Задрипане Берегово чи курортополіс Берегсас?

Берегсас - це вигідний бренд!

Новина про те, що райцентру Берегово місцева влада хоче повернути історичне ім'я , потішила мене, берегівчанина, який у цьому місті народився і живе вже 35 років  посіпіль, із перервою на навчання в недалекому Ужгороді. Як читач і дописувач до „Закарпаття онлайн" я очікував, що навколо цього рішення буде традиційна дискусія „національно стурбованих". Причому тих, хто сам до Берегова-Берегсасу жодного відношення, скоріш за все, не має. Тому вважаю за необхідне висловити свою думку, яку до того не раз висловлював . Я, як людина, що не має жодних угорських коренів, як журналіст, який ніколи не захоплювався міською владою загалом і міським мером Іштваном Гайдошем персонально, як співголова місцевої громадської організації "Чистий Берег" підтримую рішення повернути Берегсасу його давнє ім'я.

Чому? Тому що мені не байдужа доля рідного міста. Яким я волів би його бачити? Вочевидь, таким самим, як і переважна більшість містян. В нас, берегівчан чи берегсасівців, є  всі підстави вважати, що Берегово має стати відомим курортним містечком, не гіршим (а то й кращим) за курортні міста сусідньої Львівщини - Трускавець та Моршин. Основою для розвитку міста саме як курортного, звісно, мають стати його термальні води. Про наш унікальний за своєю природою басейн із термальною водою знають далеко за межами міста. (Хоча про проблеми, з ним пов'язані, пишуть значно менше – вочевидь, аби не залякати туристів).  Термальні  джерела є й в сусідніх селах. Якщо уявити собі мережу санаторіїв, басейнів, гідропарків у місті та селах, а з ними ще й обіцяний до 2012 року аквапарк,  то разом це й буде місто-курорт, або ж курортополіс. Стати, як нині модно казати, відомим брендом, гідним конкурувати із згаданими Трускавцем чи Моршином, або ж Ялтою тощо – хіба не гідна мета для невеличкого, але непересічного міста?

От тільки бренд має звучати солідно. І я певен: назва „Берегово" для цього не годиться. Схоже на ім'я якогось села, особливо коли ще й перекручене в „Берегове". Отих Берегових на карті України є кілька, вони дійсно знаходяться на березі моря. А наше місто має зовсім інше ім'я, з берегами ніяк не пов'язане. З 1504 року (за іншими даними – з 1499) тодішній Лампертсас, що мав Магдебурзьке право, отримав і носив потім понад п'ять сотень років гарну назву Берегсас. Достеменно невідомо походження назви. Достовірною здається версія, що вона походить від угорського „берек" – гай, та „сакс" (сакси – плем'я германців), тобто „сакський гай". Може, це й не так, та в будь-якому разі Берегсас звучить набагато гарніше, аніж Берегово чи Берегове. І український патріотизм, який заважає декому визнати цей факт, тут ні до чого.

Берегсас втратив своє ім'я після першої світової війни, коли Закарпаття зі складу померлої Австро-Угорської імперії перейшло до нової держави на мапі Європи – Чехословаччини. Нова влада перейменувала місто на слов'янський лад, хоч місто тоді і було практично повністю угорським. Радянська влада охоче залишила благозвучну для себе назву, проте місцеві угорці ніколи її не вживали. В 1990 році у місті був проведений референдум щодо повернення старого імені. І 84% мешканців, тобто не лише угорці, а й місцеві українці, русини та росіяни, також підтримали цю ідею. На жаль, з тих пір до волі міщан не прислухалась жодна влада. І нехай закидають сьогоднішньому меру Гайдошу, що він запускає процес повернення місту його імені під вибори, а раніше цього не робив, хоч і обіцяв, суті справи це не міняє – краще пізніше, ніж ніколи.

