Я неодноразово звертався до лідерів сьогоднішньої опозиції, але підтримки так і не отримав. Єдиний, хто намагався мені допомогти був Віктор Янукович. Але, напевно, потрібно не просто намагання, а конкретні дії, які б принесли результат. А результат – відомий всім. Мене засуджено до п’яти років ув’язнення за перешкоджання виборчій агітації агітаторам-прихильникам Віктора Ющенка. Зверну Вашу увагу на те, що в Законі «Про вибори Президента» навіть визначення нема, хто такі «агітатори». Про всі інші фальсифікації я зараз згадувати навіть не хочу.
Щоб не бути багатослівним наведу трохи «статистики» своїх звернень про допомогу до лідерів «регіоналів». 54 рази я намагався переговорити по телефону з Євгеном Кушнарьовим, нині покійним. Не вдалося ні разу. 5 разів спілкувався з його помічницею, яка роздратовано відповідала мені, що зв’язатися з Євгеном Петровичем неможливо. 24 рази я телефонував народному депутату, колишньому губернатору Луганщини Олександру Єфремову. Мене ні разу не з'єднали. Більше сімдесяти разів я телефонував лідеру фракції п. Богатирьовій. Мене теж ні разу не з'єднали. Кілька десятків разів я телефонував Борису Колеснікову. Його помічниця вже навіть назначала мені кілька разів зустріч, але до цього часу ні зустрітися, ні переговорити я не зміг. Близько сорока разів я телефонував голові комітету з правосуддя Сергію Ківалову. Ні разу мене з ним до цих пір не з'єднали. Із близько двох сотень дзвінків до п. Льовочкіна мені вдалося поговорити з ним два рази. Ні разу мене не з'єднали з п. Клюєвим, хоча з Андрієм Петровичем я і до цих пір хотів би дуже переговорити. Мені вдалося поспілкуватися з п. Сівковичем та Миколою Джигою. Але допомагати вони мені з якихось причин не взялися. Не захотів зі мною навіть спілкуватися мій земляк «регіонал» Едуард Матвійчук. Про лідера закарпатських «регіоналів» я, навіть, і не кажу. Олександр Ледида (в Закарпатті це добре знають) всі свої дії погоджує з штабом «Нашої України». Крім вищеназваного десятки разів я і мої рідні зверталися до керівництва Партії Регіонів письмово. Результату не було ніякого.
Напевно, в цьому контексті потрібно згадати історію, пов’язану з новим «регіоналом» Нестором Шуфричем. Ще, будучи об’єднаним соціал-демократом, Шуфрич поставив мені умову – не телефонувати і не звертатися за допомогою до Партії Регіонів. В протилежному випадку він відмовиться мене захищати. Про те, як він мене захищав, я розповім пізніше і це тема окремої розмови. Цікавим є те, що після цієї заборони Шуфрича буквально через місяць він став міністром МНС. Взагалі, за останні два роки мені вдалося добитися телефонної розмови з Шуфричем тільки два рази. Найбільш цинічним, напевно, була кадрова політика цієї людини на теренах Закарпаття. Ним було призначено начальника управління МНС Закарпатської області полковника міліції Михайла Туряниці, який в 2005 році безпосередньо керував загоном спецназу по захопленню мене в кардіоцентрі і перевезенні в СІЗО. Під час того інциденту, нібито, «постраждав» і сам Шуфрич. Одним словом – цинізм і фальш, з допомогою яких довіру у людей здобути не можна.
Це я коротенько виклав свою історію звернень до Партії Регіонів про захист від політрепресій. Адже репресували мене за підтримку кандидата в президенти Віктора Януковича. Я можу довго розповідати про те, скільки сотень звернень було направлено до керівництва цієї партії моїми земляками-однодумцями. Практично, ніхто реального захисту не отримав.
Тому в мене є великі сумніви щодо того, що буде реальний захист від можливих політрепресій конкретних людей. Можливо, як і в 2005 році, хтось буде захищати свій великий чи малий бізнес, але це не має жодного відношення до сплюндрованих доль «помаранчевим» криміналітетом в Закарпатті симпатиків лідера Партії Регіонів. Дай Бог, щоб я помилився…
Іван Різак, голова Закарпатської ОДА (вересень 2002р. – січень 2005р.)"
степан 2007-12-24 / 23:41:00
Товариш сподівався що за нього всі кинуться підставляти зад. Пізно прозрів. Не треба було нахабніти.