Павло Богдан: «У Словаччині дуже мало об'єктивної інформації про життя в сучасній Україні»

— Упродовж першого півріччя нинішнього року ми провели низку культурницьких акцій, — каже пан Павло. — У квітні в Пряшеві відбувся 25-й конкурс художнього читання серед жінок «Струни серця» імені Ірени Невицької, в якому взяли участь декламаторки зі Словаччини та гості із Закарпаття. По цьому ми зорганізували 54-й за рахунком фестиваль драми і художнього слова для дітей і молоді імені Олександра Духновича. Незважаючи на те, що кількість шкіл у Східній Словаччині, в яких вивчається українська мова, щороку зменшується, цього разу у фесті взяло участь більше учасників, ніж зазвичай. Окремі з них представляли навіть ті школи, в яких українська мова уже не вивчається, але завдяки ентузіазму учнів, учителів та батьків діти виступили у нашому конкурсі. В огляді драматичних колективів чудово засвідчив свій творчий потенціал гурт з села Ряшів фрагментом п’єси Григорія Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці», а гостями свята стали митці драматичного театру з Мукачевого.

А наприкінці травня у наших словацьких братів відбувся ювілейний, 50-й, фестиваль фольклору у селі Камйонка, де водночас урочисто відкрили чудовий амфітеатр. Окрім господарів, представив своє мистецтво народний колектив «Материнка» із села Кам’яниця, що під Ужгородом. Складовою частиною цього фестивалю був конкурс співочих гуртів. Цього року в ньому взяли участь 17 колективів.

Завершенням цьогорічного весняно-літнього циклу культурних імпрез стало найстарше за віком та одне з найповажніших культурних свят Словаччини — 61-й фестиваль русинів-українців Словаччини у місті Свидник, у якому виступили дитячі колективи із Снини, Кежмарку, Свидника, Пряшева, два колективи з України — «Подоляночка» з Хмельницького та «Вихиляси» із Запоріжжя. Дорослі мистецькі колективи представили фольклорна група із Стащина інсценізацією балади «Чорна рілля ізорана і кулями засіяна» — на вшанування пам’яті жертв Першої і Другої світових воєн, які саме тут, під Дуклею, поклали свої життя. Ансамбль «Карпатянин» із Пряшева показав інсценізацію від’їзду заробітчан до Америки наприкінці ХІХ століття, а «Порублянка» із Руської Поруби — «Вечорниці». Попри негоду, господарі гаряче вітали й дорогих гості із Сербії та Хорватії, ансамбль пісні і танцю «Верховина» з Дрогобича та гурт «Соколи».

Якщо говорити про культурні заходи, ми були би дуже раді, якби така поважна культурно-патріотична акція, як міжнародна фотовиставка «Дня», що недавно відбувалася в Ужгороді, дісталася й до нас. Позаминулого року в Пряшеві було відкрито сучасний Культурний центр русинів-українців Словаччини, який уже прийняв цілу низку художніх та фотовиставок, зокрема й з України. Усі вони були надзвичайно тепло сприйняті та високо оцінені громадою Пряшева та його околиць. Загалом, у нас дуже мало об’єктивної інформації про суспільне та культурне життя в сучасній Україні, тому будемо дуже раді, якщо прийматимемо таку виставку у себе, — наголосив пан Павло.

Коли я поцікавився у заступника очільника Союзу питанням, як українська влада та її дипустанови сьогодні сприяють налагодженню зв’язків з Україною, його настрій явно підупав.

— Буквально з перших років здобуття незалежності України у Пряшеві запрацювало Генеральне консульство України. Попри різні проблеми, воно за усі роки було справжнім осердям сприяння українству східної Словаччини, котре впродовж століть складало єдиний національний і культурний материк з українством Закарпаття. Минулого року, після Майдану (!) український уряд, з метою заощадження коштів, ліквідував Генконсульство, разом з ще кількома аналогічними установами на прикордонних з Україною територіях. Тепер раз на місяць консульський представник приїздить до нас з Братислави — і все. Ми дуже шкодуємо за тим, що так сталося, — дипломатично резюмував Павло Богдан.

А якщо говорити відверто, то нинішня українська влада брутально відштовхнула від себе те закордонне українство, яке гостро потребує нашої хоча б символічної допомоги. По Революції Гідності політика подвійних стандартів буйним цвітом розквітла на Печерських пагорбах. До української діаспори у США, Канаді та Австралії, котра має авторитет та вплив на тамтешні уряди, П.Порошенко та А.Яценюк показово демонструють глибоку пошану, бо ж потрібно заручитися їхньою підтримкою для отримання кредитів. Українці багатих і впливових країн нинішнім нашим керівникам — рідні браття. Українці Словаччини, Польщі, Румунії, Молдови, та й Росії — котрі самі потребують нашого піклування і заступництва для них — пасинки і нахлібники.

Я не знаю, чи багато заощадила влада України на закритті Генконсульств у словацькому Пряшеві, румунській Сучаві, угорській Ніредьгазі, але іміджеві втрати є очевидними, масштабними і навряд чи поправні. Це — очевидний позитивний для іноземних денаціоналізаторів сигнал, котрі системно роздроблюють українські сили, рік у рік згортають урядові освітні та культурні програми, сприяють проникненню й на свої обшири духу «Русского міра». Як мовиться, не так тії вороженьки, як ріднії люди...

Теги: Павло Богдан, Словаччина, русини

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати