Вже найближчим часом біля головної культурної споруди Закарпатського краю, обласного драматичного театру, поменшає землі. Може зникнути унікальна “притеатральна” площа в центрі міста, де розміщений фонтан, хоч він і недіючий, та лавиці. А все через дорожнечу ужгородської землі. Саме це спокусило керівництво міста в 2009 році пожертвувати вільною площею, де любили проводити своє дозвілля ужгородці, та виставити його майно на аукціон.
Минуло шість років і втрату землі біля драматичного театру підтвердив навіть Вищий господарський суд України. Завдяки цьому вже цього року на вищезгаданих ділянках будь-коли може виникнути будівельний майданчик. Що цікаво – і представники громадськості, і самого театру у весь голос заявляють: відчуження цих ділянок відбулося незаконно. Якщо розібратися у історії приватизації, то розумієш- звинувачення можуть бути небезпідставні.
Закарпатський обласний музично-драматичний театр – найбільша “культурна” споруда регіону. Як за обсягом, так і за значенням. Збудували його за часів радянської влади – в кращих її традиціях. Будували довго: розпочали в кінці 60-их, завершили аж в 1986-ому. Об’єкт у підсумку вийшов дійсно масштабним –для нього в центрі міста виділили 1,52 га міської землі, прямо на набережній річки Уж.
Поруч облаштували невелику площу, посередині якої звели декоративно-бризкальний басейн. Він був призначений для охолодження води кондиціонерів театру. Ця конструкція мала виконувати й більш суспільну функцію – фонтану для міста. Але з останнім – не вийшло. За твердженням екс-директора Закарпатського обласного драматичного театру Анатолія Рошка, фонтан працював лише одного разу – під час офіційного відкриття 1986-го року. І все. Подейкують, що функціонувати він просто не міг – його елементарно не добудували через поспіх (спішили завершити за вказівкою “зверху”) та відсутність коштів.
Через це “притеатральна” площа пустувала. Хоч ужгородці навіть при таких умовах любили там відпочивати. Проте не всі розділяли цю любов – особливо, коли знаєш скільки може коштувати земельна ділянка в центрі міста. І міська влада в 2009 році вирішила площу продати. Будь-яким чином.
Саме з таких міркувань у 2009-ому році міська влада вирішила вищезгадану площу (0,45 га) продати з аукціону. Цілком ймовірно, що ініціатором цього став міський голова Сергій Ратушняк.
“Я підтримую рішення забудувати ту площу, – прокоментував екс-міський голова Ужгорода на одній із прес-конференцій. – Я не рахую що цей театр, ця «комуністична коробка» – це прикраса міста. Він більше схожий на торгівельно-офісний центр. В якому стилі він збудований? Тому враховуючи, що місто на той час мало великі борги перед податковою, було прийнято рішення реалізувати на аукціоні ряд об’єктів. Серед них і оця площа”.
Депутати міської ради такому рішенню особливо не перечили – і 16 липня 2009-го року на сесії більшістю голосів проголосували за продаж площі, поділивши її на три ділянки: по 0,2; 0,13 та 0,12 га. У проекті рішення так і вказали – продати землю з метою “комерційної діяльності”. Не “культурної”.
Для майбутньої забудови площі створили навіть цілий провулок. На тій же сесії міські обранці проголосували за створення на цих ділянках провулку Мостового.
Продати мали через аукціон. Вже через два місяці, а саме 23 вересня того ж року, виконавчий комітет Ужгородської міської ради затвердив стартову ціну. Так, за ділянку “театральної” землі в 0,06 га влада міста просила 339,5 тисяч гривень, за 0,11 га– 622,5 тисяч гривень, а за найбільшу, 0,2 га, – 1 мільйон 131 тисячу гривень. Тобто рахували по 565, 87 грн. за один квадратний метр.
Загалом продаж площі мав принести бюджету міста 2 мільйони 93 тисячі гривень.
Проте приніс більше, ніж очікували. Згідно договору купівлі-продажу, найбільшу ділянку “театральної” землі продали з аукціону на 116 тисяч гривень більше, ніж стартова ціна. Остаточна сума – 1 млн. 247 тис. грн.
Як так сталося, що влада Ужгорода реалізовує шматок площі, яка біля театру, що належить де-юре всій області? А все через непорозуміння з документами.
“В радянські часи особливо не надавалося значення де кому яка земля належить, -розповів директор Закарпатського обласного українського музично- драматичного театру Василь Марюхнич. – Тому територію театру обмежили лише лінією фундаменту. А ось навколишні площі – ні. Безглузде рішення. За часи Незалежної України ми не змогли оформити приватизацію. А зараз це заважають зробити суди”.
Чому не змогли все вчасно оформити? Виявляється, що театру цього просто не дали зробити. Як розповіла колишній директор театру Любов Оленчук, ще в 2008-ому році вони підготували всі документи для оформлення земельного акту на всі прилягаючі до театру території.
Вона власноруч занесла у кабінет тодішнього мера Сергія Ратушняка цілий стос документів, необхідних для внесення земель довкола драмтеатру у земельний кадастр. “Ми хотіли офіційно «закріпити» ці землі за театром, – розповіла вона. – Прагнули відновити фонтан, шукали для цього інвесторів”.
Проте цим планам не судилося справдитися. А все тому, що після того як Л. Оленчук віддала документи в приймальню міського голови, ці документи… зникли.
“Про це ми дізналися, коли нам повідомили, що «притеатральну» площу розділили на три ділянки і продали, наче б то, з аукціону, – розповіла Л. Оленчук. – Коли прийшла з’ясовувати, чому цю ділянку не оформили за нами, то виявили – пропажу документів”.
