Синдром набутого совістедефіциту паралізує українську владу

Минулої неділі в Україні відзначався День пам’яті жертв політичних репресій. Незважаючи на велетенські масштаби біди і горя, які пізнав український народ у ХХ столітті від комуністичного терору, що є співрозмірними хіба що із стражданнями у роки Другої світової війни, цей день Україна пережила якось непомітно. Максимум, на що спромоглася влада – покласти вінок від прем’єра на могили закатованих у Биківнянському лісі під Києвом.

Синдром набутого совістедефіциту паралізує українську владу

Щоправда, було з цього приводу доручення прем'єра М.Азарова. У неділю, 15 травня, чиновники мали приспустити Державний прапор України на будинках органів державної влади та забезпечити проведення за участю представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування мітингів-реквіємів, покладання вінків і квітів до пам'ятних знаків, місць поховання жертв політичних репресій. До того ж органи виконавчої влади мали вжити додаткових заходів щодо соціального захисту реабілітованих громадян, які зазнали політичних репресій. Судячи з усього, місцева влада Закарпаття це доручення прем'єра відверто проігнорувала. Незважаючи на те, що у жорнова тоталітарної системи у різні роки потрапило немало і закарпатців, про офіційні заходи за участі голів обласної ради І.Балоги та ОДА О.Ледиди не повідомляється. В усякому випадку, сайти обласної ради та ОДА про участь керівників області у скорботних подіях скромно умовчують. З цього можна зробити висновок, що урядовий документ від самого початку був прийнятий лише про людське око. Насправді ж ніхто і не збирався проводити мітинги-реквієми, а тим паче "вживати заходів щодо соціального захисту реабілітованих громадян".

Зрештою, чекати чогось більшого від нинішньої української влади було годі. Та вражає не стільки спотворена мораль її представників в оцінці нашої недавньої історії, скільки цинічне ставлення до нинішніх суспільних подій. Сам М.Азаров наголошує на необхідності винести уроки з тих трагічних подій, аби переслідування невинних людей ніколи не могли повторитися, і водночас його уряд активно переслідує не згідних з антинародною політикою влади, як от арешти організаторів осіннього податкового Майдану, яким  брутально "шиють" сотні тисяч збитків за нібито зіпсуту київську бруківку, жорстоко розправляються з учасниками акції Гніву.

Що казати про простих громадян – "маленьких українців": днями минає півроку, відколи влада тримає у в'язниці політика з далеко не найгіршою репутацією Ю.Луценка за сміховинними як для сьогоднішніх українських реалій звинуваченнями. Дуже шкода, що соціологи не проведуть опитування, скільки відсотків громадян України вірять у правдивість цієї версії прокуратури. За такої ситуації дивує майже суцільна байдужість провідних політиків, культурних і духовних лідерів країни. Двадцять років тому, коли у наметах на граніті майдану Незалежності голодували студенти-патріоти (двоє з них – О.Доній і В.Кириленко нині є народними депутатами), саме такий Вчинок Олеся Гончара мав вирішальний вплив на рішення влади. Нині потужний голос так званих моральних авторитетів та апелювання до світової спільноти могли б уберегти життя та здоров'я Ю.Луценку, адже зрозуміло, що вдатися до такого самозгубного кроку, як це він чинить нині, може тільки людина, доведена до повного відчаю від тотальної несправедливості. Тож невже з Олесем Гончаром відійшла в інший світ уся совість української нації?

Сучасна українська влада невиліковно хвора – це факт. Хвора на синдром набутого ще у радянські часи і відчутно прогресуючого у наші дні дефіциту елементарної совісті у ставленні до мільйонів своїх громадян та маніакальне переслідування політичних опонентів. Вилікувати ж цю небезпечну недугу можна тільки звільнившись від іншої спадкової хвороби – суспільної байдужості народу.

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ

19 травня 2011р.

Теги: влада, совість, акція, нація

Коментарі

москалик 2011-05-19 / 22:59:00
Пусть меня извинят за москальскую мову,
Если в данном контексте она некрасива,
Но - мое восхищение городу Львову,
А точнее, конечно - свободному Львиву!

Украина! Где ныне надежды Майдана?
Над тобою глумится донецкая банда!
Эти гниды - детеныши вшей Магадана -
Вновь велят тебе чествовать флаг оккупанта.

Флаг расстрелов и пыток, флаг Голодомора,
Лагерей, депортаций, кровавого бреда,
Палачей и рабов, нищеты и позора,
Флаг бездарной войны и постыдной победы!

Чтоб у тех депутатов отсохли культяпки,
Чтоб родные плевались, заслышав их имя!
В Украине вывешивать красные тряпки -
Это хуже, чем свастики в Йерусалиме!

И ведь главное - все по закону, хоть режьте!
А в ответ - ни импичмента нет, ни волнений...
"Ще не вмерла..." в эфире звучит, как и прежде,
Но увы - вызывает все больше сомнений.

И в России, зашедшейся в рабском угаре,
Все довольнее лыбились хамские хари,
И ползли на парад недобитые твари -
Не солдаты (тех нет уже), а вертухаи.

Но львивяне не предали память народа
И пошли, наплевав на ментов и приказы,
Чтобы встать на пути коммунячьего сброда,
Чтоб сорвать этот шабаш червоной заразы!

И несладко досталось москальским агентам -
Отстоять свои фетиши коротки лапки!
И валялись в грязи их фальшивые ленты,
И пылали по городу красные тряпки!

Пусть теперь пропаганды казенные жерла
Изрыгнут "хулиганы!", кремлевским в угоду -
Слава хлопцам, что впрямь доказали: не вмерла!
Есть кому заступиться за честь и свободу!

Нет, не все еще в жизни решает парламент!
Если с ними законы, но правда - за вами,
Значит, надо идти, наплевав на регламент,
И сразиться с совками не только словами!

Затолкайте им в глотки их цацки и флаги!
Превратите их идолов в прах и руины!
Чтобы те, кто мечтает о новом ГУЛАГе,
И ступить не могли по земле Украины!

И пускай подводить еще рано итоги,
И у власти в столице - все та же орава,
Но сегодня во Львиве был день перемоги!
Коммунякам - гиляку! Героям же - слава!

9 мая 2011(автор -Юрий Нестеренко)


/ 1Павло Богдан: «У Словаччині дуже мало об'єктивної інформації про життя в сучасній Україні»
Сталінські табори не зламали силу духу міжгірця Василя Бряника
/ 5Як Дні «Дня» йшли до Ужгорода
/ 1Друга світова – особистий рахунок
/ 4Погрози розправи за підтримку Майдану змусили Саманту Рац покинути батьківщину
/ 2Чи буде в Ужгороді єдиний культурний центр?
/ 2Тарифомор
/ 7Місцями життя і звитяги Ференца Ракоці ІІ
Сорок днів без «Скіфа». Пам’яті Олега Сидора
/ 9Апостол непереможного духу
/ 7Віталій Постолакі: "Ми сподіваємося лише самі на себе"
/ 3Два кольори на полотні життя
Досі не реабілітований...
«Я отримав повістку в день свого народження...»
/ 4Хто розгатить «Тису»?
/ 6Самоочищення як запорука поступу
/ 5Що за ґута, що за фрас зворохобила «Домбас»?
/ 14 «Лишь бы не было войны…»
/ 1„Не ридать, а добувати, хоч синам, як не собі...”
/ 6Від батька – до сина-4
/ 4Від батька – до сина - 3
/ 6Від батька – до сина-2
/ 4Від батька – до сина
/ 6Азійське нутро, або Чому ми не Європа?
/ 11Бізнес на свободі
» Всі записи