Самогонка. Пітра. Брежнєв. Міліція.

местный 2010-11-25 / 19:48:00
2Кришеник. я тоже думаю, что это байка насчет того, что Брежнев пил нашу сливовицу. но сейчас если возрождать её производство - для туристов сгодится :) пусть это будет мифом, легендой :)

з.ы. Василь Павлович Русин - "м’яко кажучи, неоднозначна фігура". да не надо мягко говорить, а как есть: гад и убийца.

кор. 2010-11-25 / 12:02:00

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

Кришеник 2010-11-25 / 11:15:00
до Kergudu:
Про Пітру і Брежнєва. Гадаю (я в цьому майже впевнений, бо трохи знав самого Юрія Юрієвича), що вся ця історія про генсеківське куштування білецької самогонки – чистої води застільна байка, яка припасалася для гостей, аби краще пилася його фірмова сливовиця. А в ті далекі часи верховне наше панство так само відгорожувалося міцними мурами (часто майже невидимими) і тому не пересікалося в житті з простим людом (хай який би ти не був народний депутат). Начальство могло тільки покрасуватися на чиємусь фоні – так потрібно було знятися для “рекламних” фото (народ і партія єдині), а ще для них існував певний порядок звітності про виконану роботу. І все так розумно й чинно виглядало. Завидуйте, нинішні нащадки.
І про Василя Павловича Русина. Це, м’яко кажучи, неоднозначна фігура в нашій історії. Очоливши в грудні 1944 р. Спеціальний суд Закарпатської України, підписався разом зі своїм ліпшим другом Шоломом під сотнею вироків для наших з вами земляків (а там було багато й розстрільних, чи в ліпшому випадку - 25 років таборів). А потім знаменита “шльопальщиця ” з Угородської міської тюрми (відома як Анця Руснак, з глухого села на Велико-Березнянщині) сама успішно виконувала ці страшні вироки.

Тетяна Грицищук 2010-11-24 / 19:43:00
Пане Кришеник, погоджуюся з КК, що ваш коментар може бути окремою статею. Цікаво, виважено, лаконічно, пізнавально.

Тетяна Грицищук 2010-11-24 / 19:40:00
Олександру Поповичу

Моя книга "Іду до людей" вийшла майже рік тому. У перших числах грудня 2009 року ми забрали тираж з видавництва.
Презентувала її в Ужгороді, Перечині, Іршаві. Пригадую іронічні коменти у мережі: "А наступна презентація книги відбудеться у Малому Раківці, Великому Раківці та усіх населених пунктах Закарпаття". Ідея хороша, за що дякую її авторам.

KK 2010-11-24 / 19:38:00
Пане Кришеник - дуже цікавий і чутливий ваш коментар. Могло б само стояти як цікава стаття!

местный 2010-11-24 / 19:27:00
2автор: воспоминания интересные, а за то, что с моей подачи сбились на тему "палинки" - звиняйте...

Микола Староста (Жалива) 2010-11-24 / 19:19:00
Коли будемо "варити" свою паленку?
16.11.2010

Алкогольний бізнес завжди був одним з найбільш прибуткових (рентабельність може перевищувати 100%).Для горілки нижнього цінового сегменту націнка виробника складає 15-20%, середнього 40-50%, преміального 50-100%. Щорічно українці випивають 350-400 млн. літрів алкоголю, що забезпечує "водочникам" понад два мільярди доларів доходу. Якщо по коняку Закарпаття, не пасе задніх, то
вже не перший рік лідерами вітчизняного горілчаного ринку залишаються всі ті ж гравці. Торговий дім “Мегаполіс” ЛВЗ “Хортиця”, Nemiroff і “Союз-віктан” контролюють майже 60% загальних продажів алкогольної продукції. У Україні горілку розливають близько 40 компаній, більшість з яких працює на локальному рівні в регіонах.
Та Закарпаття якось залишилося в стороні, у нас нема ні одно більш менш, "достойного" виробника.
Питання чому? залишається відкритим, тут треба "задуматися" новій Закарпатській владі над цим питанням. Інвестувавши в виробництво алкоголю, область може отримати не малі податкові "девіденти", створити нові робочі місця.
Не буде потреби завозити алкоголь з інших областей України, тим самим "дотуючи" їх місцевий бюджет.
Залишаться відкритим і питання виробництва, наших традиційних "домашніх" алкогольних виробів - сливовиця, грушівка... та інших.
Чому за кордоном нема з цим проблем, ніхто не дасть "пропасти" вирощеним в садах, фруктах, у нас ... "не сам не гам, не другому, не дам" - так виходить.

Кришеник 2010-11-24 / 19:13:00
На Іршавщині сливовиця, як і знаменита балканська ракія, річ сакральна, важлива в житті і людському спілкуванні. Творення цього продукту – процес вдумливий і зосереджений. До всього придасться майже повна безвідходність технології (лем би ніяке наше добро не пропало). І навіть те найостанніше, що дістанеться в непотрібному залишку, все одно нам згодиться, бо згодуться свиням. Хай їм на те пійло вистачить здоров’я! Єдине, чого ніколи не позбутися саморобним виробникам слив’янки – міцного духу, що пахчитиме восени зо дворів, коли тхнутимуть побережжя вуличних потічків і рівчаків, до яких нерозважливі господарі зіллють оте смердюче рідке, що залишає по собі їх виробництво. Хто б не забрів у ті дні до села – хай знають завидющі й недоброзичливі вороженьки, що днесь у нас зварено добру паленку. І вся вона розлита в бутлі, й кудись похована.
Для знаменитої білецької паленки годяться лишень сливи. А слив тих у Білках щороку родиться рясно, аж найміцніші гілки обламуються. Сливи там всюду – у дворах, на городах, на вулицях, є слива своя і нічийна. Певно, що білецька земля для слив дуже придатна. І як ті фрукти самим спожити? Всього не з’їси. Скільки б не хотів.
Пітрове самогоноваріння (наче акт священного дійства) відбувалося в нас завжди пізно восени. Щоразу це проходило на моїх очах – бо ж був сусід нам найближчий. З усього здавалося, що справа ця Пітрові любилася. Готувався до неї загодя – спершу розсохлу за літо бочку належало добре вимочити у дворі. Увесь час до неї підходив, постукував в обручі топірцем, підливав щоразу воду, все мугикав собі під ніс щось веселе-маршоподібне.
Наближалося його свято. Душа раділа наперед. Нарешті настало. Отож вертівся увесь день, затим просиджував повну ніч коло апарату. Не відходив нікуди, мав до цієї справи звичну селянську зосередженість і серйозність. Тоді починав командувати Йоланкою (саме так звали його дружину) та всіма рідними, погойкував, аби не лінилися, вчасно підносили воду для холодильника. Воду ту несли швидким кроком від колодязя, а колодязь у нас спільний, бо викопаний на межі.
Бувало так розійдеться старий Пітра, що вже й наші (не свої, сусідські) сливові запаси візьметься перегнати на горілку зі своїм апаратом. Варилася фірмова паленка з трикратною перегонкою (аби стала міцною та чистою, як вдовина сльоза).
Інколи це добро варилося на дві сім’ї вже на нашій дружній території – частіше в часи ослаблення гонінь на самочинне виробництво, коли мали більше поблажливості влади до своїх громадян. Але хто б того Пітру спробував зачепити, коли він сам стільки літ велика влада?
Пізніше наповнені вологою посудини роками чекали свого часу (весіль, поминок і т.п.). Або ж налітали разом високі гості, що так любили причащатися білецькими дарами. Білецьку ту сливовицю, як і вино “Іршавське”, їм не забути . Воно ж нам рідне, чистої душі, і звичайно без ГМО.