Екс-директор розповіла, що у правоохоронні органи за фактом зникнення документів заяву не писала. Як і не зберегла копію документів, адже все віддали у мерію.
Проте здаватися театрали не збиралися. В 2010 році, після продажу площі, звернулися в прокуратуру. Останні, в свою чергу, звернулися до суду з вимогою повернути всі ділянки місту. Мотивували тим, що Ужгородська міськрада порушила закон, адже комунальна земля не підлягає продажу, якщо на ній розміщені об’єкти, які належали театру.
Суди у задоволенні позову прокурору відмовили. Зокрема, у справі щодо найбільшої ділянки в 0,2 га. Спочатку відмовив Господарський суд Закарпатської області, потім Львівський апеляційний господарський суд. Дійшло до того, що касаційну скаргу подавала навіть Закарпатська обласна рада. Проте 12 листопада 2015 року Вищий господарський суд України також відмовився визнати недійсним рішення про продаж вищезгаданих ділянок.
Як зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015, опублікованому в Єдиному державному реєстрі судових рішень, один з аргументів – це якраз відсутність доказів проведення держреєстрації права власності театру на цей фонтан з резервуарами (це документи, які пропали!). Ще один аргумент довела судова будівельно-технічна експертиза. За їх твердженням, демонтаж фонтану, який і так не діє, не призведе до пошкоджень конструкцій театру.
Крім того, як вказано у постанові суду, вказаний “басейн” не відноситься до малих архітектурних форм, тому не може вважатися нерухомим майном. Тому міськрада не порушила приписи Земельного кодексу. Тому приватизація “притеатральної” площі, на думку суддів, цілком законна.
Щодо інших двох ділянок – ситуація невідома. Як повідомив юрист театру Валентин Гончаров, суди ще тривають.
То хто приватизував площу? Власником найбільшої ділянки “притеатральної землі”, став підприємець Роман Юрса. Підприємець з Мукачівського району, який за інформацією Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб займається роздрібною торгівлею, будівництвом житлових і нежитлових будівель та здачею в оренду нерухомістю.
Інші дві ділянки, придбав один і той же покупець. Згідно інформації Державного земельного кадастру, це підприємець з Хустського району Іван Тегза, який займається будівництвом, продажом деревини та нерухомістю. Зокрема, є керівником компанії “Вертикаль-проект” та одним із засновників будівельної компанії “Континент”.
До речі, остання в 2010-ому році фігурувала в скандалі. Це підприємство у селі Великі Лази, що на Ужгородщині, разом з ТОВ НВП “Закарпатсмедінжсервіс” мали збудувати клініко-діагностичного центр, куди залучили іноземні інвестиції. Проте із будівництвом не заладилося. “Службові особи названих товариств змовилися, та зловживаючи службовим становищем, не виконали у повному обсязі будівельні роботи, а завищили їх обсяги та злочинно заволоділи коштами гр. Т. сумою понад 400 тис.грн.”, – йдеться в офіційному прес-релізі прокуратури Закарпатської області.
То що буде із площею? Як розповів перший заступник Ужгородського міського голови Іштван Цап, відповідно до поданих документів до міської ради, на одній з ділянок власник планує будівництво офісної будівлі з облаштуванням підземного паркінгу на 40 автомобілів. Прямо напроти театру…
Щоправда, поки не поспішають із цим. За словами І. Цапа, цієї зими ніяких процесів в контексті подальшого документального оформлення проектованого будівництва не відбувається.
Чи вдасться підприємцю реалізувати цей план? Нинішня міська влада дуже скептично ставиться до забудови площі. Зокрема, перший заступник мера Іштван Цап називає продаж “сумнівним” та обіцяє, що “сьогоднішня міська влада гарантує, що до цього проекту ставитиметься з особливою прискіпливістю”. Враховуючи громадській осуд, нещодавно новообрана міська влада, очевидно, не ризикне “сприяти” забудові площі.
Чинитимуть опір і представники театру. Щоправда, більше моральний. За словами директора Василя Марюхнича, якщо театр і втратить площу, то технологічно він не постраждає. А ось візуально – це буде катастрофа. І люди це відчують.
“Театр втратить у своїй привабливості, – констатував директор. – Якщо там зведуть торгівельно-офісний центр з абсолютно архітектурним несмаком? Він же зіпсує вигляд театру! Це погано. Хіба люди підуть в такий театр?”.
Але коли ти заплатив більше мільйона за клаптик землі, то навряд будеш думати про духовне. Тим більше, коли “закон” на твоїй стороні…
Денис Фазекаш, Бюро журналістських розслідувань “Варто ЗНАТИ!” спеціально для CorruptUA.org
gala 2016-03-15 / 11:37:52
В проектному інституті м.Києва можна зняти копію генплану. Червоні лінії - від швейної фабрики до Олдконтиненту, від набережної до вул.Толстого. це точно.
читач 2016-03-13 / 15:16:19
До автора. Поважайте читачів: пишіть грамотно, а то помилка на помилці.
Правый сегмент. 2016-03-13 / 12:55:42
Как будто, данная статья - по заказу. )))) И ее цель, как раз, именно спровоцировать то, что в ней изложено. Точно также, как и свежая статья о площади Богдана Хмельницкого, в которой журналисты, как ни пытались нагнать страсти, а в итоге, как следовало из той же статьи, проблемы пока нет, и когда она возникнет снова - неизвестно. Но.... Прочтет такую статью некто, и ... "Раз журналисты провоцируют, то почему и не застроить?" Заодно и хитрый план - заплатить хорошо лояльным журналистам за статью о застройке площади. ))))) И т.д. И понеслась. ))))