Для зйомок воєнних баталій режисер Сергій Бондарчук обрав Мукачівщину, зокрема село Куштановицю. 150 вагонів з «Мосфільму»  з всілякою кіношною “амуніцією” поїхало на закарпатський знімальний майданчик.  Туди ж завезли тисячі солдатів. 

Про  «закарпатський» період  «Війни і миру» довго ходили легенди. Кажуть, там було багато кумедних випадків. Взимку знімальна група жила у новому пансіонаті. Через страшний холод і заметілі змушені були призупинити зйомки.  Поки лежав сніг, кіношники зняли один з найсильніших епізодів – дуель між П’єром Безуховим і Дороховим, яку зображали два видатні режисери – сам Бондарчук і Олег Єфремов (художній керівник «Современника»). Епізод знімали на території санаторію «Карпати».  Якось Сергій Бондарчук вийшов на подвір’я і виліпив зі снігу  Наполеона. А другий оператор виявився ще  дотепнішим – виліпив прямо перед Наполеоном фігуру голої жінки, до того ж у фривольній позі. Про «мистецтво» кіношників швидко дізналися в санаторії та навколишніх пансіонатах. Весела композиція стала популярною, тож подивитися на неї приїжджали навіть автобусами. 

Сергій Бондарчук керував зйомками як успішний полководець. Оскільки був дуже вимогливим, то  дублі робили по 5-7 разів, а інколи доходило й до сорока! Це виснажувало і операторів, і масовку, і акторів. 

Епізод, коли австрійський та російський імператори оглядали 80-тисячне військо, знімали на футбольному полі Мукачівського стадіону, а знамениту сцену, коли герой В’ячеслава Тихонова побачив над собою аустерліцьке небо, – на території винрадгоспу поблизу Сваляви. Того року, як розповів один із колишніх працівників радгоспу, на закарпатському вині непогано заробили і начальство, і  охорона, і ті, хто мав «домашняк», який потай приносили артистам і учасникам масовки в трилітрових слоїках. Про те, скільки вина «освоїла» тоді багатотисячна армія «французів», «австрійців» та «росіян», історія мовчить, а от за витоптані виноградники режисер мусив розрахуватися з господарством. Усі видатки йшли за державний кошт.  Бюд­жет фільму був рекордним не лише для радянського кіно, а й світового. Але вкладені кошти себе виправдали – було піднято престиж держави, адже фільм отримав не тільки «Оскара», а й визнання професіоналів. 

Щоб набрати масовку для зйомок фільму, запрошували не лише хлопців з Тячівського, Хустського, Виноградівського,  Іршавського і Мукачівського районів, а й присилали солдат з військових частин. У масових зйомках було задіяно три тисячі осіб і жили вони у наметовому містечку, де поля були засіяні злаковими культурами. За півроку, поки знімали фільм, поля так витоптали, що була лише гола земля. Коли були зйомки атак, боїв, то всі падали «убитими» –  втомлювалися на сонці у теплому одязі. Тоді кіношники почали призначати поіменно тих, хто буде «убитий». А решта мали бігти далі. Для того, щоб зняти мертвих коней, їм давали 200 грамів горілки, і ті спали по три-чотири години. Їх можна було переставляти будь-як. 

Актори, які знімалися у кіно­епопеї,  жили у готелі «Ужгород» і щодня літали на зйомки невеликим вертольотом. Коли зйомки закінчилися, на місці “битви” залишилася купа всілякої зброї – макети рушниць, шабель і навіть пластмасові фігури солдатів. Їх розставляли на задньому плані, і в фільмі неможливо було здогадатися, що це не живі воя­ки, а муляжі. Народ це все пізніше порозтягував додому. Можливо, у когось на горищах і досі зберігаються ці «трофеї». 

“Війна і мир” - найбільший радянський блокбастер вартістю 8 мільйонів 291 тис. 712 руб­лів. У прокаті кіноепопея окупила себе чудово – чотири серії фільму зібрали понад 135 мільйонів глядачів, кожен з яких заплатив за квиток у середньому по 25 копійок. А гонорар Сергія Бондарчука був 21679 рублів за режисуру і 20100 рублів за роль П’єра, разом – 42 тисячі радянських рублів (для порівняння, трикімнатна кооперативна квартира  тоді коштувала близько чотирьох тисяч рублів. - Г. Я.).

“Війну і мир” гідно оцінили на позаконкурсному показі у Канні. Поки Бондарчук з Тихоновим і Савельєвою (Наташа Ростова) насолоджувалися успіхом на Лазурному узбережжі, Ірина Скобцева (Елен Безухова) народила Бондарчуку сина, якого назвали Федором.

А потім був “Оскар” і спеціа­льний запис у Книзі рекордів Гіннесса – за найбільшу кількість кіностатистів – 120 тисяч осіб!.

Теги: Війна і мир, Бондарчук

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати