
-- У міліції я з 1967 року, -- розпочинає свою розповідь Юрій Гойзан. -- А до того працював водієм дальніх рейсів, об’їздив “ЗІЛом” пів-Союзу. Возив діточок із Великоберезнянського району на екскурсію в Ялту. У Києві з екскурсіями разів 15 був. І от загітували мене в міліцію, у відому “сьому службу”, яку очолював тоді Емеріх Кияк. І я пішов на зарплату 71 карбованець 70 копійок (водієм заробляв по 500 і більше).
У травні 1974 року Гойзан перевівся із “сімки” слідчим у Перечин, де був тоді один на весь район. На той час він уже закінчив Київську вищу школу міліції. 10 років був єдиним районним слідчим. Справи розслідував різноманітні, проте найбільше “набив руку” на згвалтуваннях -- тодішня 117-та стаття Кримінального кодексу.
-- По одній з таких справ було 6 обвинувачених, 5 потерпілих дівчат, 13 епізодів, -- розповідає Юрій Гойзан. -- Одна з потерпілих, неповнолітня, після смерті батьків залишилася сиротою, жила в тітки. І от коли та йшла на роботу, до неї в хату залазили через вікно два сусіди, відверті покидьки, які гвалтували її, як лиш хотіли... Тітка, дізнавшись про це, поскаржилася мені, я запросив дівчину, і вона все розповіла. Я порушив кримінальну справу, знайшли ми й інших гвалтівників, ще кількох згвалтованих дівчат розшукали. Усіх шістьох похітливців було засуджено. З них вже двох немає серед живих: одного прибили в колонії, другого десь в іншій області. А четверо ще живі, зустрічаємося часом у Перечині, розмовляють зі мною, ніби нічого й не було...
ЯК КИЇВСЬКИЙ АДВОКАТ “ОБЛАМАВСЯ”...
Друга справа -- по Солотвину. У начальника слідчого відділення згвалтували сестру, котра приїхала улітку відпочивати з Півночі. І от її разом з подружкою затягнули місцеві лобуряки на руїни шахти й згвалтували ушістьох... То був 1989 рік, я ще в Перечині працював. Аж раптом телефонує моєму начальнику Володимиру Морозу тячівський прокурор Роман Задорожний, якого я знав по Сваляві, і просить направити мене у Солотвино розслідувати цю справу. Адвокатом там був знаменитий тоді киянин Островський. Він був учасником штурму Берліна, мав медаль і робив, що лиш хотів. Ходив тут, усім керував... Каже мені: “Я їду в Київ, підзахисному своєму сказав: говори, що хочеш, все одно я приїду на суд і все поламаю в справі!” Добре, кажу, їдьте, куди хочете, лише я вас викликатиму повістками, коли мені потрібно буде. А я, відказує, не їздитиму, можу тобі написати про це. Я погодився: давайте кажу, зайдемо до прокурора, і ви при ньому це скажіть, нехай знає, що ви відмовляєтеся їздити на слідчі дії... Так ми і зробили. А далі був суд, усіх шістьох гвалтівників було засуджено, жодного не виправдали. І сам Островський не допоміг...
ЯК ГОЙЗАН ПРОКУРОРСЬКОГО ПОХРЕСНИКА “ПОСАДИВ”...
Ще важчу справу довелося розслідувати Юрію Гойзану на Свалявщині. Дві дівчини із Росоша пішли у ліс по ягоди, там їх перестріли три “круті” парубки із Керецьок. Затягнули в машину, привезли до себе в село. Там підійшли їхні цімбори, і так вони вдесятьох гвалтували двох дівчаток з 15-ї години аж до 22-ї. Наситившись, відпустили нещасних додому. Потерпілі заявили про згвалтування, але ні міліція, ні прокуратура не знайшли там складу злочину. А все тому, що хресним батьком ватажка тих гвалтівників був знаний прокурорський працівник...
-- Родич однієї з потерпілих звернувся до мене по допомогу, -- розповідає слідчий. -- Я кажу, що прийму цю справу і доведу до кінця, лише не хочу сам напрошуватися. Нехай вони пишуть в прокуратуру, аби мені доручили рослідувати цю справу. А вони мали знайомих у Генеральній прокуратурі, і звідти вийшли на моє керівництво. Так я й отримав цю справу. А то вже майже рік минув. Раніше міліція не могла знайти речових доказів згвалтування, а я пішов узимку, по глибокому снігу, до того будиночка у лісі, де гвалтували дівчат, знайшов там і трусики, і колготки однієї з потерпілих...
Отримав слідчий Гойзан в обласній прокуратурі санкцію на арешт усіх 10-х підозрюваних. Вісьмох взяли, дев’ятого доставили з армії, де він у той час служив. А десятого, найголовнішого, ніяк не могли зловити. Мабуть, “хресний” прокурор добре його консультував...
-- І от прийшло Різдво, -- продовжує Юрій Гойзан. -- А я точно знав, що той хлопчина приїде на свята додому, вивідав, яким потягом їхатиме в Сваляву. Узяв з собою двох міліціонерів і зустрів його на вокзалі. Пацан вийшов, я його під руку і веду до машини. Аж тут батько його підбігає: куди, питає, забираєте сина? В міліцію! І так ми його в КПЗ доставили. А невдовзі телефонує його “хресний”: ти що, мовляв, робиш?! Кажу, що я пропонував його батькові нормальний варіант розвитку подій: нехай син ваш дасть нормальні показання, і ми його пустимо на підписку про невиїзд, а далі вже суд нехай розбирається, яка була його вина. А той відрізав мені, що його син сидіти не буде, і баста! Ні, кажу, буде, і одержить стільки, скільки Законом передбачено! Я вам це гарантую. “А побачимо, ви, може, й не досліджуватимете цю справу до кінця...”. “Не ви мене призначали, не вам мене знімати!” -- відказую. На тому й розійшлися. Зробили ми відтворення у справі, потерпілі розповіли все в деталях, хто і що з ними робив. Обвинувачені, побачивши, що то не жарти, давай на того “похресника” гнати: мовляв, то він був ініціатором. І на суді він одержав найбільше -- 9 років. Вісім отримав його товариш, раніше судимий за хуліганство.
Слідчий Гойзан ходив на всі засідання суду, аби суддя не мав спокуси для “маневру”... І жоден із підсудних (усі мали адвокатів) не заявив у суді, що слідчий вибивав із них показання.
Загалом по кримінальних справах, які розслідував слідчий Юрій Гойзан, проходило 26 обвинувачених гвалтівників, і всіх їх було засуджено до реальних термінів покарання. Жодного суд не виправдав. На той час в Україні такого не було у практиці жодного слідчого. “Коли я приїжджав у Головне слідче управління МВС, то друзі жартома казали: о, “насильник” приїхав!..
“Я І ВАС ПЕРЕЖИВУ...”
Слідчий Гойзан ніколи не допускав, аби ним понукали, навіть сильні світу цього. У кримінальній справі брата відомого закарпатського екс-нардепа в УМВС приїхали на “розборки” три народні депутати. Побачивши їх у коридорі управління, Гойзан запросив у кабінет:
-- Я знаю, хто ви такі (назвав кожного по імені) і навіщо приїхали. Слухаю вас уважно. Але перед розмовою, аби не було потім перекручень, я увімкну магнітофон... Ті як побачили це, то відразу позадкували з кабінету: мовляв, ми просто приїхали подивитися на ваше управління міліції, до вас жодних претензій не маємо...
Найцікавіше, що в тому магнітофоні касети не було, просто вусики крутилися, але нічого не записувалося. Прокурор області як почув, що Гойзан так легко “відшив” грізних депутатів, то особисто прийшов у кабінет слідчого глянути на той магнітофон...
Або дали Юрію Юрійовичу розслідувати іншу резонансу справу, котра стосувалася міського керівника. В Ужгород приїхала перевіряти законність слідчих дій відома всім заступник Генпрокурора -- вельми грізна жіночка, перед якою тремтіли й генерали...
-- Викликає вона мене і відразу кричить: “Що ви там наламали у тій справі?!” Спокійно відказую, що нічого ще не встиг зробити, бо лише зранку прийняв справу до свого провадження: мовляв, гляньте, там є відповідний запис. Я ще й не відкривав тої справи. А вона: “Що ви собі дозволяєте? Ви хто такий?!” Кажу, що я не пастух, і не з “калхозу”, тож не кричіть на мене... “Так ви будете в колгоспі!” Я, відказую спокійно, уже там був, а от ви ще ні... Та кричить заступнику облпрокурора: “Зробіть так, аби його заарештували!” Ні, кажу, закінчилися ваші часи. Я і вас переживу! До побачення! І пішов собі з кабінету. Шуму було в міліції та прокуратурі багато, але нічого мені не зробили...
Вийшовши на пенсію, Юрій Гойзан ще трохи попрацював слідчим-консультантом в Ужгородському райвідділі міліції, далі -- в УБОЗі. Тепер на пенсії, відпочиває з онуками. Консультує, за потреби, доньку, майора міліції, котра очолює один із підрозділів райвідділу. І згадує справи, котрі розслідував за 25 літ. А згадати ветеранові є що...