У різних філософських системах іменам та іншим символам надається вкрай важлива роль. Та й саме життя часто демонструє приклади, як по різному може скластись доля в залежності від імені, яке має людина. Не даремно китайські митці вважали необхідним міняти ім'я при переході до нового етапу життєвого шляху. Те ж і з містами. Може, повернута місту його давня назва Берегсас сприятиме його відродженню, прориву із стану, яке, на жаль, часто почуєш і від місцевих мешканців, і від жителів з інших міст – „задрипане (або ще гірше) Берегово"?

Берегсас та Карлові Вари – антиподи чи не зовсім?

У 2007 році мені довелося побувати в славетному чеському місті Карлові Вари. Це – курортополіс світового рівня, і його архітектура, економічна потужність, виражена у недосяжній для нас кількості іноземних інвестицій, культура місцевих мешканців, звісно, не зрівняні із нашим Берегсасом. Проте чи так вже й немає нічого спільного? Населення Карлових Вар – 50 тисяч (Берегсасу – 27.000, тобто цифри співставні). Чеське місто славиться своєю лікувальною водою. Зрозуміло, віднайти у нашому місті 15 джерел нереально, проте термальних навколо – більш ніж достатньо. 16-м джерелом у Карлових Варах жартівливо вважається „бехеровка" – міцна алкогольна настоянка із спирту на наборі трав. Екскурсія на завод Бехера (засновника і власника розкрученого на весь світ бренду) – обов'язкова частина усіх екскурсій у місто. Чесно кажучи, мені із дружиною здалося, що напій принципово не відрізняється від українських бальзамів, хіба що ціною. Тож, при бажанні, бальзам на карпатських травах цілком міг би конкурувати із чеським „напоєм здоров'я". А як не згадати про берегські (тобто, регіону Берег) вина? От і ще одна альтернатива „16-му джерелу" - винотерапія може скласти гідну конкуренцію традиційним методам поправки здоров'я.

Але все це райдужні перспективи, а поки що картина доволі сумна. Основа майбутнього курортополісу – термальний басейн – виглядає сьогодні далеко не найкращим чином. Останні роки він став місцем справжнього паломництва відпочиваючих з інших регіонів України. З тих самих Моршина й Трускавця люди автобусними спецрейсами прибувають у поки що Берегово, і що вони бачать? Так, термальна вода, в якій можна купатись під відкритим небом навіть у лютий холод (щоправда, у нас він дуже рідкий гість), викликає у людей захоплення. Лікувальні властивості води, звісно, не оціниш за один-два сеанси, але деякі вірять в їх надзвичайну силу – ну, то на здоров'я! А от все інше... Коли подивишся навколо себе  очима гостя – то стає дуже соромно за власне місто. Колись  чистенький канал Верке нині став „річкою-вонючкою", і її сморід першим вітає гостей. А ще – засмічена територія навкруги, вічна грязюка та пилюка. Бувають дні, коли до басейну приїздять сотні, якщо не тисячі відвідувачів. Стають поблизу домів десятки автобусів, гості чекають черги, закушують та випивають. Поблизу – жодного смітника чи урни. Тож, лишаються купи сміття, і місцеві мешканці, певно, думають – воно нам треба, оцей туристичний ажіотаж?

У самому басейні відвідувачі скаржаться на тісноту у роздягальнях, нестачу кабінок, випадки крадіжок речей – від гаманців до старих капців. І плата за таке задоволення – 20 гривень година. Багато це чи мало? Дивлячись, із чим порівняти. У Карлових Варах ми побували у термальному (схожому на наш) басейні у Домі Кіно (тому самому, де відбувається щорічний кінофестиваль світового рівня). Так ось плата за сеанс у цьому басейні у 2007-му була адекватна платі за вхід у берегівський басейн! Але ж – відчуйте різницю! Купатися у відкритому басейні із видом на архітектуру Карлових Вар – чи на нашу сумну дійсність. Зрозуміло, що у чеському варіанті були і кабінки у більш ніж достатній кількості, і безперебійна гаряча вода... Нині, із зміною директора басейна, навколо почались роботи із благоустрою території. Сподіваюсь, примара потужного конкурента у вигляді аквапарку також стимулюватиме власників розкрученого туристичного продукту вкладати в басейн  гроші, а не сподіватись на сумнозвісне „і так зхавають!".

