Тарифомор

Отже, про тарифи. Слід мати на увазі, що після того, як геть усе загальнонародне майно буде роздержавлене (в українському варіанті – фактично вкрадене), основним засобом легального примноження багатства олігархів та урядовців стане тарифна політика. Це – класика жанру. У США цей процес мав місце на рубежі ХІХ–ХХ століть. Тодішній президент Клівленд (1881–1888) вважав, що саме «надмірні тарифи становлять одну з головних причин зростання вартості життя та виникнення трестів». Коли ж пограбування населення трестами досягло небезпечних масштабів та розбестило політиків, президент Теодор Рузвельт (1901–1909) заходився законами «розбивати» монополії та «трощити» трести, чим створив чудове середовище для конкурентної економіки та піднесення життєвого рівня мільйонів громадян.

В Україну аналогічні процеси прийшли через 150 років. Поза всяким сумнівом, урядові тарифні ігрища на енергоносії започатковують довжелезний ланцюг суцільного підвищення тарифів і цін на все. А в нашій нинішній ситуації, разом з стрімкою девальвацією гривни, цей процес можна сміливо назвати тарифом на життя, адже навіть за приблизними попередніми розрахунками більш ніж 70% українських родин будуть розчавлені цим не підйомним для них тягарем. І навряд чи рекламовані урядом субсидії зможуть врятувати ситуацію.

Ні, я й без нотацій прем’єра А.Яценюка розумію, що міняти правила гри в наскрізь корумпованих енергетичній та житлово-комунальних сферах країни вкрай необхідно. Не розумію лишень, чому постмайданний уряд, започатковуючи цей процес, не розпочав суспільний діалог з народом, не довів економічне обгрунтування нового тарифу, а головне – прозоро не розписав його складову. Якщо теплої пори року я буду змушений викласти за куб газу, спаливши який дружина зварить борщ і компот, 7,188 грн., то я хочу чітко знати, кому і за які труди підуть ці гроші. Зокрема, скільки з цієї суми перепаде видобувальнику газу, скільки отримає транспортувальник, якими будуть рентабельність, податки і т.ін. А цього народові ніхто не розповів. І не випадково. Попри зміни урядів та традиційне звалювання вини на злодійкуватих «папєредніків», сьогоднішня влада продовжує грати з українським народом «в темну». Водночас, я хотів би почути від нинішніх урядовців, у яких структурах вони пропонують працевлаштовуватися мільйонам українців, аби заробляти місячно по 7–8 тис. грн., щоб справно сплачувати комунальні тарифи, повноцінно харчуватися, при потребі купувати ліки, вчити дітей та допомагати батькам-пенсіонерам.

А тепер про українські аналоги американських трестів. Як відомо, газ до плит і котлів громадян монопольно доставляють облгази, котрі свого часу держава за безцінь «продала» олігархам, у тім числі й Д.Фірташу. Вони так само монопольно збирають плату за спожитий газ, заробляючи собі при цьому надприбутки. Бо коли приватна структура, яка сама нічого не виробляє, а лише тупо перепродує продукт надр, не докладаючи при цьому жодних інтелектуальних та фізичних надзусиль і водночас платить своєму менеджменту десятки і сотні (!) тисяч гривень зарплати, що у рази більші, ніж у прем’єра та нардепів, то виникає питання: кому це вигідно? Людям, більшість з яких відтепер буде змушена їсти всухом’ятку та митися у тазиках, чи державі, яка розраховує отримати додаткові платежі до бюджету? Як би не так! Вигідно лише тим структурам, які й надалі отримуватимуть надприбутки, щоб ділитися з розробниками тарифів!

Звісно, за таких умов Д.Фірташ, навіть перебуваючи у специфічній ситуації у Відні, має змогу надіслати месидж про намір інвестувати фантастичні суми в економіку України, адже впродовж багатьох років економіка й населення України працювали на нього і йому подібним. Й працюватимуть надалі, адже свого Т.Рузвельта, котрий би змусив штучні й природні монополії працювати на національний інтерес, Україна якщо вже й народила, то, вочевидь, ще не виростила до політичного повноліття. Як довго триватиме цей процес – залежить тепер від самого суспільства, від того, як довго воно готове дозволяти новим спритним махінаторам ошукувати себе.

Тим часом українці впритул наблизилися до межі, за якою на них чатує справжній тарифомор. Чи зможемо уникнути його? Як свідчить досвід, описаний у нарисах Історії Сполучених Штатів,  «…у відповідь на надмірний поступ капіталізму та політичну корупцію виник реформаторський рух «прогресивістів», котрі стримали країну від сповзання в морок зловживань міських політичних босів та розбещених грабунками магнатів». Дуже сподіваюся, що й в Україні знайдуться вітчизняні «прогресивісти», котрі зупинять тарифомор. Якщо потрібно буде, то й за допомогою «залізних аргументів».

Теги: тарифомор

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати