ПАРТАЧІ І ХАЛТУРНИКИ закарпатської політики

Будуються вони за примітивним принципом особистої відданості конкретному вождю так і не ставши виразниками інтересів широких мас. Вождь-власник є фігурою частіше національного рівня, але нерідко і регіонального. Звичайно, ні про яку демократію з такими партіями говорити не доводиться. Вона там і не ночувала. Словом, маємо не партій¬ців, а партачів. Так звали колись ремісників, які не входили до цехів, не дотримувалися їхніх вимог щодо якості, а працювали на свій страх і ризик – дешево і сердито. Вони були уособленням халтури, шахрайства, несмаку і шапкозакидацтва. Зовсім як сучасні партії в Україні.
 
З усього партацтва, яке є, Партія регіонів ще найбільше схожа на партію. Не дивно, що їй врешті-решт вдалося взяти владу у свої руки. На останніх парламентських виборах керівників обласних організацій було включено до непрохідної частини списків, що примусило їх не байдикувати у Верховній Раді, а таки розбудовувати структури на місцях. Це позитивно позначилося для партії на президентських виборах. Проте закарпатська парторганізація регіоналів зовсім не робить погоди у національному масштабі.  В.Янукович свого часу публічно продемонстрував своє різке невдоволення тим, що закарпатські партійці почуваються, мов на курорті. З тієї критики так і не зроблено висновків. Ф.Харута без бою здав своє головування у бюджетній комісії облради. О.Ледида так і не відзначився жодною резонансною справою щодо повернення у державну власність розграбованого впродовж попередніх років. Ішли ж під гаслами навести порядок – причому не десь на Марсі, а саме тут,  на Закарпатті. Що з того виконано? Ото ж бо і воно. Про кадрову політику – взагалі мовчу. Що не керівник – то глиба. Неотесана.

Номінально головна опозиційна сила області – БЮТ справляє взагалі жалюгідне враження. Якщо на всеукраїнському рівні БЮТ складається з двох партій ("Батьківщина" і УСДП), то на Закарпатті остання існує хіба що на папері. Та й у "Батьківщині" ситуація не ліпша. Як показали нещодавні соцопитування, її лідера О.Кеменяша знає усього-на-всього кілька відсотків місцевих виборців. Його абсолютна непублічність та маловідомість заступників  дають підстави вважати, що закарпатські бютівці сподіваються, не стільки на живу роботу з людьми, як на підкилимну політику, а весь імідж бютівців тримається виключно на імені Юлії Тимошенко. Дещо роблять їхні фракції в обласній і районних радах. Але цікаво, що якраз найактивніші депутати вже виключені або з партії, або з фракції – через різні внутріпартійні конфлікти, часто через зіткнення особистих інтересів. Як закарпатський БЮТ у такому стані вестиме виборчу кампанію, залишається загадкою.
 
"Єдиний центр" час від часу демонструє бурхливу активність. Особливо з  врученням подарунків. Однак подарунки люди беруть із вдячністю, а голосують як хочуть. Партія не є масовою і навряд чи буде. Складається вона в основному з перебіжчиків з "Нашої України". Тепер, коли у керівних кабінетах ОДА сидять не "єцовці", процес "перетікання" кадрів відчула і ця парторганізація. Свідченням тому – недавнє виключення з фракції в облраді чотирьох депутатів, які тепер уже пригрілися біля правлячої нині політсили.

"Сильна Україна" дещо підняла свою впізнаваність в області завдяки нещодавнім праймеріз – своєрідній нараді з виборцями щодо того, кого саме висувати у депутати (на власних мерів ця партія поки не наважується). "Фронт змін", навпаки, на сьогодні майже забутий на Закарпатті. Електорат любить, щоб його чесали за вушком. Як тільки таке лоскотання припиняється – настає забуття. Сам А.Яценюк починає все більше нагадувати В.Ющенка. Про його обласного представника Р.Бровді, який минулого року активно створював різноманітні інформаційні приводи, зараз взагалі практично забуто. Партія В.Ющенка "Наша Україна" потребує надто активних дій, аби завчасно не зійти з політичного видноколу.

Специфікою Закарпаття є наявність двох угорських партій. Правда, це не так партії, як щось на кшталт середньоазійських родоплемінних тейпів. В одному вождь І.Гайдош, в іншому – М.Ковач. Між ними різниця теж мінімальна. Один зав'язаний на будапештських лівих, інший – на правих. Соціологи заявили, ніби на цих виборах набрати прохідний відсоток зможе тільки одна з двох партій. Мовляв, електоральний кінь не винесе двох. Тож назріває міжусобиця.

Всупереч прогнозам, що пропорційна система виборів стимулюватиме партії до активної розбудови, нічого цього так і не сталося. Партії так і залишаються п'ятим колесом до скрипучого воза українського політикуму. Від них мало що залежить у нашому житті й більшої користі суспільству від цих партачів поки не очікується.

Теги: вибори, партії

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати