В Україні Мохамед Гармаш проживає вже близько 10-ти років. Він народився в мальовничому містечку Тель-Абяд, розташованому на північному сході Сирії, на кордоні з Туреччиною. Спершу навчався в Одесі на підготовчому факультеті (вивчав російську мову). Відтак вступив до Луганського державного медінституту. Здобув фах сімейного лікаря. В 2009 році повернувся до Сирії. Три роки працював лікарем. Та коли в його рідній країні на зміну розміреному спокійному життю прийшла політична нестабільність і почалася революція, Мохамед став на боці опозиційних сил. А далі збройні сутички та бойові дії загострювалися. Почалося політичне переслідування опозиціонерів. Аби не потрапити до в’язниці, Мохамед Гармаш покинув Сирію і виїхав до України, де пройшли його студентські роки.
На Закарпатті сім’я Гармаш мешкає рік, у Виноградові – більше 10-ти місяців. «Тут у вас так добре і гарно, що, здається, ваш край чимось схожий на мою батьківщину», – розповідав мій співрозмовник. Чому обрав саме Україну? Невипадково. Адже його дружиною є саме чорноброва українка Катерина. Вже й синочки підростають (Аміру – 5 років, Камілу – 2).
Ми спілкувалися російською мовою. Та коли я запитала Мохамеда про українську, то він посміхнувся і сказав: «Розумію і розмовляю». Так-так, відповів саме нашою державною мовою з цікавим арабським акцентом. Важко уявити, що, приїхавши до України, сирієць узагалі не розумів ні російської, ні української мов. Надзвичайно важко було перші два місяці – мовний бар’єр давався взнаки. Але згодом звик. Каже, легше вивчити мову, коли живеш з людьми, які нею розмовляють. Якби вчив її в себе на батьківщині, знадобилося б багато років.
Аби ж опанувати українську мову, дивиться україномовне телебачення, а, спілкуючись з людьми, старається вловлювати зміст, вникати в значення кожного слова. Тим більше, йому здається, що між російською та українською мовами великої різниці немає – все-таки слов’янські корені. Та в Луганську, де здобував освіту медика, державною, до слова, ніхто не розмовляв. А він потихеньку ще й до угорської звикає. Принаймні до клієнтів свого магазину каже: «Кесенем» і «Вісонтлаатаашра». Каже, людям приємно.
На батьківщині в державній лікарні працював сімейним лікарем (дружина – акушеркою). Але тут свідомо обрав іншу сферу діяльності, бо зарплати медиків в Україні вважає низькими. В Сирії ж його заробітна плата в часи політичної стабільності складала 4 тисячі доларів. То, погодьтесь, великі гроші. Тим більше, в тій країні за 20-30 доларів пообідати в ресторані може вся сім’я. А тут, в Україні, в ресторанних закладах порахують та зважать усе – і шматочок хліба, і салат, і шашлик на грами. В Сирії ж кілограм шашлику коштує 10 доларів.
І, що суттєво, не потрібно ще окремо сплачувати за салати, лаваш, хліб, кефір, чай чи воду. От тільки війна перекреслила все. Зараз у країні криза, подорожчання продуктів, товарів тощо. З українських національних страв найбільше сподобався Мохамеду борщ. А ось вживати в їжу наше улюблене сало йому не дозволяють релігійні переконання (каже: «це гріх»).
Виноградів сподобався Мохамеду відразу. В його рідному Тель-Абяді немає гір, щоправда, протікає річка, яка впадає в Євфрат. У місті проживає близько 25 тисяч жителів. Тель-Абяд – гарний зелений куточок Сирії. За словами Мохамеда, там все і скрізь засаджене, використовується кожен клаптик землі. Врожаї рясні, багаті. «В нашій країні немає необроблених земель, як в Україні, де родючі ґрунти заростають бур’янами, – розповідав Мохамед. – В Сирії деякі господарі мають 40 гектарів, інші – по 100-200 га».
Садять і сіють те, що й українці. Щоправда, Сирія пишається ще й найкращими, найсмачнішими в світі мандаринами, апельсинами та персиками. Сприяє цьому благодатний клімат. Іще Сирія багата замками – їх у цій арабській країні більше трьох тисяч. А ось Виноградів сподобався сирійцю тим, що це старовинне, затишне місто в екологічно чистому регіоні. Повітря свіже – не те, що на Сході України, де він здобував освіту. Вражає іноземця й те, що тут мирно співіснують люди різних національностей і віросповідань.
В Сирії ж переважає іслам. Але в Тель-Абяді є навіть християнська церква. Адже там також є вихідці з інших країн. У Мохамеда, приміром, п’ятеро однокурсників-сирійців одружилися на українках. А він побував у Сумах, Дніпропетровську, Донецьку, Кривому Розі, в Києві, в різних містах Закарпаття, але оселитися вирішив саме у Виноградові. Проте сумує за батьківщиною. Кожен день цікавиться політичною ситуацією в Сирії, новинами рідного краю. Каже, що повернеться туди обов’язково.
Мохамед – наймолодший у родині Гармашів. У батьків було 10 дітей, із них четверо синів. Брати суттєво підтримували Мохамеда, допомогли зі стартовим капіталом. В Сирії, за його словами, члени родини живуть дружніше, згуртованіше, ніж в Україні. Батьківська оселя називається «великий дім» – на свята туди з’їжджаються всі-всі.
«А чому Ви вирішили займатися саме реалізацією секонхендівського одягу?» – цікавлюся я. «По-перше, це хороші, якісні речі, по-друге, доступні за ціною для всіх», – відповів мій співрозмовник. До речі, товар для мережі магазинів «Одяг з Європи», в якій працює Мохамед, привозиться переважно з Бельгії, іноді з Німеччини.
«А чи є ще, крім Вас, на Виноградівщині сирійці?», – питаю насамкінець. «Ні, – впевнено сказав Мохамед. – Більше того, я – єдиний араб у районі».
Ганна Кобаль, "Новини Виноградівщини"
дичи 2014-01-04 / 08:44:45
Ужас.Таки Катерини лягают пид арабив приводят их до нас.Ти приведут ще пятьох братив з симями и через 10 рокив будуть вимагати в Виноградови мечеть.