KK 2010-11-24 / 19:07:00
Дякую пані Тетяно що таку файну статтю написали! Загрівся коло неї ніби пішов до кабінетки і випив щось смачненького (а може?): 'Сього чоловіка, що ісю палинку зварив, треба не в тюрму сажати, а приміювати". і далі 'Під добру закуску вдаєся упити.' І ще так написали, вживаючи локальну селянську мову. Чувся як між своїми на буковині. :-)

Ол. Попович 2010-11-24 / 19:00:00
Таня, дякую за цікаві спогади легендарних земляків. Почитав з інтересом. А твоя книга вже вийшла? Бо не мав нагоди побачити... Із задоволенням би почитав про минувшину із вуст земляків.

Пан Баклажан 2010-11-24 / 17:20:00
Так точно, пане Местний, мова йде про фабричне виробництво сливовиці у Білках. Мого тоариша мама була там у керівництві, розповідала йому, яких клопіт було отримати ГОСТи на виробництво того напою.
В Берегові ж до початку 90-х робили настійку на горіхах, ех, і смачна була, а люди не цінили, дурні ж були, їм "водку" подавай!

Ви сперічаєтесь щодо класифікації - самогон чи не самогон. Не скажу, не фахівець. Але одне зрозуміло - напої типу білківської сливовиці значно корисніші і якісніші, ніж тупо розводити спирт водою і продавати гектолітрами оцю "водку". Ясно, що наші бізнесюкі бабратись не хочуть - їм прибуток швидкий треба. А якщо й виб"ють якісь нові ГОСТи на промислову самогонку, то стануть ту ж саму горілку бодяжити хімічними ароматизаторами та називати її "сливовиця", "абрикосова" тощо. А реальних виробників далі щимитимуть. Поки й ті на Майдан не вийдуть, з бочками, зміївиками, пресами для вина. І так кожна група має виходити і вимагати свого.
Борітеся - поборете...

Тетяна Грицищук 2010-11-24 / 17:18:00

Кнуту

Юрій Пітра помер 4 березня 2009 року. Це я знаю і про це написано у моїй книжці. До речі, славному своєму землякові я присвятила 6 сторінок у своїй книжці. Там є і моє добре слово про Героя. Один із розділів (а їх є 7) називається "Сливовиця і фіглі". Для цієї сторінки свого блогу я вибрала найяскравіші спогади Юрія Пітри, повязані із міцним напоєм.

*** 2010-11-24 / 16:50:00
Кнут, ну я згоден, що авторці буває, за що дорікнути, але це вже геть дивна причіпка. Що вона, при кожній згадці Ю.Ю. має давати його біографію і писати "Покійся з миром".

Тані: класні історії! Спасибі, що записала їх

местный 2010-11-24 / 16:43:00
за давностью лет воспоминания слегка запутались: "В Білках був завод, розливали сливівку в чакушки, 250-грамові пляшки. І було ще вино "Троянда Закарпаття".
ну да. мне как "популяризатору" палинки и убежденному сторонники её легализации показывали как-то даже это 250-граммовые бутылочки с небольшой этикеткой, на которых были нарисованы 2 сливы-"угорки". но так это никакой не самогон, а продукция местного небольшого заводика. а кроме того, выпускались (и вполне легально, естественно) другие виды палiнки (как вид она тогда называлась "напiй мiцний плодовий") типа "Верховина", "Гуцульський" и т.д. но это не самогон! и вино "Троянда Закарпаття" - опять-таки не домашнего приготовления, а заводского...

Kergudu 2010-11-24 / 16:23:00
А той прокурор Василь Русин не родич нинішньому головному міліціштові? Загалом дуже цікаво, однак я думаю, що Брежнєв нашої смаги не пив - по путі десь випивалася. Кремлівські коридори дуже довгі і заплутані...

Кнут 2010-11-24 / 16:07:00
Таня! Пітра Ю.Ю. давно помер. Ти б хоч добрим словом Героя згадала.