Секрет виготовлення постолів 63-річний майстер із села Річка запам’ятав з раннього дитинства, коли чи не в кожній другій-третій оселі рідного осідку водився швець. У них хлопець не лише скотарив, але й до ремесла приглядався.
-У минулі часи селяни мали по дві пари личаків: одні на робочі дні, інші –на вихідні,- розповідає постоляр.- Це м’яке селянське взуття зі шматків шкіри чи гуми без пришивної підошви, зазвичай, носили з онучами або вовняними капцями, прив’язуючи до ніг мотузками-волоками.
Морщити постоли літній майстер почав на прохання своєї дружини-педагога для учнівського фольклорно-етнографічного ансамблю «Верховиночка». За короткий час чоловік бездоганно виконав замовлення жінки, аж любо було глянути на постолики.
А ще Василь Гичка вміло майструє дримби. У кліп ока може зробити цей старомодний музичний інструмент, що досі бринить у верховинській хижі, а особливо серед сільських пастушків на толоках.
Нехитрими заготовками для дримби майстру слугують кусочки міді або алюмінію для так званого кросинця, а для жала – пружина з давнього військового кашкета чи будильника. Її тонко виточує, щоб звук був дзвінкоголосим.
Одна з Василевих міні-дримб помандрувала до Австрії, де стала експонатом у музеї щипкових інструментів.
На знімках: Василь Гичка з саморобними ходаками; у постолах гей як легко за коломийки танцюється; дримба коло носа – музика дзвінкоголоса.