А тепер пройдемося від басейну до міського центру. Не тільки ж купатися людина їде у інше місто, тим більше, якщо вона в цих краях вперше. Йти доведеться, скоріш за все, понад згаданим вже каналом Верке, і навряд чи він справить гідне враження на гостя. Відродження цього каналу – то окрема болюча тема, але чого варто навести порядок із берегами? Наразі язик не поверенеться назвати два береги Верке „набережною". З одного боку – така-сяка асфальтова доріжка, з іншого ж – справжні дебрі з кущів та малоцінних дерев. Дика природа – це прекрасно, але ж не в центрі міста! 

"Набережна" Верке сьогодні...

та в минулому

На середині шляху, який мав би стати міською набережною, розташований старовинний горбатий міст  (який, будучи зведений у 1853 році, входить принаймні в десятку, а то й в п"ятірку найстаріших мостів України). До символу міста, яким мали б опікуватись як однією з головних його цінностей, наразі  проблематично навіть підійти, а що коїться в трьох його прольотах, соромно й писати  - громадський безкоштовний сортир!

Вигляд з мосту нині...

та в минулому

Неподалік мосту знаходиться головна споруда міста - католицька церква, вперше збудована аж у 1100 році. За 900-річну історію її неодноразово руйнували і знову відроджували – вперше знищили монголи у 1241, а городяни відродили у 1418. Потім зруйнували у 1657, коли польські солдати спалили церкву разом із людьми, що в ній переховувались. Знов відбудували аж у 1846 році. Нині ж ця велична споруда перебуває не лише в центрі уваги гостей, а в центрі кількарічного скандалу  http://h.ua/story/3411 . Не заглиблюючись в подробиці, скажу, що мова йде про майновий спір між 10 родинами, що мешкають у двох будинках біля костьолу, та римо-католицькою громадою, яка пред"являє на них свої права. Хто правий – не нам вирішувати. Люди прагнуть там залишитись жити (хоч нині в будинках немає ані газу, ані води, ані каналізації). У церковників – свої плани: поселити туди священика, а також створити їдальню для малозабезпечених або культурно-релігійний центр. Споруди навколо церкви вже прозвали „будинками спотикання". А чому б не глянути на них з третьої сторони? На місті ледь живих будиночків, сараїв, якихось курятників могла б розкинутись гарна площа. Відразу відкрився б зовсім інший вид на костьол, який би став домінуючою будівлею і постав у гідній своїй величі. (Дивно, що цю ідею я вперше почув від київського фотографа, який професіональним оком відразу побачив за купою халабуд те, чого звиклі городяни не помічають роками). Звісно, необхідно вирішити питання із житлом для цих 10 сімей, та й церкві необхідна гідна матеріальна компенсація. Це непросте питання. Однак, на мою думку, це був би компроміс, від якого виграло б усе місто, отримавши замість сьогоднішніх нетрів простору площу і новий вигляд історичної частини міста. Нині біля церкви, майже непомітно стоїть скромне погруддя святого Іштвана, хрестителя угорців. У випадку із площею він міг би гідно на ній розміститись, можливо, навіть у вигляді повноцінного пам"ятника. Нову площу, логічно, назвали б іменем св. Іштвана. Сакральна складова місця була б тоді підкреслена.  І якщо б Іштван Гайдош вирішив реалізувати цю ідею за час своєї другої мерської каденції (наразі серйозної конкуренції на виборах йому ніхто не складе), то нехай потайки вважає, що площа названа в його честь. 

 

Найдавніша споруда міста та "будинок спотикання" замість оглядової площі

Тисячолітню церкву закривають нетрі

Підсумовуючи, повторюсь: я підтримую ідею повернення місту його історичного імені. Сподіваюсь, це рішення підтримає й громада міста, якщо дійде до повторного опитування чи референдуму. Однак дуже хочеться вірити, що разом із іменем Берегсасу буде повернено й його історичний облік маленького, але затишного та охайного європейського міста, якого він наразі немає.

Теги: Берегово, Берегсас

83 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати