Спогади про незабутню зустріч із Осипом Морозом

 

 

З Осипом Морозом я познайомилась літом 2002 року і відкрила для себе шляхетну людину західного вільного світу, особистість, яка не втратила всіх чеснот щирого українця. Він презентував українську діаспору США. Більше двох десятків разів він, американець українського походження, перетинав океан, робив неймовірні зусилля на всіх рівнях влади і серед простого народу, у всіх мас-медіа, і неурядових організаціях, що зустрічав на шляху своїх подорожей по Україні, і небезрезультатно. Досить було поспілкуватися з паном Морозом кілька годин (а я мала можливість спілкуватися 2 дні), щоб відчути енергетичний вплив інтелекту, мудрості, толерантності, відповідальності та інтелігентності Осипа Мороза. Тому я, як і всі інші, хто спілкувався , вдячна долі, що звела нас на одну дорогу до України. Бо всі ми повинні працювати на українську національну ідею – ідею державотворення, на збереження інтелекту нації, на те, щоб ця нація стала сучасною, модерною.

 

Доктор Осип Мороз – кібернетик, управлінець, економіст, який опікувався соціологічною ідеєю, щоб зрозуміти стан соціуму України і допомогти йому виздоровіти від тяжких хронічних соціальних хвороб.

 

На той час я перечитала всі статті, які дав мені Осип Мороз (а їх дуже багато), опубліковані в Україні та у діаспорських виданнях. Ідея націленості на майбутнє пронизує все те, про що писав, говорив і робив доктор О.Мороз. Він хотів прищепити стиль думання – налаштованість на  постійне оновлення, на рух уперед, до нових змагань і нових досягнень. Звичайно, минуле треба знати, - говорив він, - однак не обов'язково його продовжувати. Необхідно визнавати помилки, по-науковому, з урахуванням світового досвіду, з'ясувати суть становища, а відтак чинити краще, ніж попередники, аби нащадки не мали причин нарікати на нас. Майбутнє треба планувати.

 

Дуже чітко і точно сформулював Осип Мороз важливість кібернетичного розуміння суспільства: часткове нерозривно пов'язане з цілим, а всяке рішення спричиняє дію, дія породжує нову інформацію, інформація про нову ситуацію надходить до того, хто приймає рішення, і спонукає його приймати нове рішення. Виникає безперервний "кругообіг суспільної енергії", тобто циклічність суспільних стосунків: "мета – рішення – дія – інформація – корекція мети чи нова мета – рішення – дія".

 

Пан Мороз подарував мені свої чотири книги з автографами. Одна з них називається "Час інтелекту: сукупний український розум".

 

У монографії розкривається актуальність консолідації інтелекту нації як рушія поступу нації, перетворення національного інтелектуального потенціалу в практичну творчу силу побудови модерної української нації, звертається увага на те, як складно це зробити за умов системної кризи.

 

Книжка розрахована на широкий загал читачів. В ній розглянуто такі поняття, як "нація" та "інтелект нації", "націоналізм", "шовінізм", "фашизм", "нацизм", "типологія нації", "державність і культура" та ін.

 

Дуже влучний епіграф до книги:"Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, І ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути..." В'ячеслав Липинський.

На мою думку, це – не просто книга з числа наукової літератури. Це – навчальний посібник для учнів старшого шкільного віку, для студентів, молоді, для всіх тих, хто може прилучитися до творення нашої держави, кому не байдуже, що з нами далі буде, чи вбережемо Україну для нащадків...

 

"Час інтелекту" треба читати вдумливо, з олівцем у руках, відмічаючи головні думки. Багато висловлювань з них можуть бути крилатими словами, афоризмами. Наведу деякі з них: "Розум є сила життя", "Інновація творчості, динаміка розуму, віри і почуттів, а не краса – застигла, статична гармонія... врятує нас", "Інформація – це новий стратегічний товар нового століття", "інтелектом Бог Україну не обділив", "Інтелект потребує захисту".

 

Книга надзвичайно потрібна, актуальна, бо ідея згуртування й активізації інтелекту України, як пишуть автори книги, залишається важливою і чи не єдиною можливістю виводу України із кризи на шлях до демократії.

 

Вона справила на мене величезне враження, дала ключ до розуміння багатьох понять, вказала орієнтир дальшого поступу до дії. І на папір лягли слова вірша, присвяченого чудовій людині, представнику нової модерної української нації, Осипу Морозу, з яким ми довго бесідували у кав'ярні "У Тараса", що на Свалявщині.

 

 

 

Цю статтю я надрукувала у №1(184) за 21 вересня 2002 р. газети "Карпатська Україна".

Від засновника газети п.Петра Скунця тоді отримала запрошення на співпрацю...

Можливо, хто-небудь, прочитавши мою статтю,  поділиться враженнями про зустріч із цією неординарною людиною.