Що в перспективі у Берегова: курортополіс чи перший українській Лунік ?

 На що воно тоді перетвориться? Невже на омріяний курортополіс? На такий собі закарпатський Гойдусобосло, Трускавець чи Карлові Вари? Ой як сумнівно! Куди ймовірніше – на місцевий варіант кошицького Луніка..

Проблема, про яку не говорять вголос

Їх стає все більше. Принаймні, на вулицях мого рідного міста, Берегова, яке так і не стало Берегсасом. Кажете, на дворі економічна криза? Далеко не для всіх! Це ж  тільки дурні працюють, десь бігаючи цілий день – по дощу чи спеці, або, навпаки, сидячи в незручних позах біля верстатів, щось клепаючи, шиючи, клеючи – і отримаючи за це жалюгідну "тисячку" (хтось трохи більше, а хтось і того менше). Розумні ж непогано пристосувались і отримають куди більше грошей, не напружуючись.  Ось я бачу, як веселий галасливий натовп стоїть біля Ощадбанку – там дають гроші. Багато – щомісяця по кілька тисяч  кожному! Потім цей веселий натовп вирушає до магазинів та базару, де скуповується, не рахуючи грошенят та кидаючи в торби наїдки, на які "дурні роботяги" здебільшого лише ластяться. Ці розумні та кмітливі – місцеві цигани, або, як вимагає їх називати модна політкоректність (хоча, насправді, ця мода вже минає) – роми. Бо доля, на яку цей звідусіль гнаний народ звик бідкатись, в сучасній Україні раптом повернулася до них обличчям та розщедрилась.

Цигани й раніше не скаржилися на брак плодовитості, що відобразилося в бородатих анекдотах на кшталт "Цих дітей відмити, чи нових завести?" тощо. Ніякі життєві труднощі не змусять циганку (чи то ромку) від прагнення народжувати та народжувати. Можна сказати, національна риса... Аж раптом українська держава вирішила за цю рису платити, і платити щедро. Після низки підвищень з жалюгідних 20-40 гривень на місяць (епоха пізнього кучмізму) виплати на народження та виховання дітей зросли до цілком пристойних сум. Зокрема, з 9 квітня 2011 року допомога при народженні дитини відповідно до Закону України від 17.03.2011 р. № 3164-VI "Про внесення зміни в Закон України "Про державну допомогу родинам з дітьми" щодо виплати допомоги при народженні дитини" виплачується в розмірах, кратних прожитковому мінімуму, для дітей у віці до шести років, встановленому на день народження дитини:

допомога на першу дитину - 30 прожиткових мінімумів (24 960 грн);
допомога на другу дитину - 60 прожиткових мінімумів (49 920 грн);
допомога на треттю й кожну наступну дитину - 120 прожиткових мінімумів (99 840 грн).

При народженні дитини виплата допомоги здійснюється одноразово в десятикратному розмірі прожиткового мінімуму. Решту суми на першу дитину родина отримує протягом наступних 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на треттю й кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.

Можна порівняти ци суми із виплати в значно багатших країнах із схожими до України демографічними проблемами. Так, в Німеччині допомога перед пологами малозабепеченним сім´ям становить € 728, плюс щомісячна виплата в розмірі € 154 здійснюється для всіх сімей дітям до досягнення ними 21 року. В  Японії незаможним надається допомога на перших двох дітей  – $366, на третього й далі сума подвоюється. В супербагатому Кувейті за кожного новонародженого виплачується по $3000, потім щомісяця по  $170 за неповнолітню дитину. Окрім того, держава платить кувейтським чоловікам по $300 за дружину, яка не працює. Це дані кількарічної давнини. Ймовірно, з огляду на економічну рецесію вони могли бути й зміненими: так нещодавно Іспанія, яка стоїть на межі фінансового банкрутства, практично відмовилася від виплат на народження дітей. У Польщі одноразово виплачують 200 євро – і все. В інших країнах також чути нарікання, адже не секрет – користуються виплатами зовсім не ті, кому вони за задумом призначені. Мало в якої німкені чи шведки народиться троє чи четверо дітей. Проте їх охоче народжують нові громадяни Європи – ті, що прориваються до континенту на човнах та в фурах з підвійним дном, і завдяки яким ім´я Мухамед стає № 1 в списку хлопчачих імен європейських столиць.

Тобто, Україна стимулює грішми ріст народжуваності ледь не на рівні найбагатших країн.

Та чи є результат?

Загалом по країні – жодного! Так, в 2010 році вперше за п´ять останніх років були зафіксовані падіння народжуваності та ріст зменшення населення.  Що й не дивно, адже відповідальні люди заводять дітей не через обіцяні державою гроші, а зовсім з інших причин. І думають про їхнє майбутнє – а воно ой яким не світлим здається. Проте такий підхід стосується не всіх. Принаймні, ріст народжуваності в одному місті однозначно має місце. І місто це – як я вже зазначав – Берегово. Щоправда, в окремо взятій етнічно-соціальній групі – серед місцевих циганів. Такої кількості вагітних жінок, як останніми роками (адже політика "шалених" грошей діє вже кілька років) в Берегові ще не було. І не тільки жінок, але й явно підлітків 14-15 років. А з ними і бабусь. Місцеві гінекологи ще три роки тому констатували, що з впровадженням "Нової Демографічної Політики"   вагітними ходять поголовно усі циганки – і бабусі, і мами, і дочки.  Водночас берегівський РАГС відмітив, що, наприклад, в 2010 році ним було зарестровано 373 пари самих різних народів та народностей. Окрім циганської. Загадка? Ні – здоровий розрахунок. Адже наша держава не тільки не цікавиться, звідки беруться діти у 14-15-літніх, вона ще й доплачує зі свого бюджету матерям-одиначкам. Які примудряються в такому стані вагітнити кожен рік...

Наразі приблизно кожні четверті пологи в Берегові – це пологи у циганських жінок. Можна спробувати собі уявити місто, в якому представники цієї народності невдовзі становитимуть більшість. На що воно тоді перетвориться? Невже на омріяний курортополіс  ? На такий собі закарпатський Гойдусобосло, Трускавець чи Карлові Вари? Ой як сумнівно! Куди ймовірніше – на місцевий варіант кошицького Луніка, який показали світові в австрійській кінострічці "Імпорт/Експорт"  (Хто не в курсі, Лунік – це район міста Кошице, в який в 80-ті роки минулого століття в багатоквартирні будинки переселили місцевих циган. Уривок з фільму, який знімався в реалі, демонструє, на що представники цієї народності здатні перетворювати ареал свого проживання).

У приватних розмовах свою невдоволеність берегівчани не приховують. Не тільки через галас біля "Ощадбанку" та поштамту  під час виплат "дитячих". Чи через те, що в образі міста, який й так має чимало проблем (насамперед, стічний канал Верке – колись квітучу річечку, та хронічне засмічення вулиць), все більшу складову займають замурзані циганські діти, які канючать гроші у туристів біля термального басейну, та їхні мами, що цілий день копирсаються біля кожного сміттєвого баку.

А як бути із власними дітьми, коли ті хворіють – і ти мусиш вести їх в лікарню, на 90% наповнену ромським контингентом із відповідним набором хвороб? Ведеш лікувати грип – і боїшся, що приведеш дитину із туберкульозом чи вошами! Найбільше ж людей обурює сам той факт, що вони змушені працювати за значно менші гроші, аніж галасливий міський прошарок, що росте, немов на дріжджах. І який практично ніде не побачиш працюючим – хіба кілька десятків ромів, які метуть вулиці та прибирають сміття. Це з трьох, а може, й більше тисяч населення – хто ж їх рахував?

Та найприкріше, що цю проблему – стрімкого перетворення колись угорського Берегсасу, потім змішаного Берегова на "Циганьварош" – не прийнято обговорювати вголос, наприклад, на сторінках преси. Бо одразу знайдуться любителі звинуватити в фашизмі, расизмі, нетолерантності, нетерпимості. При цьому – певен – жоден з таких любителів вішати ярлики не хотів би, аби до класу, де навчаються його діти, прийняли би з десяток ромських дітей. Подвійні стандарти – так це зветься...

Ну що ж, принаймні спробую вголос назвати проблему, яка мене хвилює – бо хотів би залишитися жити в рідному місті, в якого ще є всі шанси стати затишним східноєвропейським курортом. Або перетворитися на "лунік" (скоро це слово стане називним), якщо щось не поміняти...

І традиційне – що робити?

То що ж можна запропонувати, аби невдовзі не довелося покидати Берегово, як нещодавно сербам – Косово? Я навіть не лякаю війною, є проста економіка. У "луніка" (ще раз подивіться на кадри з кінофільму, а якщо не боїтесь – відвідайте місцевий циганській табір) не буде жодних перспектив, і люди, які прагнуть жити більш-менш пристойно, будуть вимушні  його покинути – чи пристосовуватися жити в оточенні веселих та нахабних нероб, звичних до державної халяви та туристської жалісності.

По-перше, не боятись говорити про свої побоювання вголос, а не лише нишком, недобрим поглядом супроводжуючи смагляву малолітню маму із дитиною на плечах, іншою – поруч, ще однією – в вічно вагітному животі. Чи хтось має надію, що ця поросль у дорослому віці стане пріснопам'ятними "робочими руками" та забезпечить нам спокійну старість? З чого б це раптом, коли  їхні батьки роботи практично не знали?

По-друге, варто усвідомити, що весь цей щедрий бенкет платиться з нашої кишені. Адже саме працююча людина формує основу усіх соціальних виплат – і пенсій, і виплат по безробіттю, і виплат на народження дітей. Щоправда, не напряму. Йдеться про Єдиний соціальний внесок, який за кожного легального працівника мусить платити його роботодавець. А це – 36% його зарплатні. Які працівник просто недоотримує, якщо роботодавець чесно платить податки та збори. Якщо ж не платить, то працівникові не рахується трудовий стаж, і в перспективі у нього – мізерна пенсія. Самому ж роботодавцю цей внесок – важкий тягар (до інших податків та зборів), через це відкривати бізнес в Україні так і не стало вигідним за 20 років незалежності.

Картина б змінилася, якби для початку тягар соціального внеску перенесли б з роботодавця на працівника. Або, принаймні, вказували цю суму в усіх зарплатних відомостях. Може, побачивши реальну суму, яку з нього деруть - не тільки прибутковий податок (15%) та власна сплата Єдиного соц.внеску (3.6%),  але й 36% недоотриманих грошей, пересічний працівник би інакше ставився до факту, що в цей самий час хтось, не працюючи дня в житті, а тільки постачаючи вулиці брудних та неосвічених дітей, "заробляє" цим самим  в кілька разів більше?

І якщо в когось, після мною описаного, засвербить кинути затерте звинувачення в фашизмі, то я відповім – даруйте, який фашизм? Он як вирішують питання "дитячих грошей" в найгуманнішій частині світу, яку помилково всю разом звуть Скандинавією:

- в Данії декретні  гроші  виплачуються протягом 12 місяців. Перші шість місяців в розмірі 100% від  заробітної плати, і 90% в наступні шість месяців.
- в Норвегії декретні гроші виплачуються протягом 12 місяців в розмірі 80% від  заробітної плати. Або, як альтернатива, 100% від  заробітної плати, але протягом  10 місяців.
- в Швеції декретні  гроші  виплачуються протягом 13 місяців в розмірі 80% від  заробітної плати.
- в Фінляндії декретні  гроші  виплачуються протягом  9 місяців в розмірі 70% від заробітної плати.
- в Естонії  декретні  гроші  виплачуються протягом  12  місяців в розмірі 100% від  заробітної плати.

Ключове слово – заробітна плата. Тобто, перед тим, як приводити в цей світ нове покоління, матері треба хоча б трохи попрацювати. І чим краще вона працюватиме, тим на щедрішу винагороду від держави та суспільства має право чекати. Хіба не справедливо?

Звісно, ці рецепти – не єдині. Проблема складна, і не крізь вона має так яскраво виражену специфіку, як у Берегові – просто це місто може стати взірцем недолугості демографічної політики українських керманичів, безвідповідальних популістів та "тимчасовиків" (рос. – временщик).  І мені б не хотілося жити в такому "взірці", зведеному, до того ж, на мої гроші. 

Теги: цигани, роми, Берегово, Берегсас, курортополіс, Лунік

65 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати