Бутіки по-ужгородськи
Звичайно, у такий нестабільний період, як зараз, коли ціни ростуть із шаленою швидкістю, люди намагаються обмежувати свої витрати — економити. Проте дуже важко встояти перед чимось спокусливим, що так підходить саме під туфельки, за кофтинкою. Воно нестерпно вабить та вмовляє хоча б приміряти... Ноги ведуть у магазин, руки тягнуться до цінника, і лише гаманець показує дулю з маком й не дає бездумно викласти кохані гроші у такій кількості. Доводиться з болем у серці виходити з дорогої крамниці, шукаючи щось дешевше.
Ми ж цього разу вирішили трохи затриматись, аби поцікавитися у їхніх працівників, чи вартий цей одяг таких захмарних цін.
В одному з бутиків нас запевнили, що речі тут оригніальні, ексклюзивні. Є у продажу такі світові бренди, як Calvin Klein, Hugo, Prada, Dolce Gabana. Зрозуміло, що тут уже людина купує не так блузку чи кофтину, як фірму. Тому (вже зі знижкою) у таких магазинах ціни коливаються від 2000 до 845 гривень. Когось такі цифри зовсім не чіпляють за живе, проте в більшості людей радості точно не викличуть. Продадвці ж стверджують, що вони повністю відповідають за речі і йдуть на поступки (в межах розумного, звичайно). Проте на запитання, за яким принципом формуються ціни, дехто з них багатозначно усміхався, хтось казав, що це комерційна таємниця, а хтось незадоволено бурчав у відповідь: "Залежить від розмитнення". Приблизно такою була реакція і на запитання: "Звідки везете речі?". Одні з упевненістю називали Італію, Іспанію, Туреччину, інші — "уміло" обходили відповідь, виправдовуючись, знову ж таки, комерційною таємницею, або ж розповідали про виробника, не називаючи при цьому міста чи країну, звідки привезені ці "бренди". А десь не лукавили, а прямо казали, що в них "оригінальна і якісна підробка".
Зараз модно стало називати магазин бутиками. Інтернет-словник нам говорить, що це "невеличкий магазинчик, котрий торгує елегантними, особливо дорогими речами, котрі виготовлені в малих серіях". Ми навідались в один з ужгородських бутиків, де, за нашими спостереженнями, одна футболочка з простеньким малюнком красується "кусючою" ціною — 400 грн. Попросили продавця розповісти, що з огляду на асортимент бутика буде модним цього сезону, на що отримали досить стриману відповідь: "Подивіться в інтернеті". І цим обмежилося. Здавалося б, яка гучна назва, а елементарного нам сказати не можуть. Тому не полінувалися заглянути на сайт, який нам порекомендували. Проте у розділі "Товари і послуги" порожньо й тихо, лише одне фото чобітка красується...
Окрім іноземного краму, можемо собі довзолити й вітчизняні речі: з Києва, Львова. Правда, ціни не дуже розраховані на українця. Зате за якістю такі кофтинки та штани легко можуть конкурувати з подіумними італійськими та французькими.
Стокова лихоманка
Достатньо прогулятися проспектом Свободи, як непомітно з твого гаманця зникнуть близько 200 гривень. Вкотре даєш обіцянку не купувати ніяких обновок, як за мить у руках опиняється пакет із "солодким" написом "Заходьте ще!". У стокових крамницях ніби медом намазано — хочеться зайти, "пробігтися" очима по новому товару, приміряти та... купити. Ми не вийняток, пройшлися, "пробіглися" і попитали. Всі продавці безапеляційно твердять, що в них "лише оригінал і лише відомих брендів". Одяг везеться з Іспанії, Італії, Англії. На запитання, чи можна повернути куплену річ через певний час, одні кажуть, що за законом не можна, але надають таку послугу клієнтам, інші ставлять умови — тільки якщо виявили брак. Бо (буває й таке!) люди куплять річ, покрасуються нею на дискотеці, а наступного дня повертають, вигадуючи різні причини. Про ціни ми запитали вже з очікуванням стандартної відповіді. Так і було: хтось з усмішкою відповів, що "не я ставлю ціни", інші —"держава відповідає за них". До речі, здивувала невідповідність: на бирках написано, що виробник Італія, а продавець каже, що у них речі англійські...
Звичайно, ми розуміємо, що не кожен продавець здатен надати інформацію про товар. Але клієнт звертається за допомогою саме до нього, тому хоч-не-хоч саме він стає обличчям певного бутика чи стокової крамниці. Проте в жодному закладі (чи це був дорогий салон одягу, чи економний магазинчик) нам не спромоглися розповісти про тенденції в моді весни—літа 2011 року. А дарма, бо клієнт, котрий прагне увійти в примхливе русло моди і готовий принести в жертву кілька сотень гривень, має право знати, за що він платить: за справжій писк моди чи за пародійний вереск?
Яна КОЗАК.